"Всё плохо": Росія вже не знає, що робити з газом - нікому не треба

Росії нікуди дівати природний газ, що видобувається. Голова «Газпрому» Олексій Міллер днями доповів президентові, що його компанія здатна щорічно отримувати з надр 617 млрд кубометрів газу, але торік змогла реалізувати тільки 444 млрд,зазначають Патріоти України, посилаючись на "Русский еврей".

Незатребувана річна потужність - 173 млрд кубометрів. Російському експортному монополісту конче потрібні покупці, без яких плани розвитку видобутку не мають економічного сенсу. Освоєння Ямалу? Вихід на шельф? Нові промисли на сході Росії? Навіщо всі ці витрати і клопоти, якщо немає нових ринків, та й старі, схоже, всихають?

Все по $ 260

Ринкова ніша, як стверджують керівники компанії, має місце в Китаї, куди монополіст націлив відразу два колосальних за витратами проекту: «Силу Сибіру» та «Алтай». Ось тільки з виходом на цей ринок у «Газпрому» теж не все виходить так, як декларується.

Насамперед доводиться визнати, що потенціал китайського ринку для російського газового постачальника на перевірку виявляється не надто великим. За розрахунками Оксфордського інституту енергетичних досліджень і китайської корпорації CNPC, в 2020 році Китаю буде потрібно закупити за кордоном 170 млрд кубометрів газу. Близько 80 млрд надійде трубами з Середньої Азії, ще 12 млрд - трубопроводом з М'янми і майже 82 млрд кубометрів - в зрідженому вигляді, танкерами-газовозами. Ці три джерела з надлишком покривають потреби КНР в імпортному газі. Місця для інших постачальників немає.

У своєму останньому прогнозі експерти компанії ВР показали, що в період з 2020 по 2035 Китай практично не буде збільшувати закупівлі трубопровідного газу за кордоном. Якщо ця оцінка вірна, «Сила Сибіру» і тим паче «Алтай» китайцям взагалі не потрібні, і якщо вони й погодяться одержувати ними російський газ, то заплатять ціну нижче тієї, за якою отримують його з інших джерел у вигляді СПГ. Тисяча кубометрів газу, отриманого з СПГ, на азіатському ринку продається приблизно по $ 260 за тисячу кубометрів, і з масованим виходом на ринок нових постачальників з Австралії, США та Канади в період з 2016 по 2020 рік очікується затовареність, яка дозволить покупцям диктувати комерційні умови.

А економісти «Газпрому» підрахували в обґрунтуванні інвестицій для «Сили Сибіру», що собівартість якутського та іркутського газу на кордоні КНР буде не менше $ 260 за тисячу кубометрів, і були змушені констатувати, що при такому показнику проект не окупиться навіть до 2050 року.

Переведи мене через Алтай

Після тієї ж аудієнції у Путіна керівник «Газпрому» був змушений заявити, що на підписання нового контракту з китайцями щодо поставок газу по майбутній трасі «Алтай» потрібно ще 8-9 місяців переговорів, тобто досягти домовленості до літа, як було оголошено раніше, не вийде. Можна припустити, що не вийде взагалі, оскільки в Пекіні вже не раз відкидали пропозицію російської сторони зі створення так званого «західного маршруту» поставок газу в Китай (через відрізок спільного кордону між Казахстаном і Монголією) який не має економічного сенсу.

Для Москви між тим маршрут «Алтай» має якщо й не економічний, то пропагандистський сенс. Джерелом газу для нього повинні стати ті самі родовища на півночі Західного Сибіру, які зараз дають основний обсяг газу для експорту в Європу. За задумом керівництва країни, можливість перемикати потік з Європи на Китай може стати інструментом тиску на західні країни. У травні минулого року Путін (вже не вперше) заявив, що відкриття нових каналів постачання газу з Сибіру дозволить «при необхідності здійснювати диверсифікацію поставок із заходу на схід і зі сходу на захід».

Крім того, для газпромівського начальства активні - нехай навіть і безплідні - переговорні зусилля з просування "Алтаю" маскують невдачі з «Силою Сибіру». Зокрема, не вкладається в намічений графік будівництво газопереробного підприємства в Амурській області. За розрахунками, на його створення потрібно шість років інтенсивної роботи. «Газпром» оголосив, що будівництво почнеться в 2015 році, хоча підстави для подібної впевненості поки слабкі. Якщо вірити повідомленням з місць, розробка газоконденсатної поклади Чаяндінського родовища теж сильно відстає від графіка - там не організовано в повній мірі освоєння нафтового покладу, без якого не можна приступати до вилучення газу. Газ новим маршрутом безумовно не надійде в КНР вчасно і в заявлених обсягах.

І головне - китайці, яким «Газпром» запропонував брати участь у фінансуванні «Сили Сибіру», відкинули це запрошення. Зроблена в травні 2014 заява російської сторони про те, що КНР нібито надасть проекту $ 20-25 млрд під майбутні поставки газу, виявилося неправдою. Більше того, китайські делегати на переговорах у Москві заявили, що грошей не дадуть, але можуть дозволити «Газпрому» профінансувати будівництво газотранспортної інфраструктури на території Китаю. Це означає, що, якщо в Росії і буде прокладена траса «Алтай» до кордону, тягнути труби ще на три тисячі кілометрів до промислово розвинених провінцій на сході КНР доведеться за російський рахунок. Буде «Газпром» будувати газопровід від Ямалу до Шанхая на таких умовах?

Багаторазово звучали обіцянки газпромівських менеджерів організувати експорт до Китаю такого ж об'єму газу, як до Європи, не витримують критики. Згідно з їх розрахунками, через «Алтай» можна поставляти в КНР не 30 млрд кубометрів на рік, як передбачено на початковій стадії проекту, а близько 100 млрд. «Сила Сибіру» теж у позначеній ними перспективі може транспортувати 62 млрд кубометрів щорічно. Ще від 20 до 30 млрд кубометрів на рік може нібито надходити в Китай по вже побудованому трубопроводу Сахалін - Хабаровськ - Владивосток. Разом китайцям пообіцяли мало не 190 млрд кубометрів газу на рік проти торішніх поставок в далеке зарубіжжя в обсязі 126 200 000 000 кубометрів. Однак східні обсяги, на жаль, існують лише у вигляді красивих, але порожніх обіцянок, які Міллер із завидною регулярністю дає президентові та країні.

СПГ плюс газифікація всієї країни

Вихід російського газу на світовий ринок СПГ теж поки не проглядається. Єдиний проект, що просувається, «Ямал-СПГ», став економічно рентабельним лише за підтримки держави, які взяли на себе значну частину багатомільярдних витрат (будівництво порту, атомних криголамів і т.д.) і відмовились від усіх податків. Тепер весь прибуток поділять між собою компанії «Новатек», китайська CNPC і французька Total, якщо, звичайно, знайдуть для продовження проекту джерела позикового фінансування.

Газпромівський проект заводу СПГ у Владивостоці заморожений без газу, грошей і партнерів, а якщо і відновиться, то із закладеними в продажну ціну газу збитками. Два невеликих підприємства зі зрідження газу, задумані «Газпромом» і Альянсом «Роснєфті» з ExxonMobil на Сахаліні, чекають інвестиційних рішень, в сумніві щодо перспектив - і це все. Значним гравцем на ринку скрапленого газу Росія, в осяжному майбутньому, не стане.

Залишається західний напрямок поставок, на якому Міллер не так давно обіцяв продавати додатково до нинішніх обсягів по 200 млрд кубометрів на рік. Попит на газ у Старому Світі справді зростатиме, за всіма прогнозами, але за покупця «Газпрому» доведеться поборотися з постачальниками СПГ, для яких пропозиція ще років п'ять-десять буде перевищувати попит. Поки ми бачимо, що російський монополіст втрачає позиції, незважаючи на періодичні сплески інтересу до російського газу в Європі. Торік він експортував 174,3 млрд кубометрів порівняно з 196,4 млрд роком раніше. Почасти ці провали експортної політики пояснюються політизованістю «Газпрому» і його небажанням слідувати нормам вільної конкуренції на європейському ринку.

Що стосується внутрішнього ринку, то зростання попиту з боку промислових споживачів у Росії чекати не варто. Економіка країни знаходиться в затяжній кризі. Газифікація регіонів? Спробуйте підключитися до газової мережі хоча б в Московській області. «Газпром» щорічно виділяє за цією статтею 28 млрд рублів, але особливими успіхами і тут похвалитися не в змозі. Середній по країні рівень газифікації - 65,4%, хоча ще в 2006 році цей напрямок роботи було оголошено «п'ятим нацпроектом» і прем'єр-міністр Дмитро Медведєв пообіцяв забезпечити газом всі населені пункти країни до 2015 року.

Газохімічним виробництвом, здатним принести величезну користь вітчизняній економіці, «Газпром» традиційно займатися не бажає, воліючи витрачати величезні кошти на будівництво нерентабельних газопроводів і свідомо неокупних експортних проектів. Газова галузь Росії потребує радикальної реформи, у відмові від прожектерства і показухи, які стали основним напрямком діяльності «Газпрому». Ця компанія не зробить Росію «енергетичною наддержавою». Врятувати становище може лише впровадження принципів вільної конкуренції як на внутрішньому газовому ринку, так і в експортній політиці.