Путін програв Україну: Російський політолог навів докази

Постійний представник Росії в ООН Віталій Чуркін заявив, що сирійський уряд відновив контроль над східним Алеппо, зазначає в своєму блозі на "Новому часі" російський політолог Дмитро Орєшкін.

Сирія для Кремля – це спосіб відволікання. Путін програв Україну: ніколи раніше вона не була така далека від Росії, така ворожа їй і такою мірою налаштована на європейські цінності. Але в суспільній думці ця тема замилена, про неї не говорять, як і про Донбас, оскільки там теж не видноніяких перемог.Сирія для Кремля – це спосіб відволікання. Путін програв Україну: ніколи раніше вона не була така далека від Росії, така ворожа їй і такою мірою налаштована на європейські цінності. Але в суспільній думці ця тема замилена, про неї не говорять, як і про Донбас, оскільки там теж не видно ніяких перемог.

Тому Путін спробував переключити увагу на Сирію. І спочатку російська громадськість стрепенулася, тому що "нарешті ми підвелись із колін і не побоялися вступити у протистояння зі Сполученими Штатами" – принаймні так це подає російська пропаганда. Але проблема полягає в тому, що в російській громадській думці, як показують виміри соціологів, сирійська війна непопулярна.

Схоже, в цьому Путін прорахувався: кримські дріжджі видихалися (значна частина населення ставиться до анексії зі схваленням, але вже без захвату), із Донбасом ситуація ще гірша: зрозуміло, що становище там жахливе, і в Росії немає грошей на його поліпшення, тож цю тему прибрали з новинних заголовків, але і Сирія не дуже добре працює.

А до виборів 2018 року Путін має зробити якийсь подвиг: люди втомилися, економічна ситуація погіршується, і поліпшень у майбутньому не передбачається.

Засоби масової інформації активно говорять: "Ми зробили Трампа президентом", і багато хто чомусь вважає, що його обрання – це велика удача. Щодо Сирії – багато говорять про те, що взяли Алеппо, але воліють мовчати про втрачену Пальміру.

Загалом же Сирія в Росії непопулярна, оскільки в суспільній свідомості вона асоціюється з Афганістаном. Якби Путін, як він спочатку збирався, провів короткостроковий переможний вояж на Близький Схід, допоміг Асадові й вийшов із Сирії переможцем, це б спрацювало. Але, схоже, росіяни занурюються в Сирію все глибше, оскільки Асад не може контролювати ситуацію без постійної підтримки російських військ, зокрема наземних.

Як наслідок, туди доводиться посилати чеченські батальйони, про що теж намагаються не говорити; але куди дінешся? Влізти в сирійську історію виявилося легко, а от вилізти – набагато складніше. Отже, доводиться відволікати від Сирії увагу і готувати до 2018 року новий подвиг. Адже якщо цього подвигу не буде, серед росіян продовжить зростати розчарування: піднімалися-піднімалися з колін, а життя не поліпшилося.