Залежність від людей: чому нам важко бути собою

Ви часто робите людині зауваження, коли вона палить на автобусній зупинці поруч із вашою дитиною? Навіть переформулюю: ви ВЗАГАЛІ намагаєтеся боротись із людьми, що порушують закони/обов’язки/вашу зону комфорту, або всі три одночасно? Коли я ставлю це запитання, то в душі сподіваюся, що принаймні двадцять відсотків опитуваних зможуть дати ствердну відповідь. Іноді сподіваюся, що до тих двадцяти відсотків належатиму ще й я, і, може, навіть мої близькі. Однак назбирати й ті слабенькі двадцять подекуди важкувато..

Дивно трохи це. Відомо ж, що всі люди за своєю натурою егоїсти, і що думають лише про те, як би їм було краще. Проте часто з нами, егоїстами найвищого ґатунку, відбуваються якісь надто радикальні метаморфози. Певно, чи не кожному з перших вуст відомі ситуації, коли бажанню зробити свій мікросвіт кращим заважає якась пародія на ввічливість («Ну, як же це я комусь в автобусі скажу музику тихше зробити, це нічого, що від неї голова болить, а я з роботи, але все окей…»). Або коли в кінотеатрі хтось голосно говорить по телефону. Справді, навіщо заважати людині скаргами, коли можна просто напружити свої слухові рецептори?

Дурня це все. У таких випадках нами керують не недоїдки ввічливості, а звичайна така собі залежність від натовпу. «Усі мовчать – я мовчу», принцип, що ніколи не принесе серйозних ушкоджень (як моральних, так і фізичних), вріс у свідомість настільки, що часом ми вже просто не в змозі ідентифікувати свою страхо-байдужість, як і ще молоді курці не здатні визнати, що їм важко розлучитися зі своєю звичкою. Іноді ми просто проходимо повз соціальне сміття, паралельно закопуючи колорадського жука на ім’я «Сором» глибше в землю; іноді ми прикриваємо свою слабкість відполірованим терміном «толерантність», як фіговим листочком. Листочок, варто визнати, справді фіговий. Про наголос здогадайтеся самі.

Часто в привітаннях із Днем народження імениннику бажають бути собою. Мене таке побажаннячко завжди трохи лякало/дивувало/змушувало по-дурному всміхатися й видалятися з кімнати: коли тобі таке кажуть, то, як мінімум, гіпотетично допускають твою слабкість перетворитися або грати роль когось іншого. Мабуть, багатьом із нас надто часто таке бажали, враховуючи досить таки пасивну тенденцію спротиву «бєзобразію». Отож ми й прикриваємося фіговими листочками й мовчки розглядаємо хмарки в небі. Раптом десь пролетить колорадський жук..