"10 годин російські військові з бронетехніки розстрілювали українські села", - командир батальйону про російське вторгнення в серпні 2014 року

У трагічні дні кінця серпня 2014 року, коли російські війська брали у кільце українських бійців під Іловайськом, не менш драматичні події за участю підрозділів регулярної армії Російської Федерації відбувалися поблизу Луганська. Про це розповів Олександр Тимощук, який тоді командував 1-шим батальйоном 80-ї аеромобільної бригади, пишуть Патріоти України з посиланням на Народну армію.

— Тільки російських танків було 32! А БМП і БТРи я навіть не рахував, — пригадує ранок 26 серпня полковник Олександр Тимощук, тоді командир 1-го батальйону 80-ї аеромобільної бригади.

Його бійці утримували селища Хрящувате і Новосвітлівку, через які з окупованого Луганська проходила дорога до російського кордону. Тож для розблокування артерії, якою бойовикам постачали зброю і боєприпаси, Росія ввела на територію України свої війська.

— Я бачив, як з боку Росії висувається величезна колона техніки. Наш батальйон мав БТРи та ще вісім приданих танків. Тому розумів, що вони нас просто знищать, — говорить офіцер. — Російські війська перетнули кордон рівно о шостій ранку.

На той час десантники вже більше тижня утримували Новосвітлівку і Хрящувате, які знаходяться на південь від Луганська. Через ці населені пункти із обласного центру проходить дорога на Краснодон і далі на прикордонний пункт контролю «Ізварине». Завдяки ефективним діям «80-ки» Луганськ був практично повністю оточений, а бригада блокувала останню і основну артерію, яка зв’язувала місто з Росією. Тож терористи в місті були фактично приречені, і росіяни вдерлися на нашу територію, щоб пробити для своїх поплічників «дорогу життя».

У Новосвітлівці і Хрящуватому російська бронетехніка зупинилася.

— Вона стала півколом на відстані до двох кілометрів довкола селищ і просто почала їх розстрілювати. Робили вони це десять годин — з шостої ранку до 16, — пригадує той день полковник Олександр Тимощук. — Наші підрозділи знаходилися на позиціях. Важко було дивитися, як ворог знищував села, руйнував будинки українців. Наша артилерія, яка знаходилася в аеропорту «Луганськ», їх не могла дістати — відстань була завелика. У штабі сектору «А» ми замовили артилерійську і повітряну підтримку.

Удар далекобійної реактивної артилерії по росіянах українська армія завдала з півночі від Луганська, по бронетехніці противника також відпрацювали вертольоти. Про втрати, яких зазнав окупант, достеменно не відомо, адже ворожі танки, БМП та БТРи були розосереджені по лісах та лісосмугах довкола селищ. Але у лісі горіло все.

Унаслідок ворожого обстрілу комбат був важко поранений — осколок від танкового снаряда пройшов наскрізь через ліву частину грудей за кілька сантиметрів від серця. Командира евакуювали у харківський госпіталь, а його батальйон утримував Хрящувате і Новосвітлівку ще три дні.

Для десантника Олександра Тимощука бойові дії на Донбасі стали вже третьою війною в його службі. На свою першу він потрапив 2001 року під час миротворчої місії в Косові.

— У зоні моєї відповідальності було вісім населених пунктів, я відповідав за безпеку мешканців, — пригадує полковник Тимощук. — Наша присутність була більш схожою на поліцейську місію.

Бойовий же досвід Олександр Тимощук здобув 2004-го під час миротворчої місії в Іраку.

— Основним завданням батальйону, в якому я був командиром взводу, була охорона бази в місті Ель-Кут, — пригадує офіцер. — Тоді від мене, двадцятип’ятирічного капітана, залежала безпека людей, а це примушує подорослішати не за літами.

На Сході країни, навіть попри короткий час свого бойового перебування в районі проведення антитерористичної операції, полковник Олександр Тимощук пройшов суворі випробування. На чолі батальйонної тактичної групи проривався та утримував луганський аеропорт, брав участь у боях за звільнення Слов’янська, а згодом Лутугиного, Георгіївки та інших населених пунктів.

За мужність і героїзм, проявлені в районі АТО, полковник Олександр Тимощук нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

— До речі, у районі проведення АТО я зустрівся з двоюрідним братом Володимиром Тимощуком, по чиїх слідах понад двадцять років тому пішов у десантники. Володимир був мобілізований і проходив службу командиром розвідувальної роти 95-ї окремої аеромобільної бригади. А в луганському аеропорту служив разом із чоловіком рідної сестри — хірургом Валерієм Пастернаком, який у складі мобільного госпіталю надавав допомогу пораненим, — пригадує приємні моменти цієї війни полковник Олександр Тимощук.

Пройшовши лікування після поранення та реабілітацію, полковник Олександр Тимощук продовжив службу у Збройних Силах України. Сьогодні він на посаді заступника начальника кафедри вогневої підготовки факультету бойового застосування військ Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного передає свій досвід майбутнім офіцерам.