"Війна - це суто чоловіча справа. І переживати, типу, "ой, я бачив смерть, і це мені ранить душу"… Це не слова справжнього мужика!" - боєць АТО

У мережі розповіли історію воїна АТО, який перебуває в зоні бойових дій від самого початку російської агресії, але не втрачає оптимізму. Про життя сержанта, командира відділення розвідроти 24-ї бригади Михайла Токаря розповідає група “Повертайся живим” в Facebook, інформують Патріоти України.

Михайло Токар має псевдо "Живчик". Поза очі його називають “наше руде сонечко”.

“З 2013 у мене такий позивний. Прийшов служити – я був маленький хлопчик, мав 60 кілограмів, у машину БРМ, хутко заліз в люк, з заднього проходу вийшов, з десанту… Хлопці побачили – кажуть, ну ти швидкий, як живчик! Так і пристало. Багато хто не знає, як мене звуть насправді, але всі знають позивний!”, – згадує Токар.

Він пішов у армію одразу ж після школи й з першого дня війни перебуває на фронті.

“Чесно – для нас це тоді були “войнушки”. Всім було по 18-19 років, щойно прийшли служити, і війна не була, як війна, а була, як гра в комп’ютері. Ми не розуміли всієї серйозності, ставилися, типу: “ого, ми на війні, треба воювати!”. Це було до тих пір, поки не з’явились перші 200-ті, 300-ті… тоді ми вже зрозуміли, де ми є, почали зовсім інакше до цього ставитись, і вже почали по-справжньому воювати”, – зізнається воїн.

Незважаючи на свою професію, Токар залишається позитивним хлопцем. Він говорить, що армія за останні п’ять років змінилася на краще. Також герой зізнається, що на Сході зустрів справжніх друзів, на яких завжди може покластися.

Токар скептично ставиться до проблеми посттравматичного синдрому й говорить, що до війни не треба ставитися як до чогось надзвичайного.

“Насправді, відколи людство існує, відтоді воює! Війна – це суто чоловіча справа. І переживати, типу, “ой, я бачив смерть, і це мені ранить душу”… Це не слова справжнього мужика! Погано, важко – він це все в собі має перенести. У 2014 році ми своїх хлопців по сміттєвих пакетах по шматках збирали, щоб хоч щось додому відправити – я це все руками робив. Я, коли приїжджаю додому, то не розказую, що бачив це все. Так, це дуже погана річ, війна, і краще б її не було! Мама мені пише чи дзвонить – “мама, у мене все добре, сиджу і чай п’ю!”. Як би мені не було важко, що б тут не діялось страшного, я ніколи мамі цього не скажу”, – говорить боєць.

Після демобілізації Живчик планує присвятити себе шосейно-колісним гонкам.

“Назбирав кошти і купив мотоцикл, планую виїхати в Італію. Попробую себе в сфері мотогонок! На нашу країну є боксер знаменитий, є олімпійські чемпіони, а от саме у сфері шосейно-колісних гонок наших нема! От я надіюся, що буду першим! Надіюся не підвести Україну!”, – випромінює оптимізм український герой.