Успіхи України боляче б'ють по самолюбству російського самодержця - блогер

"Збулося. Врешті, не лише настав довгожданий «безвіз», а й король Нідерландів підписав Угоду про асоціацію України з ЄС. І ці дві речі не лише є причиною для виконання українцями «Оди радості» та згадки про тих, хто поклав своє життя заради майбутнього усіх інших. Це також і неспокій для Росії." Про це пише на сайті Радіо Свобода Назарій Заноз, передають Патріоти України, продовжуючи:

Для Путіна та його компанії цьогорічні весна та початок літа не дуже задалися. Підопічна Кремля Марін Ле Пен програла спочатку президентські вибори у Франції, а тепер ще й із тріском провалилася на парламентських разом зі своїм «Національним фронтом». Візит Путіна в Париж до новообраного президента Франції Емманюеля Макрона, де російському керманичу вказали на його місце, теж важко назвати для нього успішним.

Також не слід забувати й про те, що попри усі старання Кремля із організації державного перевороту в Чорногорії, ця країна все одно стала членом НАТО. А ситуація довкола розслідування можливості втручання Росії в американські вибори повинна на довгий час відбити майбутнім президентам США бажання «перезапускати» відносини з РФ. Та й у Сенаті США заговорили про посилення санкцій.

А тут ще й до цього всього успіхи України: «безвіз», вихід на фінішну пряму епопеї із Угодою про асоціацію з ЄС, попри усі російські каверзи. Крім того, перемога «Нафтогазу України» над російським «Газпропом» у Стокгольмському арбітражному суді. Успішне проведення «Євробачення» в Києві, попри старання Кремля створити у світових медіа образ України як обителі зла. Все це й багато іншого мало би дуже боляче вдарити по самолюбству російського самодержця.

Україна віддаляється від Росії й залишає її позаду, як непотрібний баласт, котрий хотів би, аби усі опинилися із ним на дні. Шляхи розходяться, бо дорога України в майбутнє, до ЄС та НАТО. Росія ж марить минулим, намагаючись мавпувати не то СРСР, не то Російську імперію. Проте рано чи пізно Київ повернеться до Москви, щоправда, не сам, а із трибуналом, аби Кремль відповів за усі скоєні злочини.

Проте це пізніше, а зараз всією Росією котиться серія антикорупційних мітингів. На цій хвилі невдач Путіну явно доведеться зробити якусь підлість, аби не втратити поваги в очах російського зомбі-обивателя. Вже зараз чітко помітні зусилля Кремля, аби роздмухати катарський конфлікт та перетворити Балкани на порохову діжку. Напрямків ескалації Путіну не бракує: від закручування гайок всередині самої Росії аж до спроб напасти на інші країни – хоч на Білорусь, хоч на Казахстан і так далі. Та чи варто його остерігатися? Безперечно. Але чи варто його боятися? Ні.

Цінності проти цинізму

Тут варто пригадати ситуацію, в якій опинився світ зовсім недавно. Спочатку його ошелешив «брекзит» у Великій Британії, далі перемога у США Дональда Трампа. Потім обрання проросійських президентів у Молдові та Болгарії. Усі завмерли в передчутті перемоги когось із кремлівських ставлеників у Франції. Але перед обличчям загрози світ консолідувався. Цінності та здоровий глузд перемогли гроші, ненависть та цинізм, котрі протиставила їм Росія. Це означає, що єдиний фронт ЄС, США, України та інших здатен не лише протистояти Путіну та його маріонеткам, а й перемагати.

Проте ще далеко не час розслаблятися й ділити шкуру невбитого ведмедя. Слід уважно за всім стежити й зберігати єдність, бо тільки розділяючи Путін і здатен перемагати.