Спогади ветерана АТО: Осколки в ногах періодично нагадують про бій, у якому загинули бойові товариші. Часто сниться Станиця Луганська

"Граната з підствольника вибухнула поруч, майже під ногами. Відкинутий вибуховою хвилею на кілька метрів, Євген якусь мить пролежав нерухомо. Різкий біль у ногах і животі привели офіцера до тями. Ворухнув однією ногою, потім другою: цілі." Про це пише Сергій Жмурко на сайті Народна армія, інформують Патріоти України, продовжуючи:

А тут нові вибухи, і поруч, біля переднього колеса ЗІЛа стогне інший поранений. Підповзти до товариша офіцер не зміг і крикнув бійцям, щоб забрали пораненого й відходили. А «Сова» перезарядив автомат і підготував про всяк випадок гранату. Короткими чергами Євген продовжував відстрілюватися…

Хлопці не покинули командира: діставшись до укриття, вони шквальним вогнем зупинили просування бойовиків і витягнули пораненого капітана.

Для капітана Євгена Савінкіна війна розпочалася 8 травня 2014 року, коли він дістав наказ від командира частини через дві години відбути з Хмельницького в навчальний центр «Десна», де закінчував формуватись один із батальйонів територіальної оборони.

Уже через кілька днів, поповнивши боєкомплект на Полтавщині, батальйон прибув у Сватове. Узяли під контроль дороги, обладнали блокпости та опорні пункти. Лінії фронту на той час не було, тому доводилося організовувати кругову оборону позицій.

Євген з одним із взводів поступово просувався вперед, змінюючи позиції: Співаківка, Біловодськ, згодом зайняли висоту в районі пункту «Плотина» та контролювали обстановку на значній території.

— Спокою не було ні вдень, ні вночі. Активно діяли ворожі ДРГ, — згадує майор Євген Савінкін. — Наші позиції обстрілювали міномети й артилерія, дошкуляли снайпери. Підрозділи батальйону, що поступово підтягувались до кордону, у районі Макарового потрапили під вогонь із «Градів» та 152-міліметрових артустановок, що вели стрільбу із боку Росії.

18 серпня 2014 року підрозділ «Сови» дістав наказ просунутися на Станицю Луганську. Ворожа розвідка помітила пересування підрозділу, і на одному з перехресть доріг наші бійці потрапили під шалений вогонь. Там і було важко поранено нашого героя. А далі почався новий етап у житті офіцера — боротьба за відновлення здоров’я.

У польовому шпиталі неподалік від селища Побєда під час операції йому видалили осколки із живота. Опісля направили в Харків, потім — у Хмельницький, а згодом — у Старокостянтинівський госпіталь. Завдяки професійним діям військових медиків та неймовірній силі духу, Євген поступово одужав і повернувся у свій підрозділ. А згодом отримав чергове військове звання «майор» та призначення на посаду заступника начальника Старокостянтинівського госпіталю по роботі з особовим складом.

Осколки в ногах періодично нагадують офіцерові про той бій, у якому загинули його бойові товариші. І хоча минуло чимало часу, «Сова» і в снах продовжує воювати. Йому часто сниться Станиця Луганська…