"Путін просто не вміє програвати. "Газпром" налякав не українців, а європейців, довівши, що використовує газ як політичну зброю, а не як сировину" - Портников

"Те, що відбувається в останні дні з російським президентом Володимиром Путіним, дозволяє поставити цьому політику простий діагноз: політична короткозорість." Про це на сайті Радіо Свобода пише журналіст Віталій Портніков, передають Патріоти України, продовжуючи:

Спочатку – виступ перед російськими Федеральними зборами, в якому головною темою виявилася апокаліптична картина руйнування планети за допомогою сучасної зброї. Все це – після історії із загибеллю десятків, а то й сотень російських найманців з російської приватної військової компанії під час зіткнення із американськими військами у Сирії.

Потім – відмова від контрактів із Україною на постачання і транзит газу. Відразу ж після рішення Стокгольмського арбітражу, який російський газовий монополіст програв.

Так, заяву про розрив контрактів робив не Путін, а голова правління «Газпрому» Олексій Міллер. Але Міллер – досвідчений чиновник і він ніколи не пішов би на такий серйозний за наслідками крок без вказівок із Кремля.

Які результати? І в тому, і в іншому випадку – не найкращі для Росії. До брязкання новітньою зброєю західні військові експерти серйозно не поставилися. Але сама промова із залякуваннями і погрозами на адресу Сполучених Штатів викликала занепокоєння у провідних політиків світу. Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп і федеральний канцлер Ангела Меркель у розмові між собою засудили цей підхід Путіна. А це ж саме ті політики, хто говорить про необхідність діалогу з Кремлем. Але, очевидно, в їхнє розуміння діалогу не входить яскрава презентація на тему «я вас усіх знищу».

Фірмовий почерк Путіна

З відмовами від контрактів із Україною – взагалі дивно. Олексій Міллер пояснив це рішення «подвійними стандартами» Стокгольмського арбітражу. Але Росія сама звернулася до цього арбітражу. Пріоритетність його рішень прописана в контрактах, які «Газпром» укладає з іншими енергетичними компаніями Європи. У тому числі – і з «Нафтогазом». Більш того, закупівля російського газу «Нафтогазом» відбувається на виконання рішень арбітражу. Виходить, «Газпром» вирішив покарати Україну просто за те, що Стокгольмський арбітраж частково задовольнив позов «Нафтогазу»? Фірмовий почерк Путіна!

При цьому виникає найпростіше запитання – навіщо? Заморозити Україну не вдалося: продавець додаткових обсягів газу в особі польської газової компанії знайшовся того ж вечора. І того ж вечора офіційний представник «Газпрому» Сергій Купріянов спростував слова свого начальника Міллера, коли сказав, що контракт про транзит не розірваний і найближчим часом розірваний не буде. І це логічно: ніякої іншої можливості постачати газ до Європи, крім задіяння (разом з іншими маршрутами) української ГТС, у «Газпрому» просто немає.

І може так статися, що і не буде. Тому що «Газпром» налякав не українців, а європейців. Він довів, що використовує газ як політичну зброю, а не як сировину. Те, що українські політики та енергетики намагалися роками довести західним партнерам на словах, «Газпром» довів на ділі. Тоді які ж гарантії енергетичної безпеки надасть, наприклад, «Північний потік-2»?

Не потрібно пояснювати те, що відбувається, звичайною логікою. Всі люди не люблять програвати. Але є ті, хто програвати просто не вміє. Володимир Путін – саме такий.

У відповідь на перемогу українського народу над авторитарним проросійським режимом Януковича він окупував Крим і розв'язав війну на Донбасі – але разом із цим пожертвував міжнародним престижем своєї країни, діалогом із Заходом та історичними стосунками з Україною.

У відповідь на знищення російських найманців, які намагалися захопити нафтові поля в Сирії, влаштував вражаючу презентацію можливого знищення Америки – але одночасно поставив під сумнів саму можливість серйозного діалогу із Кремлем.

У відповідь на поразку «Газпрому» в Стокгольмському арбітражі в Москві вирішили відключити Україну від газу – але поставили під сумнів репутацію і надійність «Газпрому» і доцільність співпраці з ним у питанні про нові маршрути поставок.

Це і є те, що я називаю політичною короткозорістю.