Що робитимуть волонтери, коли завершиться війна?, - Рябоконь

У Міжнародний день волонтера керівник "People's Project" Максим Рябоконь разом з іншими відомими українськими волонтерами дав інтерв'ю виданню "Новое время", в якому поділився історіями зі свого волонтерського життя та закуліссям волонтерської діяльності. Про це повідомляють Патріоти України. Нижче наведено декілька його думок-відповідей.

Позитивних випадків за весь час мого волонтерства було багато. Найяскравіший приклад, як на мене, це випробування нашого літака вартістю майже 1 млн. грн. Ось уяви, стоїш ти на землі, а десь за хмарами, на висоті вище 2000 м, летить витвір, який кардинально змінить хід війни. Наближаючись до землі, літак робить мертву петлю та в 15 метрах пролітає над землею. В такі моменти ти вже перехрестився, стиснув зуби і вже не думаєш про хороше, але жорсткість конструкції витримує і літак успішно заходить на посадку. В такі моменти радість переповнює, і ти розумієш, що команда витратила рік життя недарма. Власне, такі безпілотники вже успішно виконують по-справжньому бойові задачі, зберігаючи не тільки життя людей, а й цілісність наших територій.

За дещицю від смерті ми бували лише один раз, коли під час візиту до морпіхів почався обстріл. В такі моменти ти не думаєш про страх. Вірніше, обмислюєш все на декілька кроків вперед. Я, на жаль, не зовсім розумію, заради чого люди їздять на крайню лінію і при цьому не везуть нічого з обладнання, яке дійсно може допомогти хлопцям. Скоріш за все, такими людьми рухає жага популярності, присутності на арені слави. Мені ця слава просто не потрібна. Ми все робимо тихо і не для особливої популярності. Лише час від часу навідуємося до хлопців і передаємо речі, які дійсно можуть їх врятувати. За 2,5 роки волонтерства все, що потрібно, я вже собі довів.

Найскладніші етапи у волонтерстві ми вже пройшли, як на мене це звітність, прозорість, системність. Це далося нам не просто, на побудову даних етапів були витрачені місяці безсонних ночей, але результат нас тішить, і тим самим дає можливість допомагати щодня, десь армії, десь діткам, десь пораненим. Зараз ми поступово переходимо на інший рівень волонтерства, в якому намагаємось розвивати армію не тільки в технічному плані, а й у професійному. Підтримувати медичні розробки. Зараз в розробці декілька крутих проектів, які забирають майже весь вільний час, але це буде одночасно і шок, і захоплення.

Є моменти, які вимотують сильно в емоційному плані. Буває різне: хвилюєшся за кожного бійця, з яким доводилося мати справу. Ми припинили бачити в армії аморфну безлику масу – кожна бригада, батальйон, кожний підрозділ – це конкретні обличчя хлопців, яким ми допомагали. Кожну нестачу в забезпеченні, кожну несправедливість по відношенню до них сприймаєш як батько, дитину якого хтось скривдив. Кожне лихо, яке з ними відбувається, сприймаєш вже як особисту трагедію. Це тяжко.

Разом з тим там само щиро сприймаєш і приємне – коли хлопців нагороджують, або коли вони рапортують, що досягли якихось успіхів, досягли маленьких перемог – завжди сприймаєш це з часткою гордості.

Не дивлячись на те, що питання матеріального і технічного забезпечення хлопців на передовій і досі актуальні, вектор необхідності дещо змістився. Активні бойові дії вщухли, тепер виникла гостра потреба в реабілітації поранених бійців. Життя вже врятували, основні травми вже залікували, і ось питання – а що ж робити з наслідками важких травм? Як лікувати те, що не лікується медициною в нашій країні? Що робити з буквально знищеними кінцівками? Якось і десь лікувати, чи ампутувати, протезувати і перетворювати людей на інвалідів? Всі ці питання ми і намагаємося зараз вирішити. Багато інституцій виступають на нашому боці, але деякі ключові профільні відомства ріжуть всі наші ініціативи під корінь. Чому так відбувається – публічно не пояснюють, а занурюватися в кулуарну боротьбу в нас немає ані сил, ані часу.

Ми хочемо не просто весь час вирішувати конкретні проблеми. Ми хочемо змінювати країну, змінювати державу та суспільство на краще, так, щоб цих проблем просто більше не виникало.

Коли закінчиться війна, дуже хотілося б зайнятися розвитком благодійності в Україні. Ми, на жаль, цим раніше не займалися, кожен жив своїм життям. Хто був айтішником, хто маркетологом. Зараз все навпаки. Нам вдалося змінити вектор діяльності, зрозуміти проблемні місця, реалізувати багато успішних кейсів. Тому я можу сміливо сказати, що наша команда після війни вийде на новий рівень і потягне за собою багато інших благодійних організацій, які хочуть розвиватися, а не просто збирати гроші на тимчасове закриття потреб.

Для мене основним показником того, що війна закінчилась, буде запуск більше 20-ти соціальних проектів, які будуть направлені на вирішення проблем людей. Адже це реально круто. Ну і далі планую продовжити свій бізнес, який накульгує, на жаль, на одну ногу. А поки ще продовжуємо допомагати.