"Саня, вали бородатого, а я тьолку": Блогерка розповіла про незабутнє новорічне свято із міліцейськими дітьми

Це був останній ранок в тому калейдоскопі передноворічних ранків, від якого у нас, служителів будинку Культурочки маленького містечка крутилася голова, боліла печінка й трохи злипалося. Усе було просто. Заїжджаєм на точку, ставим апаратуру, (костюми з восьмої ранку вже на нас), перераховуємо подарунки, потім дітей, потім знову подарунки. Потім Снігурка виступає, потім забігають плохіші й обіцяють вкрасти ялинку, але приходе дід Мороз і все рішає, - пише Татуся Бо для Оpinion, передають Патріоти України, та продовжує:

"Діти щасливі, танцюють, виграють конкурси, получають подарки і по сраці від батьків. Загалом стандартна програма для стандартних дітей, стандартного Нового року в стандартному містечку. Єдине що в цьому всьому було не стандартне – це те що старожил нашої агітбригади якось дивно водила очима і казала, загадочно, що попереду утрєнік для міліцейських дітей.

Я тоді вчила саме педагогіку і думала про дітей добре. Ну діти, то й діти, яка різниця чиї вони діти – всі вірять в добро, любов і казку. Погруженіє в атмосферу у нас почалося з порогу – на прохідній торбу Діда Мороза перетрусили. Потім пішли питання "огнєстрєл, колющі, рєжущі єсть?" Від таких інтимних запитань дід Мороз навіть під товстим шаром гриму натурально зблід і почав заїкатися.

Розкласти реманент нас пустили в кімнату зі стендами на яких зображувалося як знешкодити страшного бородатого злочинця. Я в тій вакханалії мала грати одного з плохішів. На паскудність мого образу за задумом мав вказувати макіяж дуже сильно "смоукі айс", дірявий капелюх з будячиною і решта поїденого міллю одягу. Перед початком, я вийшла в коридор, і тут іде чарівне хлоп’ятко, біляве, очки блакитні – іде, дивиться на мене і каже "Папка, а ти її із ружжя чи з пістолєта жахнеш?" Папка виписав синку потиличника, вибачився і повів малолітнього міліціонера в залу.

І от усе починається. Снігурка каже всякі красиві слова, співає, танцює, грається в щось чудесне з дітьми. Наступає наша черга, я і мій компаньйон по плохішам вриваємся в залу. І шось там далі таке традиційне, типу "щось ви всі тут такі занадто щасливі, треба у вас ялинку забрать чи шо". Насправді слів було значно більше і всі вони були у віршах, але хто його згадає після такої-то травми. У призначену мить я кричу: "Давай, рубай цю йолку!" і ми ліземо під ялинку. У цю мить діти мали злякатися, а дід Мороз такий заходив і нас сварив, дітей заспокоював, ялинку рятував, ми вибачалися і всі разом танцювали.

Але це в інших дітей так було. Міліцейські діти це вам не інші… Варто нам було полізти під ялинку, як хтось із тих малолєтніх міліціонерів закричав, "Саня, вали бородатого, а я тьолку". На нас полетів не тіки Саня і той, хто його звав. Зграя дітей з іграшковими мечами, пістолєтами, барбі й чарівними паличками, дубасила нас не по-дитячому. Снігурка пробувала їх відтягти й реально плакала, дід Мороз бігав колами й кричав батькам, "заберіть дітей". Батьки ретельно стежили за отработкой операції. Їх відривали від нас по одному. У маленьких дитячих ручках лишилося моє волосся, шматок бороди напарніка, четверть моєї спідниці, криси від капелюха. Якась щаслива і ретельна дитинка в костюмі кота в чоботях розсікла напарніку брову, а інша чарівна мальвінка з величезним бантом, так послала мене "на адєсу", шо на ранок я мала натуральний смокіайс під обидва ока.

Новий рік – це чарівне свято. Тільки будьте обережними, у ніжних дитячих руках іноді навіть плюшевий ведмедик може стати зброєю масового ураження. З того часу, коли всі хваляться новорічними пригодами, я багатозначно схиляю голову, мудро киваю нею і кажу – "А мене якось побили на дитячому ранку. Льогкі тєлєсні і ЗЧМТ" і всьо – я переможець по жизні.