Приклад справжнього воїна - захисника України від московських окупантів, гідний поваги!

Із «Малим» ми познайомилися на бойовій позиції під назвою «Апостол», яка розташована неподалік колишнього 31-го блокпоста. Цей молодий та енергійний хлопець із Тернопільщини перевіряв пости на опорних пунктах та наявність боєкомплекту.

— В армії я з 2013 року. Спочатку був кулеметником, потім — навідником-оператором БМП-2, командиром відділення, а згодом — командиром взводу. Зараз заочно здобуваю вищу освіту в Теребовлянському вищому училищі культури, після закінчення якого планую відбути на тримісячні курси та отримати первинне офіцерське звання — «молодший лейтенант».

Бойове хрещення «Малого» відбулося під час штурму укріпрайону неподалік міста Ямпіль. Тоді підрозділ «Залізної» бригади зазнав перших втрат. У засідці загинули комбат підполковник Ігор Ляшенко, командир розвідроти капітан Степан Воробець та кілька розвідників.

Далі було визволення від бойовиків Лисичанська, за що «Малий» отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня. Згодом підрозділ «Залізної» бригади разом із львівськими десантниками брав участь у запеклих боях за населений пункт Лутугине, який необхідно було зачистити для оборони луганського аеропорту. Добре закарбувалися у пам’яті нашого героя і важкі бої в районі Новосвітлівки.

— Палала земля, росіяни били по нас зі «Смерчів» та «Градів», тож перед штурмом ми зайняли оборону. Після удару «арти» пішла в наступ ворожа бронетехніка, — не стримуючи емоцій, розповідає «Малий». — Саме тоді, в одному із зіткнень ми втратили двох взводних та одного командира роти. Мені тоді довелося вперше прийняти командування механізованим взводом. Під ворожим вогнем зведений підрозділ знищив шість ворожих бронемашин.

Згодом підрозділи, які прикривали луганський аеропорт з флангів та забезпечували бойові дії оборонців летовища, змушені були відійти. На той час було виведено з ладу майже всю бойову техніку. На вцілілу «броню» завантажували в першу чергу важкопоранених, інші бійці йшли пішки. Так «Малий», разом зі своїм підрозділом, здолав під ворожим вогнем близько 30 кілометрів фронтових доріг.

Після доукомплектування підрозділів «Залізної» бригади особовим складом та технікою воїни-піхотинці знову прибули на передову. Йшов «гарячий» січень 2015 року, на всьому фронті точилися важкі бої.

— Того ранку я відпочивав після нічного чергування, аж раптом почався несподіваний штурм 31-го блокпоста, — пригадує сержант. — На наших хлопців з 1-го батальйону раптово виїхав танк, по вогневих точках запрацювала зенітка, бойовики почали гатити з усіх стволів. Серед українців уже були загиблі. Наші були змушені відійти. Ми прикривали їх, як тільки могли. Вогонь перейшов на нашу позицію, а ворожі штурмові групи підійшли майже на 20 метрів. Причому це були не звичайні бойовики, а добре підготовлені кадрові російські військові. Ми разом із хлопцями почали закидати їх гранатами. Скорегувавши вогонь нашої артилерії, ми відбили наступ та знищили ворожий танк.

У сержанта з позивним «Малий» було ще чимало важких бойових зіткнень. Прийнявши командування опорним пунктом, наш герой разом із товаришами відбивав штурми російських десантників, які намагалися захопити їхню позицію. Загартовані в боях піхотинці зі справжнім залізним характером завдали ворогу значних втрат. І в цьому чимала заслуга командира взводу, молодого хлопця, який не з книжок опанував ратну справу та здобув авторитет безстрашного воїна.

Валентин ШЕВЧЕНКО

Джерело