"Чи піде Трюдо на поглиблення конфронтації з Росією?": Із допомогою від Канади не все так просто, - експерт

Чи піде Трюдо на поглиблення конфронтації з Росією, зумовлену підтримкою України, досі не зрозуміло. Минулого тижня Канада нарешті оголосила про продовження військової тренувальної місії в Україні UNIFIER. Хоча українськими дипломатами ця новина була сприйнята із неабияким оптимізмом, у самій Канаді вона породила дискусію щодо майбутнього канадської підтримки України. Враховуючи, що попереду на Україну чекає ще багато серйозних випробувань, варто розуміти, наскільки ми можемо сподіватися на закордонних, зокрема заокеанських, партнерів. Про це пише у своїй статті для Укрінформ Максим Наливайко, передають Патріоти України.

ВЗАЄМОВИГІДНА СПІВПРАЦЯ

Рішення про продовження UNIFIER стало першим новим канадським проектом допомоги Україні за останні півтора року – з часу приходу до влади Ліберальної партії на чолі із Джастіном Трюдо. Хоча новим він є досить відносно, оскільки розпочався ще в часи прем’єрства лідера Консервативної партії Стівена Гарпера.

Взагалі, початок тренувальної місії UNIFIER припав на дуже складний період в історії України – вересень 2015-го року. З того часу навчання у рамках UNIFIER на Яворівському та Кам’янець-Подільському полігонах пройшло більше 3100 українських військових, які опановували сучасні підходи до тактики, займалися індивідуальною вогневою підготовкою, розвивали навички застосування зброї, пересування та виявлення вибухових пристроїв, організації зв’язку, тощо. Окрім цього, канадці ділилися досвідом з надання невідкладної медичної допомоги.

За словами випускників програми, отримані навички допомагали їм не лише уберегти себе, але й часто урятувати побратимів. Та й для самих канадців український воєнний досвід є дуже цінним, адже на території Канади військових дій не велося із 1813 року.

“У той час, як ми можемо навчити прицільній стрільбі, навігації, наданню першої допомоги, покращити управління на рівні сержантського та молодшого офіцерського складу, – уроки, які виносять з боїв українські військові, також дуже корисні для нас. Канада не має досвіду проведення таких операцій, які нині здійснює українська армія, тож ми дуже цінуємо ці знання”, – розповів один із керівників канадської військової тренувальної місії Тім Арсенолт.

Дуже помірними були й фінансові затрати Канади на UNIFIER, особливо у співставленні з високою ефективністю цієї місії, що неодноразово визнавав і міністр оборони Харджит Саджан. До речі, як і прем’єр-міністр Трюдо, він минулого року особисто відвідав канадських інструкторів на Львівщині.

Тим не менш, незважаючи на численні запити від української сторони, схвальну оцінку військових та відносно низьку ціну, офіційна Оттава остаточно дала свою згоду на продовження UNIFIER лише за три тижні до закінчення попереднього мандату. І саме ця затримка наразила Лібералів на нищівну критику з боку опозиції.

УКРАЇНА ЗАСЛУГОВУЄ НА БІЛЬШЕ

“Це рішення, ухвалене в останню хвилину, є запізнілим та не відображає реальний стан справ на місцях. Більше року наші українські союзники просили збільшити допомогу, але уряд лише відстрочив дедлайн. Кількість насильства та напруження зросло останніми місяцями і Канада має реагувати відповідно”, – такими словами на оголошення щодо UNIFIER відреагував тіньовий міністр оборони Канади Джеймс Безан. Він сам неодноразово бував в Україні та навіть став персоною нон грата у Росії за рішучий опір незаконним діям Кремля.

Його думку підтримав і тіньовий міністр закордонних справ Пітер Кент. “Ми розчаровані. Уряд протягом року відкладав це рішення, і тепер справдилися наші найгірші побоювання: відбулося звичайне продовження операції UNIFIER, що абсолютно не бере до уваги зміни у ситуації на сході України”, – зазначив Кент. На його переконання, мандат UNIFIER потребував не лише продовження, але й розширення, що відповідало б потребам гострішого конфлікту. Окрім цього, він вимагав відновлення передачі Україні даних супутникової розвідки та початку постачання летальної зброї.

Взагалі, буквально за тиждень до оголошення урядового рішення, лідери опозиції представили свій план допомоги Україні, який був набагато масштабнішим, ніж те, що врешті-решт отримала Україна. Так, план опозиції, окрім вищезгаданих супутникових зображень, летальної зброї та UNIFIER закликав уряд негайно вжити ще чотири кроки, а саме: ухвалити “акт Магнітського”; підписати угоду про співробітництво у сфері оборони; збільшити кількість спостерігачів ОБСЄ для моніторингу ситуації на сході України та надати додаткову гуманітарну допомогу українським вимушеним переселенцям.

Якби Канада дослухалася до закликів опозиції, то перетворилася б з важливого партнера України в оборонній сфері на нашого найголовнішого союзника. Утім, цього не сталося.

ПОЗИЦІЯ ПАРТНЕРІВ

Варто розуміти, що Канада, незважаючи на передвиборчі обіцянки Трюдо повернути країні вплив у світі, досі не є самостійним гравцем на міжнародній арені. Через дуже тісну інтегрованість канадської економіки із американською та критичну залежність від торгівлі зі США (75% канадського роздрібного експорту йде до Штатів і майже 70% імпорту походить звідти), дуже багато своїх рішень Оттава має погоджувати з Вашингтоном. Також, незважаючи на географічну протяжність, номінальний ВВП Канади у 2,5 рази менший, ніж у Німеччини, а якщо порівнювати економіки Канади та ЄС, то різниця складе взагалі більше, ніж 10 разів на користь ЄС.

Ці цифри важливі для усвідомлення того, що Канада у своїх діях на зовнішньополітичній арені значно більше “озирається” навколо ніж, приміром, США. Таким чином, ухвалюючи рішення продовжити тренувати українських військових, Оттава мала врахувати щонайменше три фактори: позиції США, РФ та внутрішньовійськовий.

НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ ТРАМПА

9 листопада минулого року було для Канади чи не більш важливим днем, ніж для США, адже “броманс” Барака Обами та Джастіна Трюдо прийшов до передбачуваного завершення. Оскільки більшість канадського істеблішменту очікували на перемогу Клінтон, тріумф Трампа поставив усю країну в режим очікування. На невизначений час були зупинені усі програми, що передбачали залучення канадських військових за кордоном, включно із анонсованим раніше розгортанням миротворчої місії в Африці. Раптово на паузу стала і місія UNIFIER, яка мала, окрім військової складової, ще й явну політичну забарвленість підтримки України. Тому Оттава не наважувалася подовжити свою військову присутність в Україні, зважаючи на передвиборчі заяви Трампа щодо зближення з РФ. Коли ж чи то під впливом свого оточення, чи громадськості, чи фактів президент Трамп перейшов на жорсткішу риторику щодо Кремля – Канада відчула себе вільніше і сказала “так”.

НАПОЛЕГЛИВІСТЬ РОСІЇ

“Рішення уряду Канади продовжити військову місію в Україні є контрпродуктивним…”, – такими чином посольство Росії в Канаді відреагувало на продовження UNIFIER. Росія ніколи не приховувала свого негативного ставлення до цієї операції (власне, як і до будь-яких дій, що посилюють Україну), тож для Оттави не стало сюрпризом різке засудження Москви. Ураховуючи політику Канади на налагодження відносин із Росією, уряду доводилося із подвоєною увагою вивіряти кожен крок. З одного боку, на владу потужно тиснула українська діаспора, а з іншого – нависала офіційна політика “нормалізації” відносин.

В Оттаві багато разів наголошували, що канадці в Україні перебуватимуть за тисячу кілометрів від зони бойових дій і виконуватимуть винятково навчальні функції, однак чи московській агітмашині колись потребувалися аргументи? Тому слова речниці МЗС РФ про нібито постачання Канадою магічних боєприпасів ЗСУ викликало подив не лише українських дипломатів (які вже третій рік безуспішно намагаються отримати право бодай купувати канадську зброю, не кажучи вже про її безкоштовну передачу), але й канадських політиків та чиновників.

РОЗТЯГУВАННЯ АРМІЙСЬКИХ РЕСУРСІВ

Утім, серед геополітичного сум’яття, Канада мусила зважати і на власні обмежені ресурси. Незважаючи на велетенську територію країни, її збройні сили налічують менше 70 тисяч особового складу та фінансуються на рівні 0,9% від ВВП. За оцінками експертів, такої чисельності армії недостатньо навіть для повноцінного захисту власних кордонів, не те, що відрядження за кордон. Тим не менш, Канада зобов’язалася виділити 600 осіб для миротворчих операцій ООН, очолити багатонаціональний батальйон в Латвії та ще роздумувала над операцією UNIFIER.

Враховуючи те, що за кожним дислокованим за кордоном підрозділом, на батьківщині залишається ще два рівнозначні за чисельністю (один – відпочиває після ротації, а другий – до неї готується), щонайменше 4000 осіб перманентно випадали зі складу збройних сил. Саме цей аргумент найбільше турбував військове керівництво, яке остерігалося “розтягування” власних ресурсів, і хотіло отримати запевнення у підтримці США на випадок непередбачуваних ситуацій.

ПРОДОВЖИТИ НЕ МОЖНА СКАСУВАТИ

Щоправда, позитивні сигнали щодо UNIFIER від політичного керівництва міноборони Канади почали надходити давно. Вперше більш-менш конкретний знак надав глава оборонного відомства Харджит Саджан ще у листопаді минулого року. Тоді на зустрічі із віце-прем’єр-міністром із європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванною Климпуш-Цинцадзе він запевнив, що місія буде продовжена “у найпотрібнішому для ЗСУ форматі”. Утім, після цієї заяви міноборони протягом кількох тижнів уникало коментувати цю тему. Вже наприкінці зими Саджан знову запевнив Україну в своїй підтримці та оголосив, що разом із Христею Фріланд готує “масштабний план допомоги Україні”. Утім, знову-таки деталізації уникнув.

Незважаючи на ці позитивні сигнали, в українському міноборони ще з кінця минулого року досить сильно переймалися долею UNIFIER. Канада ж продовжувала витримувати паузу і чекати на офіційний звіт, який із суб’єктивних та об’єктивних причин затримувався.

Тепер же, коли Україна спокійна за майбутнє UNIFIER на наступні два роки, увага нашого дипкорпусу переключиться на інші вкрай важливі елементи канадсько-української співпраці, як то оборонна угода, отримання права на закупівлю зброї та запуск зони вільної торгівлі. І оскільки жоден із факторів, що впливав на долю UNIFIER, не зник, більш-менш певні перспективи має лише угода про вільну торгівлю, набуття чинності якою очікується до літа. Що ж до інших аспектів, то на підпис Саджана під оборонною угодою Степан Полторак чекає ще з минулого року, коли офіційно завершилися перемовини, а про внесення нашої держави до Автоматичного контрольного списку країн по вогнепальній зброї (Automatic Firearms Country Control List), який визначає держави, до яких Канада дозволяє своїм внутрішнім виробникам постачати зброю, поки взагалі не йдеться.

Наразі до цього списку включені 35 країн, серед яких: Ботсвана, Росія, Саудівська Аравія та Колумбія, але немає України. Конгрес українців Канади вважає це неприйнятним і постійно агітує за включення України до цього списку, парламентська опозиція теж чітко заявила про свою підтримку цієї ініціативи. Однак, поки своє “так” не скаже Ліберальна партія, яка має більшість у парламенті, утілення цих закликів залишатиметься лише мрією. А от чи піде Трюдо на поглиблення конфронтації з Росією, зумовлену підтримкою України, – незрозуміло і багато в чому залежить від дій Трампа, тобто ще більш непередбачувано.