Згадуючи застреленого Карлова: Підтримка сепаратизму та інші "подвиги". Чим займався в Туреччині російський посол, - російський професор

"Російська влада схожа на Тома з діснеївського мультика, який мчав щодуху за Джері, але довелося різко гальмувати і з розгону гепнутися головою в стіну. Російсько-турецькі відносини за останні півтора року зазнали такі скачки напруги, що будь-який електромонтер вимкнув би рубильник і сказав: «Все – інакше трансформатор згорить». Але Кремль як і раніше щось намагається говорити про майбутнє російсько-турецьких відносин і навіть після нападу на російського посла не забороняє своїм туристам відвідувати Туреччину". Про це пише Олег Панфілов у колонці для Крим.Реалії, передають Патріоти України.

В іншому випадку, Кремль би підняв істерику до небес, як після збитого в Сирії російського літака. Тут не просто якийсь пілот, яких Росія втрачає і в мирний час десятками, а цілий посол, великий фахівець із диктаторських країн та окупованих територій. Але раз Анкара прийняла агреман, значить, її цілком влаштовував Андрій Карлов, який до того служив послом в Пхеньяні, а за три роки роботи в Туреччині встиг схилити частину турецького істеблішменту до співпраці з окупованою Абхазією.

У Сухумі зараз теж велике горе – перервалася нитка, що зв'язує офіційно невизнану Туреччиною Абхазію і сухумських маріонеток, які так сподівалися на те, що декілька сотень тисяч абхазьких мухаджирів дадуть грошей і побудують рай. Ці надії жевріли завжди, навіть коли мухаджири відмовлялися повертатися на історичну батьківщину, скільки б «президенти» Абхазії не намагалися привернути їхню увагу різними пільгами й казками про майбутнє процвітання.

Абхазькі мухаджири, на відміну від радянського народу, завжди пам'ятали, як з ними вчинила Російська імперія, вигнавши в 19 столітті близько 80 відсотків усіх абхазів з рідної землі тільки тому, що ті були мусульманами. Імперія підбиралася до Туреччини з іншого берега Чорного моря і їй потрібна була Абхазія як проміжна територія для зміцнення плацдарму в Західній Грузії, остаточно захопленій на початку 19 століття.

У грудні-січні 1840-1841 років каральний загін полковника Миколи Муравйова вогнем і мечем пройшов по Дальскій ущелині – до верхів'я річки Кодор. Звідти було виселено все населення в числі 500 сімейств, близько 6000 чоловік. І це був тільки початок.

Перше масове переселення абхазів до Туреччини було проведено в 1867 році – як результат закінчення Кавказької війни і повного захоплення Кавказу Російською імперією. Російська адміністрація скасувала Абхазьке князівство, створила власне управління території в покарання за антиросійське повстання 1866 року. Друге переселення відбулося в 1877 році, в ході російсько-турецької війни 1877-1878 років.

Таким чином, як пише дослідник Абхазії Бежан Хорава, «в 1877 році в мухаджирство пішли приблизно 31 964 жителя Абхазії. Якщо в 1867 році в результаті мухаджирства повністю спорожніла верхня частина Кодорської ущелини – Цебелі та Далі, то в 1877 році така сама доля спіткала прибережну частину Абхазії».

Після Константинопольського договору 1879 року російська адміністрація допустила можливість часткової репатріації абхазів протягом трьох років від дня підписання договору, і до 1881 року на батьківщину повернулися до 15 тисяч абхазів. Досі, згідно з даними турецьких етнологів, у Туреччині проживає від 300 до 500 тисяч етнічних абхазів.

Зараз, після етнічної чистки від неугодних грузин у 1993 році в Абхазії, «титульна нація» знаходиться в жалюгідному стані. Офіційно – «все добре, прекрасна маркіза», але в реальності – все сумно: етнічних абхазів на окупованій території менше втричі, ніж вірмен і грузинів-мегрелів, хоча останні і проживають виключно в одному, Гальському районі на адміністративному кордоні з регіоном Грузії – Самегрело.

Тому всі «президенти» Абхазії були стурбовані переселенням мухаджирів. Найбільш активно за це діло взявся Сергій Багапш, який кілька разів їздив у Туреччину і країни Передньої Азії, щоб зустрітися з громадами мухаджирів і схилити їх до повернення.

У 2007 році турецька газета Radikal писала, що зараз в Абхазії проживає близько чотирьохсот етнічних абхазів, які приїхали з Туреччини. Вони отримали «громадянство» і навіть мають у місцевому парламенті свого представника – Раджі Авидзбу. Для зміцнення абхазької частини населення, як писала газета, в Абхазію необхідно переселити до 50 тисяч мухаджирів. Однак і тоді, і зараз бажання переселити турецьких мухаджирів викликає невдоволення вірменської громади Абхазії.

Призначення у 2013 році новим послом Росії в Туреччині Андрія Карлова було не тільки звичайною процедурою ротації дипломатичного корпусу, судячи з подій, які відбулися відтоді, він був безпосередньо пов'язаний з абхазької діаспорою. Ще будучи з 2007 року заступником директора консульського департаменту МЗС Росії, а з 2009 року – директором, за свідченням «представника Абхазії в Туреччині» Інара Гицба, Андрій Карлов «зробив неоціненне сприяння своєчасній видачі віз співвітчизникам під час гуманітарної акції абхазького уряду, який організував переїзд в Абхазію більше п'ятисот наших співвітчизників з охопленої війною Сирії».

Колишній «глава МЗС» Абхазії В'ячеслав Чірікба теж висловився: «Зберігаю найкращі спогади про зустріч з Андрієм Геннадійовичем, що відбулася в лютому 2013 року в Посольстві Російської Федерації в Анкарі, яке я відвідав разом із Повноважним представником Абхазії в Туреччині Інаром Гицба... Відбулася досить ґрунтовна дружня розмова з послом і його колегами про стан абхазо-російських відносин, про взаємодію офісу Повноважного представника і Посольства, про контакти з абхазької діаспорою Туреччини.

Андрій Геннадійович високо оцінив конструктивну позицію абхазької діаспори Туреччини під час підготовки і проведення зимових Олімпійських ігор у Сочі». Незрозумілі, щоправда, слова Чірікба про аналогію з вбивством Олександра Грибоєдова в Тегерані і Вацлава Воровського у Варшаві, але, швидше за все, смерть Карлова дійсно вразила чиновників з окупованої Абхазії, які пов'язували з Карловим надії на обіцяне колись Кремлем «світле майбутнє».

На турецьких сайтах можна знайти фотографії Андрія Карлова з представниками абхазької діаспори в Туреччині, а також спілкування з Інаром Гицба, який називає себе «представником Абхазії» незаконно, оскільки Анкара не визнала «незалежність» окупованої Росією частини Грузії. Російській дипломатії було завжди наплювати на закони країни перебування, і вони займалися підтримкою сепаратизму, незважаючи на декларування поваги до законів Турецької республіки.

Звичайно, навряд чи Анкара буде зараз акцентувати увагу на деталях діяльності Андрія Карлова в Туреччині, але Москві ще треба знайти людину, яка б так завзято відстоювала імперські інтереси Росії не тільки в Туреччині, але й в окупованій Абхазії. У самій Абхазії демографічна ситуація не покращиться сама по собі, але і нащадки мухаджирів не прагнуть повернення туди, де їх чекають, але жодних умов не створюють.

В Абхазії складна криміногенна обстановка, немає вільного ринку, а всі політичні потрясіння безпосередньо пов'язані з Москвою, звідки постійно гримають на знахабнілих чиновників, але нічого вдіяти не можуть – в Абхазії так і не створена власна еліта, а більшість чиновників – з радянської номенклатури.

Російська дипломатія – частина радянської системи, яка не тільки відстоювала, як їй належить, інтереси держави, але й часто займалася не властивою їй справою. Посол Росії у Вірменії в 1992-1994 роках Володимир Ступишин не приховував своєї позиції щодо Карабаху і всіляко сприяв підтримці сепаратизму. Посол РФ у Таджикистані Мечислав Сенкевич сприяв зміні влади в Таджикистані в 1992 році на проросійського Емомалі Рахмонова і нічого не зробив для припинення громадянської війни.

Посол Росії в Грузії В'ячеслав Коваленко не тільки виправдовував війну в серпні 2008 року, але і був нагороджений у лютому 2009 року Орденом Пошани за великий внесок у реалізацію зовнішньополітичного курсу Російської Федерації, багаторічну бездоганну дипломатичну службу».

Підтримка абхазького сепаратизму – як видно тільки частина відповідальності Андрія Карлова на посаді посла. Напевно турецькі спецслужби знають і про інші його «подвиги», але так чи інакше іронія долі повертається до російської дипломатії бумерангом – підтримуючи сепаратизм і тероризм вони змушені у відповідь отримувати те саме.

Як у тому мультику, коли Том нарешті ловить Джеррі, але отримує у відповідь хлопавкою по носі. І, крім підтримки абхазького сепаратизму, поки тільки трохи відомо про те, як Андрій Карлов підбивав турецьких бізнесменів на роботу в Криму. Як свідчить журналіст Осман Пашаєв, «одним із його перших дипломатичних успіхів був недопуск фільму «Хайтарма» про депортацію кримських татар до участі в кінофестивалі «Золотий апельсин» в Антальї у вересні 2013 року».