Розкрито архіви КДБ: Як із Запорізької АЕС витікали радіація та інформація

В історію України та колишнього Радянського Союзу 1986 рік увійшов, насамперед, як рік Чорнобильської катастрофи, пише Depo.Запоріжжя, передають Патріоти України. Разом із тим, в запорізькому Енергодарі в той час вже частково працювала, частково будувалася найновітніша й найпотужніша на той час Запорізька атомна станція, закладена 1981 року. І проблем на ній теж вистачало. Про це свідчать документи радянських органів державної безпеки за той самий "чорнобильський рік".

Перша серйозна аварія 1986 року на ЗАЕС сталася за три тижні до Чорнобиля. Згідно з доповідними КДБ, 7 та 8 квітня у бризкальному басейні системи безпеки №1 "атомки" зафіксували високу радіоактивність води. Граничну норму радіації було перевищено в 14 разів. Цей рівень радіоактивності зберігався на відстані 30-40 метрів від периметру басейну, за межі АЕС не поширювався. Варто зазначити, що басейн був розташований у 150 метрах від основних виробничих об'єктів АЕС. Спеціалісти Міністерства охорони здоров'я СРСР, що були ознайомлені з ситуацією, наголосили, що небезпечного для життя людей зараження не було. Утім, адміністрація атомної станції вживала певних заходів для захисту персоналу від радіоактивного опромінення.

Під час розслідування причин аварії попередньо встановили, що то протік теплообмінник аварійного розхолоджування системи безпеки №1 на другому енергоблоку, який перебував на планово-попереджувальному ремонті. Аби усунути аварію, довелося на два тижні зупинити працюючий енергоблок №1 і призупинити пусконалагоджувальні роботи на енергоблоку №3, який тільки збиралися вводити в експлуатацію (він запрацював наприкінці року, - Ред.). Запорізьке обласне управління КДБ під контролем республіканського керівництва проводило своє розслідування за фактом аварії.

Наступна небезпечна ситуація, тим часом, не змусила на себе чекати. Вона склалася вже за місяць – 19 травня. Цього дня перший енергоблок станції, який було введено в експлуатацію 1984-го, зупинили на черговий капітальний ремонт. Реактор розгерметизували, ядерне паливо перемістили до басейну витримки й перезавантаження спеціальною машиною, що мала захист від радіації. Під час проведення дозиметричного контролю, за результатами якого мали визначитися, чи можна починати ремонтні роботи, в реакторному відділені 19 та 20 травня були зафіксовані локальні потужні поля гамма-опромінення. На окремих ділянках рівень випромінювання сягав 600 рентген на годину (смертельна доза радіації, - Ред.).

Допуск обслуговуючого та ремонтного персоналу до зони підвищеної радіоактивності було заборонено. За наявними даними, ніхто не постраждав. У доповідній КДБ повідомлялося, що загрози подальшого підвищення рівня радіації та її поширення не було.

Під час вивчення причин надзвичайної ситуації, з'ясувалося, що опромінення проходило крізь монолітну стіну басейну витримки й перезавантаження, яка виявилася не такою вже монолітною. У бетоні знайшли порожнину розміром 6 на 100 см. На думку спеціалістів, дефект утворився внаслідок неякісного виконання робіт із бетонування, але при контролі щільності виявлений він не був.

Частину ядерного палива одразу перевантажили подалі від порожнини, її ж закрили свинцевим екраном. На ЗАЕС розпочали перевірку на подібні дефекти другого енергоблоку, а також третього та четвертого, які ще будували. Розслідувала надзвичайну ситуацію відомча комісія за участі КДБ. Серед іншого не виключалося, що "дірка" в бетоні стала наслідком чиїхось навмисних дій.

Окрім радіації "чекістів" непокоїли на Запорізькій АЕС й витоки інформації. Принаймні один такий випадок зафіксований у матеріалах КДБ 1986 року. У червні було відкрито провадження за частиною 1 статті 67 Кримінального Кодексу УРСР (розголошення державної таємниці). Справу запорізькі "комітетники" порушили проти старшого інженера відділу ядерної безпеки Володимира Скокова.

Зрозуміло, що на такому об'єкті, як "атомка", в КДБ вистачало інформаторів. За свідченнями одразу кількох працівників, інженер забагато патякав. Зокрема, розповідав оточуючим про діяльность Всесоюзного науково-дослідного інституту приладобудування, розташованого в секретному "Челябінську-70" (досі закрите місце Снєжинськ Челябінської області РФ, де розробляли й розробляють ядерні боєприпаси, - Ред.). Скоков, починаючи роботу у "Челябінську-70" та під час звільнення, давав підписки про нерозголошення. У зведеннях КДБ також йшлося, що ще у листопаді 1985 року адміністрацією атомної станції у Скокова було вилучено записи щодо його роботи на засекреченому об'єкті.

За висновком спеціальної комісії, ці матеріали, а також розголошена інженером інформація, були цілком таємними, містили державну таємницю, їхнє потрапляння до рук ворога могло нанести збитки оборонним та політичним інтересам СРСР. Сам Скоков під час "бесід" із КДБістами ще до відкриття справи визнав свою провину і факт розголошення інформації. Пояснював це своєю легковажністю під час розмов і суперечок та "намаганням підвищити свій статус в очах оточуючих".

До Києва Запорізьке УКДБ доповіло про вчасну локалізацію поширеної інформації. Адміністрація ЗАЕС перевела Скокова з відділу ядерної безпеки на іншу ділянку, яка не передбачала роботи з таємницями. Про подальшу долю Скокова у доповідній КДБ не повідомлялося.