Вирощування устриць в Україні? Це реально! (фото)

Так, українські, ви добре прочитали. “А звідки в Україні устриці?”, — спитаєте ви. З Чорного моря! Пропонуємо до вашої уваги інтерв’ю із Андрієм Пігулевським, що заснував першу в Україні устричну ферму “Устриці Скіфії”, і зараз веде цей унікальний бізнес із діловим партнером Сергієм Стаховим, розповідають Патріоти України.

Що було першим: “Устриці Скіфії” чи “Маца і устриці”?

—  Звісно, «Устриці Скіфії». Цю ферму заснував я в 2014 році в Херсонській області. Саме там починав вирощувати устриці. А реалізацію врожаю почав приблизно на початку 2016 року. Зараз, напевно, тільки лінивий не чув про «Устриці Скіфії», про українські устриці. На той момент ми стали першопрохідцями в цьому бізнесі — у нас перших з’явилися непогані результати, як за якістю, так і за кількістю.

Ви сам з Києва, чи не так? Народилися в Києві, живете в Києві. То чому Ви поїхали в Херсонську область робити бізнес?

—  Насправді спочатку ферма повинна була бути в Криму. В 2013 році ми домовилися про виділення під посадку ділянку на озері Донузлав, біля Євпаторії. Слава богу, ми не встигли перейти до якихось конкретних дій, я не вніс передоплату, бо розпочалися ці події [окупація Криму]. Звісно, я передував у шоковому стані протягом трьох місяців, тому що не розумів що робити. Стільки було вкладено зусиль, досліджень. Потім я зрозумів що про Крим треба забути, тому що мої плани там здійснити вже не можливо. Тож я почав досліджувати інші території: я зробив кілька експериментальних посадок в Херсонській, Одеській, Миколаївській областях. І від початку в Херсонські області зійшлося кілька факторів: устриця показала хороший темп росту, там була доступна інфраструктура (тобто під’їзд, електрика, робоча сила на місцях і т.д.), ми вибрали місце біля Залізного порту. Після одного з половиною року я почав реалізувати свій перший врожай. Вийшов він не великий, якість, скажімо, не була на найвищому рівні (була достойною, але не найвищому рівні). І через деякі причини після року торгівлі, я вирішив перенести свою фірму в Одеську область. В Одеській області в акваторії є набагато кращі умови.

Тобто ви самі починали вирощувати устриці? А в який момент до вас приєднався ваш теперішній діловий партнер Сергій Стахів?

—  Починав я сам. Десь через рік приєднався Сергій , мій партнер. Скажімо, одне діло вирощувати устриці, а зовсім інше їх продавати, займатися дистрибуцією. Самому це було важко зробити, тому я дякую долі, що ми так випадково познайомилися і одразу знайшли спільну мову. Йому сподобалася ідея вирощування устриць, мені сподобалася те, як він бачив майбутнє цього продукту. З Сергієм у нас потужна команда, ми доповнюємо один одного. Ми одразу знайшли спільну мову.

Ви навчалися на біолога чи зоолога?

—  Ні, як не дивно, я закінчив юридичний факультет в Київському національному економічному університеті імені В. Гетьмана.

Але ж ви кажете, що робили наукові дослідження, де в Україні найсприятливіше середовище для вирощування устриць. Звідки в такому разі у вас кваліфікація і знання? Чи ви за допомогою інших науковців робили дослідження?

Ні, я взагалі нікого не залучав. Десь півроку я прожив у Франції, напряму набирався досвіду від французьких фермерів, як вони це роблять. Тому що консультування з нашим науковим середовищем навпаки мене спантеличило та заблокувало — у них були застарілі дані про температуру води, яка потрібна для устриць і т.д. Я вирішив все робити сам, ставити експерименти. Зараз я позбувся багатьох ілюзій. Вирощувати устриці — це не легко. Але можливо. Скажімо, устриця на той момент, як і зараз, стала моєю пристрастю, тому я не бачу нічого неможливого.

Але як ви прийшли до усвідомлення, що устриці — це те, чим ви хочете займатися? Я знаю, що до цих пір ви грали альтернативний рок, займалися купою інших віддалених від морської промисловості справ.

—  З устрицями все було доволі просто… Доведеться знову розповідати цю історію (зітхаючи, легко посміхається).

В якийсь момент в своєму житті я був сироїдом [1], це тривало півтора роки. Мені стало не вистачати чогось нового в моєму раціоні. І саме тоді мені трапилась устриця. Хоч це й їжа тваринного походження, але я одразу закохався в устрицю — кохання з першого погляду. Це був чудовий час, коли зранку я з’їдав три-чотири устриці, потім їв овочі, фрукти.

Пізніше з’явилася ідея. На той час, сім років тому, в Україні було дуже важко дістати свіжу устрицю за вигідною ціною, щоб вона не коштувала, як літак. Спочатку я подумав, що було б непогано побудувати бізнес, завозити свіжу устрицю сюди в Україну для себе для друзів. Тому я виділив час і поїхав у Францію. Думав, що проведу там один чи два тижні, щоб домовитися з постачальниками. А потім настільки захопився процесом, побачив як все це вирощується. Я об’їздив все французьке узбережжя від Нормандії до Сент Льоката (це вже Середземне море). Там різні способи вирощування устриць, різні підходи в господарюванні. Я приїхав з твердою думкою: чому б не почати вирощувати устриці в нас тут в Україні?

Я почав вивчати літературу, і надзвичайно здивувався: велика кількість джерел вказувало на те, що Україна до 1907 року була найбільшим експортером устриць у світі, що Чорне море завжди було устричним, відоме молюсками. У свій час Геродот про це згадував. Я подумав, що це прекрасна бізнес можливість, де можна реалізувати свою пристрасть. Я з дитинства хотів щось вирощувати, хотів бути фермером. Ще мама мені розповідала про те, що коли в дитячому садку питали діток «Ким ви хочете бути?», всі відповідали: «Пілотом, космонавтом…». А я хотів бути фермером, робити щось своїми руками, вирощувати.

Таким чином почався дворічний цикл експериментів, коли я, починаючи з нуля, взагалі не розуміючи майже нічого, став найбільшим експертом в галузі устриць в Україні. Це все росло в мене на очах. Скажімо так, я не є теоретиком, а практиком.

На даний час, якими є обсяги вашого виробництва?

—  На даний момент, ми вже реалізували залишки з Херсонської області, устриці починають підростати в Одеській області. До кінця цього року, я думаю, ми вийдемо на результат близько 30–40 тон в рік.

А якою є площа вашого господарства?

—  Площу воно займає зовсім не велику — до 2.5 гектари.

Чи були у вас, як першопрохідця в цьому приватному бізнесі, проблеми з державною бюрократією, чи держслужбовцями? Певно, для них устриці — це щось позаземне.

—  Звісно, було багато розбіжностей в думках, непорозуміння, як з точки зору держслужбовців. Хоча насправді після революції, я не зустрів якогось дуже сильного супротиву. Всі радувалися за український продукт. Хто де міг допомагав. Але в нашому законодавстві існує дуже велика прогалина стосовно марикультури. Вона ніяк не регулюється: не можна взяти в оренду акваторію, не є чітко прописано що таке марикультурне господарство і т.д. Існують деякі труднощі з українською наукою, яка насправді залишилася на рівні 19 століття. Велика кількість науковців, у тому числі в національних парках, не розуміють для чого, чому, бояться нововведень. У результаті найбільш продуктивні ділянки моря — лимани, в двотисячні роки було відведено під природні парки, або заповідники — тобто територія, на якій заборонено господарство. Це настільки дивно, тому що в Європі використовують кожний шматочок суші, кожну калюжу, щоб щось там вирощувати. А у нас такі великі високопродуктивні морські зони, які є просто чорними плямами, де нікому не дозволяється ні господарювати, ні щось робити, з ціллю захисту якихось там напів міфічних створінь.

А чи те, чим ви займаєтеся не зашкодить цим природним осередкам?

—  Ні, насправді устриця — це дуже добре для будь-якого замешканого ареалу. Тому що існують такі яскраві приклади в США, де за допомогою устриць оживлялися цілі вимерлі затоки після хімічних катаклізмів. Вони очищують воду, дають їжу рибам, іншим молюскам. Устриця є дуже важливим елементом в біологічному ланцюжку. Там, де багато риби, з’являється багато птахів, і так далі. Тому устриця — це велике-велике «добро» в будь-якій зоні. Зараз Америка та Австралія ведуть велику боротьбу за те, щоб відновити устричні рифи на своїх побережжях.

Якщо говорити про реформоване Держрибагенство, та оновлене законодавство, нових патрулів, чи відчуваєте ви ці зміни на своєму бізнесі?

—  Так, дійсно… Скажімо так, я не встиг застати старе Рибагентство. Але з новим Держрибагентством у мене склалися хороші відкриті зрозумілі відносини. Вони в чому можуть допомагають. Ці люди є моїми ровесниками, які розуміють що я роблю, що ми робимо для України, на скільки це унікально і потребує підтримки. На місці, звісно, бувають іноді непорозуміння з місцевими органами. Але це не пов’язано Держрибагентством, а в більшій мірі пов’язано з екологією, і з прикордонними органами. Тому що ці території є також зоною прикордонних військ. Але я не можу сказати, що в мене виникають якісь дуже серйозні проблеми.

Скажіть, яка допомога з боку держави була б потрібна вам, щоб полегшити справи у бізнесі? Або, які зміни вона повинна внести до законодавства, щоби полегшити процес сертифікації?

—  Ми це обговорюємо на громадських слуханнях в Держрибагенстві, де хочемо звернути увагу держслужбовців на абсолютний правовий вакуум в сфері рибної культури. Якщо би були прийняті чіткі та зрозумілі закони, які регулювали б процес орендування акваторію, говорили б про адекватну орендну плату та звітність, то Україна могла б стати дуже крупним гравцем на міжнародному ринку. Тому що та сама Польща набагато бідніша ресурсами за Україну, а продукує у грошовому еквіваленті в п’ять чи шість разів більше риби. А ми така дійсно багата на водні ресурси країна перебуваємо на дні, як в плані споживання, так і в плані виробництва. Світова статистика показує, що українець їсть 2 кілограми риби на рік, в той час як громадянин Європи в середньому 15 кг на рік. Чому так відбувається? Зокрема тому, що практично майже вся риба в магазинах є імпортною: з Ісландії, Норвегії і т.д. А нашу місцеву рибу дуже важко знайти на полицях магазинів. Звісно, крім карпа, чи то товстолобика.

Я бачу, що велика кількість людей цікавляться вирощуванням риби. І люди готові вкладати гроші, але їх відлякує відсутність чіткої законодавчої основи. Якби службовці звернули на це увагу, то це могло б бути хорошою статтею для експорту.

Тобто вирощувати устриці в Україні можна, так?

—  Звісно можна. І потрібно! Тому що устрична галузь може дати велику кількість робочих місць. Це хороша стаття для експорту, тому що світова індустрія устриць зараз перебувають під загрозою — в океані розвиваються нові різні захворювання, віруси герпесу, які шкідливі для устриць. Це пов’язано перед усім з підняттям в світовому океані температури води. Наприклад, французи, які є лідерами в індустрії зіштовхнулися з хворобами, через які вимирають просто цілі посадки. Чорне море є більш ізольованим від світового океану, тому в нас більш сприятливе середовище для вирощування устриць.

На останок: ви любите рибалити?

—  Ви знаєте, мій дідусь виховав в мені велику любов до рибальства. Я рибачу з трьох років, в основному на своїй Батьківщині — в Чернігові на Десні. Звісно, зараз я люблю більше морську рибалку, тому що вона більш непередбачувана. На жаль, зараз стан наших водойм трохи погіршується в екологічному плані, та в плані біологічного різноманіття. Все менше риби можна піймати в річках, чи то озерах.

Я не можу похвалитися якимось дуже значними трофеями. Але для мене це велика можливість релаксації та медитації. Для мене рибалка — це медитація.

[1] Сироїдіння — система харчування, в котрій повністю або майже повністю виключається вживання їжі, що піддавалася тепловій обробці (варінню, смаженню, копченню, запіканню, приготуванню на пару і тому подібне). Поширене серед прихильників здорового способу життя.