Проблеми української творчості: Зрада, яку ми вчасно не зупинили

Ми забуваємо співати про те, що є на душі. Ми забуваємо любити та берегти те, що було важливим. Ми забуваємо плакати та радіти чи вірити.

Подивитись навколо - і бере жах! Люди втратили самі себе, але не можна їх звинувачувати. У такі важкі часи навіть найсильніші ламаються. Зараз складно впізнати у рідних і друзях, навіть у своїх батьках та дітях, - тих, ким вони були. Це відбувається завжди у країні, де йде війна і є криза. Але криза фінансова цілиться не в наші гаманці - вона цілиться у серця, роблячи з нас інших людей.

Хто з нас вистоїть? Хто виживе та залишиться?

Хто збереже пам'ять для нащадків - так, як зберігали її наші пращури для нас? Мають бути ці люди. І ось про них я хочу поговорити.

Це спокон віку були поети, співаки, ці, хто у творчості своїй берегли пам'ять рідної землі. Казкарі, кобзарі, музиканти, письменники. Пізніше - навіть журналісти. Тепер - є і блогери, які мали б нести ту ж саму місію. Бо історична пам'ять - це у більшості своїй саме слова, а не артефакти.

Ось тому наш час і лякає мене. Бо саме творчі люди зараз - стали першими зрадниками. Я не кажу про зрадників та підхалимів часів СРСР. Тоді і наше "розстріляне відродження" було - тобто, 50 на 50, як кажуть. Але зараз, зараз!..

Поет, який вчора писав про прекрасний Майдан, сьогодні пише про прекрасний "русский мир". Той, що писав пісні про Воїнів АТО, тепер - пише російську попсу. Слава Богу, не всі ці люди відомі, але тенденція, що йде з їхніх андеграундних підпілль, жахає. Вони не відчувають відповідальності за слова. А людина, яка не відповідає за слова, є безвідповідальною і в дружбі, і в шлюбі, і в патріотизмі. А найстрашніше - що такі люди впливають на свідомість народу.

Навіщо я це пишу? Цим я не припиню ергегори, що запущені сотнями людей. Просто, напевно, сказати можу одне - старе, як світ, - краще не слухати та не читати нічого, аніж робити кумирів зі зрадників, щоб потім зневажати себе (на прикладі Савченко самі це знаєте).

І ще додам: подивіться, як грамотно побудована творча пропаганда "русского мира": перевірене кожне слово, майже нема дешевих кліпів, вірші вивірені немов гімни, гроші витрачаються на це - і це має результат. Хороші голоси, красиві пісні (старі - перероблені). Це неприємно казати та визнавати, але... Але ми можемо бути ще кращими! Тому, що вони роблять це за гроші. А ми можемо - від душі (вони так не вміють). Тільки чомусь ми не звертаємо уваги на важливість цього! У пошуковик вбиваючи "пісні про АТО", знайдеш 5-6 хороших, а якщо вбивати "про русский мир", то весь Інтернет буде завалений ними.

Цей пост мав бути про пісні та книги. А вийшов про зраду та відповідальність.

Зрадників не треба цінувати - навіть талановитих. Але і безталання не треба хвалити лише за душевний патріотизм. Давайте просто більше працювати над собою. І все у нас буде добре.