Рейд на Шахтарськ

Наприкінці липня 2014 року штаб АТО поставив командуванню бригади завдання – прикрити висування 95-ї бригади для пробивання коридору для виходу частин, затиснутих у районі Дмитрівка – Степанівка – Маринівка. Для цього передбачалося утримати околиці міста Шахтарськ і перерізати трасу Торез – Сніжне.

26 липня 2014 року колона бригади з 16 БМД-2, зенітно-артилерійського взводу (3 вантажівки з ЗУ-23), артилерійської батареї (три САУ «Нона» і два 1В119 «Реостат») за підтримки двох танків зі складу 17-ї танкової бригади висунулася в район рейду. Спочатку операція розвивалася доволі успішно – група обійшла міста, один із батальйонів зміг висунутися в район Кам’янки. Було знищено кілька блокпостів сепаратистів. 27 липня десантники вирушили в район Шахтарська, вийшовши на південно-східну околицю.

Поява десантників не залишилася непоміченою, і «міністр оборони ДНР» Гіркін-Стрєлков для утримання Шахтарська зібрав усе, що тільки можливо: щонайменше 600 осіб, танки, БМП, «Гради», батарею гаубиць Д-30. Підтягнувши сили, противник почав активні бойові дії, тривали вуличні бої.

За короткий час була накрита батарея «Нон», згоріла БМД. Хоча загиблих у цих боях було відносно мало, проте кількість поранених просто зашкалювала – за три дні боїв їх було близько 60 (фактично, кожен четвертий, а то й третій). Водночас підтримка артилерії сектора була вкрай обмеженою, оскільки всі позиції бойовики розміщували в житловому секторі. Поява великої кількості поранених змусила шукати можливості для проведення колон.

Перший прорив був здійснений 28 липня з загальним напрямком на північ, другий – наступного дня в несподівану для противника сторону – в напрямку Благодатного.

Однак після рейду 95-ї бригади та виходу прикордонного угруповання, сенсу залишатися в Шахтарську не було. Командир батальйону майор Мойсюк вирішив діяти за первісним планом – виходити в сторону траси Торез – Сніжне з метою заняття вигідних позицій за містом і перерізання цієї стратегічно важливої артерії.

Рано-вранці 31 липня 2014 року дніпропетровські десантники пішли на прорив. Однак у кількісному плані бойовиків побільшало – буквально напередодні прибули підкріплення з Харцизька, Іловайська, Ханженкового та Кутейникового.

Практично одразу було знищено половину 1-ї роти (командир – капітан Луньов), що йшла в голові колони. Однак найбільш трагічно склалася доля 3-ї роти (командир – капітан Козак). Вона йшла в тиловому прикритті і відтягнулася на 400 метрів. Проскакуючи останнє перехрестя на околиці міста, рота натрапила на єдиний танк бойовиків, який практично впритул почав розстрілювати БМДшки. Першим же снарядом була знищена БТР-Д, наступна БМД, ухиляючись від танка, вилетіла з дороги і «роззулася», втративши гусеницю. Хоча екіпаж і десант змогли відійти (пізніше були евакуйовані розвідниками 8-го корпусу), але практично ціла машина дісталася ворогові.

За наказом командуванням група відійшла на Благодатне. На цьому закінчився рейд на Шахтарськ.

На сьогодні втрати особового складу 25-ї бригади в ході боїв за Шахтарськ, згідно з даними ресурсу «Книга пам’яті загиблих за Україну» (http://memorybook.org.ua/), визначаються у 22 загиблих бійція