"Путін і Трамп грають на страхах своїх виборців. Однак я впевнений, що Трамп не переможе", - американський професор

Відомий науковець, філософ і професор Стенфордського університету (США) Френсіс Фукуяма розповів, як Україні боротись з корупцією, що відбувається із сучасним світом і чому Дональд Трамп не виграє вибори в Сполучених Штатах. Школа управління УКУ і Центр демократії, розвитку та верховенства права Стенфордського університету (США) за підтримки Центру міжнародного приватного підприємництва започаткували у Львові спільний проект в межах освітньої програми "Академія лідерства для розвитку". Професор Френсіс Фукуяма разом зі своїм колегою Кентом Уівером, професором Джорджтаунського університету, днями прочитали публічну лекцію у Львові. Патріоти України пропонують вам ознайомитися із текстом цієї промови.

Що відбувається із сучасним світом?

Розпад СРСР та утворення незалежної України у 1991 році стали знаковою подією для світу. Видатний науковець Семюель Хантінгтон назвав цей процес третьою хвилею демократизації. До того часу було 35-40 демократичних країн, а після третьої хвилі їх кількість збільшилась до понад ста. Тепер у всіх цих країнах існує якась форма демократичних виборів. Фактично, на сьогоднішній день 2/3 держав світу є демократіями.

Водночас, існує і зворотня хвиля. Мій колега зі Стенфордського університету Ларі Даймонд назвав це демократичною реверсією. За останні десять років організація "Freedom Hause", що досліджує питання демократії у всьому світі, повідомляє про відносний її занепад. І це процес, який можна краще описати якісними показниками, аніж кількісними. Серед якісних показників безумовно важливими подіями стали фінансова криза 2008 року у США та Європі, погіршення економічної стабільності, стагнація. Окрім цього, на цей процес вплинули і зовнішньополітичні помилки Америки, зокрема, вторгнення в Ірак у 2003 році.

Разом з тим, на цьому фоні з'явилась самовпевненість серед авторитарних режимів із наслідками якої, зокрема, зіткнулась і Україна. Росія повернула собі цю авторитарну самовпевненість із приходом до влади Путіна. Він створив націоналістичну, агресивну форму квазі-демократичного і напівавторитарного уряду. Незважаючи на те, що падіння цін на нафту чинить величезний тиск на економіку Росії, там продовжується зміцнення авторитарних позицій. Те саме можна сказати і про Китай Сі Цзінь Піна, який скомбінував у собі особливу форму капіталізму і про який через 15-20 років ми зможемо говорити як про найбільшу економічну силу у світі. Фактично, через Євразію прокладено своєрідний міст авторитарності: від Росії до Китаю.

В епоху "холодної війни" ми чітко розуміли, хто є хто: ринкова економіка та ліберальні цінності протистояли авторитарно-тоталітарним режимам із централізованою планово-командною економікою. Сьогодні світ набагато складніший, ніж був вчора. На мою думку, боротьба між авторитаризмом і демократією продовжується і є важливим трендом сучасного світу. Однак, тенденція битви дещо перемістилася.

Лінію розмежування у світі слід проводити не між демократіями і авторитарними режимами, а швидше, між урядами демократичними і патерналістськими. Адже ознаки демократії, такі як вибори, сьогодні є у багатьох країнах, наприклад у Росії. Багато країн легітимізували своїх лідерів у нібито деяких формах демократії. Фішка в тому, що такі режими акумулюють всі ресурси країни в руках невеличкої, пов'язаної між собою групи людей (еліти), яка використовує політичну владу у своїх особистих фінансових цілях і таким чином підтримує своє політичне існування.

Яскравим прикладом такого режиму є те, що створив Віктор Янукович тут, в Україні. І насправді це те, проти чого боровся Майдан. Справа тут була не зовсім у демократії. Оскільки фундаментальним вибором, який постав перед українцями, як і перед багато іншими країнами регіону до того, стало питання, в якому суспільстві жити: патерналістському чи суспільстві, яке ґрунтується на рівноправності та повазі до прав громадян.

Іншим небезпечним трендом сучасного світу стало пробудження демократичної, але нетолерантної форми націоналізму, яка кочує як інфекція з одної країни в іншу. І ми це можемо спостерігати не лише в Росії. Яскравим прикладом є, наприклад, режим Ердогана. Також ми можемо це спостерігати навіть в демократичних країнах, наприклад в Індії. Цей націоналізм може базуватись на будь-чому: релігії, етнічних ознаках. Це зачепило навіть ЄС: зростання популярності неліберальних, популістичних партій у Франції, Німеччині, Скандинавії.

На превеликий жаль, якщо брати до уваги Дональда Трампа, це торкнулось і моєї країни - США. Поява Трампа в політиці США і зростання підтримки ультраправих в Європі є свідченням кризи верховенства права. Путін і Трамп грають на страхах своїх виборців. Однак я впевнений, що Трамп не переможе на виборах, а республіканці втратять свої голоси в Сенаті. Водночас, мушу визнати, що американці не люблять Хілларі Клінтон за зверхність та надмірну засекреченість. Поки у США не зроблять власну роботу над помилками, то Америка не може бути прикладом для України у цьому сенсі. Я б назвав увесь цей процес ерозією ліберальних цінностей, яка інфікувала багато країн по всьому світу.

Причини

Чому так сталось? Думаю, що тут є різносторонній комплекс складних причин. Однією із них є, звичайно, економічна складова, яка визначається 40 роками глобалізації. Економічне зростання торкнулось буквально усіх регіонів: Китаю, Індії, ЄС, навіть окремих країн Африки та Латинської Америки, що зумовило появу у всьому світі значної частини середнього класу. У період між 1970 роком та американською кризою 2008 року світовий обсяг продукції збільшився вдвічі. Причиною цьому стала глобалізація світової економіки: відкритий рух інвестицій, товарів, грошей та навіть ідей. І це була позитивна сторінка нашої історії.

Проблема полягає в тому, що далеко не кожен зміг використати вигоди, які з'явились протягом цих 40 років. І це якраз і вилилось у підтримку націоналістичних патерналістських лідерів, яких по всьому світу підтримали "лузери глобалізації". Це стосується величезної кількості людей, які є недостатньо мобільними, освіченими та вмілими. Саме такі люди підтримують у США Дональда Трампа. Більшість з них мають середню освіту, а то й не мають і такої, представники робітничого класу (старше покоління). І в цілому можна сказати, що це неуспішні люди, які не змогли знайти себе у цьому житті. Саме цим людям Трамп щоразу повторює свій слоган: "Зробити Америку знову великою". І в їх випадку це дійсно працює: вони згадують, що колись життя було таким прекрасним і жилось їм краще, ніж сьогодні.

Якщо ви поглянете на Марін Ле Пен, яка очолює французьку ультраправу партію "Національний фронт", то побачите ту ж саму історію. Основу усіх цих людей складають неосвічені, технологічно нерозвинуті люди, більшість з яких не живуть у великих містах. Це ще одна особливість цього феномену.

Погляньте на Росію. Путін має не таку потужну підтримку у великих містах: Москві та Санкт-Петербурзі. Підтвердженням цьому стали 50-тисячні мітинги на Болотній площі декілька років тому після обрання його президентом. Його електорат проживає у маленьких містах та селах. Погляньте на "чудового" Віктора Орбана в Угорщині. Він проводить політику неліберальної демократії. І знову ж таки, він зовсім не популярний в Будапешті, зате його обожнюють у сільській місцевості.

Таким чином, сьогоднішній економічний ліберальний порядок поки не віднайшов відповіді на те, що робити із цими "лузерами глобалізації", тоді як вони загрожують усьому, що було створено за останні 40 років. Неоліберальний підхід до економіки дав багато плюсів, але породив низку проблем, пов`язаних з соціальною нерівностю.

Що відбувається з Україною?

Іншою важливою проблемою є дефіцит якісних і професійних демократичних урядів, які сьогодні важко відшукати навіть у демократичних країнах. Я довгий час спостерігаю за Україною. Мушу визнати: я був дуже розчарований результатами Помаранчевої революції. Це якраз і була демонстрація важливості якості демократичного уряду. Вся енергія молодих активних людей пішла на те, щоб усунути Януковича від влади, але це все не трансформувалось у ефективний уряд, без корупції та такий, що служить своїм громадянам. Не варто однак розчаровуватись, адже Америці знадобилося 40 років, аби побороти корупцію. Сподіваюсь, що Україні треба набагато менше часу. У вас є потужна зовнішня підтримка, консолідоване суспільство, і ви вже раніше засвоїли потрібні уроки.

Однак, корупція як явище все ще глибоко вкорінена в систему. Якщо в Україні не посадять топ-корупціонерів ("велику рибу"), про яких знають всі, то може бути повстання, а якщо посадять, то ви отримаєте справжній інструмент тиску на еліти. Саме так і працює громадянське суспільство.

Успіх реформ відбудеться за умови виконання трьох принципів: активного руху знизу, тобто простих людей, які хочуть змінити щось в цій країні, лідерства та інституцій. Якщо ви будете триматись подалі від політики, то нічого не зміниться. Треба, щоб люди з новими цінностями далі йшли у владу.

Я вважаю, що українці вже мають багато з цього списку, зокрема, рух знизу - силу громадянського суспільства. Чесно зізнаюсь: я був вражений силою і організаційною здатністю вашого суспільства до опору несправедливості, навіть після провалу Помаранчевої революції. Потенційно Україна має і лідерів. Також є інституції, які з дефектами, але мають великий потенціал.

Потрібно підтримувати високий рівень політичної мобілізації

Але тут треба пам'ятати: якщо ви думаєте, що живете в поганій політичній системі, хижацькій за своєю суттю, що ваші політичні лідери корумповані і нічого з цим прості люди не здатні зробити, то я вам гарантую, що в тому разі, якщо ви будете це постійно повторювати, у цій країні нічого не зміниться.

Ви повинні не просто протистояти поганій владі, а самі йти у владу, щоб змінити державні інституції. Мільйони людей спостерігають за вами і вашим успіхом у всьому світі. Ви є натхненням для них, бо змогли взяти власне життя у свої руки.

Думаю, що українська модель може стати натхненням для інших країн у боротьбі з авторитарними, патерналістськими, корупційними режимами по всьому світу. Це велика битва, в якій ми з вами на одній стороні. Не втомлюйтесь від цієї боротьби.

Фукуяма виступає проти вступу України в НАТО, але підтримує надання їй оборонного озброєння

Я ніколи не був прихильником вступу України та Грузії в НАТО, адже суть Альянсу зводиться до ст. 5 Північноатлантичного договору (напад третьої сторони на одну із країн прирівнюється до нападу на всіх членів НАТО), а США сьогодні не можуть дати таку гарантію вашим країнам. Зброю Україні не надають через те, що Обама потерпає від надмірної реакції на військові кампанії в Афганістані та Іраці, але при Клінтон ця позиція буде переглядатися.