Хіти тижня. Найдавніший "бастіон руского міра" націлився на "зраду": Придністров'я тікає від Росії, і є чого

2017 року 34% придністровського експорту припадало на ЄС, а на Росію тільки 12%. Ще зовсім недавно показники були прямо протилежними. Однак завдяки рішучим діям України, перш за все, ситуація з 2014 року почала докорінно мінятися. Кишинів з вдячністю підхопив нову гру Києва, а ЄС наповнив її потужним змістом, зазначають Патріоти України. Зміна ситуації у регіоні також нівелює неприємний для Києва, Брюсселя та ряду інших європейських столиць тренд до створення «Великої Румунії». Про все це докладно пише міжнародник Юрій Райхель.

Статус замороженого конфлікту якийсь час влаштовувало Росію, яка домоглася розміщення на лівому березі Дністра своєї Оперативної групи так званих «миротворців». Стан справ принципово змінився у 2014 році після анексії Криму та з початком конфлікту на Донбасі. У цей момент у Києві в першу чергу, а потім в Кишиніві усвідомили, яку потенційну небезпеку становлять не тільки російська військова група, а сам по собі проросійський сепаратистський регіон. Ось тоді за Придністров'ї взялися обоюдно та ґрунтовно.

Для початку були поставлені під контроль всі транспортні зв'язки Тирасполя і зовнішнього світу. Зробити це було зовсім не складно, так як вони проходять або через Молдову, або через Україну. Було припинено ротація російських військових з Оперативної групи, що спричинило за собою дуже серйозні наслідки.

По-перше, довелося для заміни тих, що вибувають залучати місцевих і, по-друге, боєздатність її підрозділів різко знизилася.

Далі Молдова і Україна створили на кордоні спільні митні пости, і тепер експорт могли здійснювати тільки підприємства з молдавської реєстрацією і після сплати відповідних податків та зборів. Іншими словами, придністровські юридичні особи опинилися під подвійним податковим тиском: своїм місцевим і молдавським. Відповідно різко зменшилися надходження в придністровський бюджет. У Тирасполі звично звернулися до московських патронів, але там їх зустріли холодно. Якусь фінансову допомогу надали, але далеко не в запитаних обсягах. Придністровський бізнес особливо великий, а це в однині група «Шериф», все зрозумів і почав шукати способи змінити напрямок своєї діяльності. Тираспольська влада різко змінила тон, і з'явилася можливість для діалогу.

Більш жорстку позицію зайняв і Кишинів у відносинах з Москвою. Для початку розгорнули літак з московським куратором Придністров'я віце-прем'єром російського уряду Дмитром Рогозіним. Нічого не вийшло з спроб проросійського президента Додона посилити зв'язки з Москвою. Його просто на короткий час відсторонили від влади і проводили потрібні рішення постановою уряду або голови парламенту.

Зі свого боку почав активну діяльність Євросоюз. Зокрема Придністров'ю були надані торгові преференції в чомусь навіть більші ніж Молдові, з якої у ЄС підписано угоду про асоціацію. Результат не забарився. За свідченням президента Придністров'я Вадима Красносільського, в минулому році 34% придністровського експорту припадало на ЄС, а на Росію тільки 12%. Ще зовсім недавно показники були прямо протилежними.

Тож не дивно, що в Тирасполі відмовилися від своєї твердої позиції на переговорах з Кишинівом, і перейшли до дипломатії малих кроків. Цілий ряд спільних заходів значно полегшив життя людям на обох берегах Дністра. Відбулося фактичне скасування торгової блокади Придністров'я з боку України і Молдови.

Нещодавно Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) в рамках підгрупи провела обговорення проблем врегулювання придністровського конфлікту. На засіданні в Парижі були присутні делегації Молдови і вперше - Придністров'я. Президент регіону Вадим Красносельський повідомив, що ПАРЄ в якості переговорного майданчика була обрана тому, що політичні переговори у форматі «5 + 2» (Молдова, Придністров'я - сторони, Росія, Україна, ОБСЄ - посередники, ЄС і США - спостерігачі) зайшли в повний глухий кут. Сторони не готові їх вести і тому то під егідою ПАРЄ вирішено перейти до дипломатії малих кроків. Також відбувся діалог міністра закордонних справ Придністров'я з віце-прем'єром Молдови з реінтеграції в досить доброзичливій атмосфері.

Судячи з усього, європейці взялися за вирішення придністровського конфлікту досить щільно. При цьому вони відверто налаштовують як Кишинів, так і Тирасполь на певні поступки. Їх зацікавленість має кілька аспектів.

По-перше. Дуже важливо дати поштовх врегулюванню одного з найбільш застарілих конфліктів в Європі і зняти в Молдові проблему сепаратизму.

По-друге. В Європі не підтримують уніоністські настрою в Румунії і не вітають можливе об'єднання її з Молдовою, так як це дасть старт повного перегляду кордонів в Європі з непередбачуваними наслідками. Неврегульований конфлікт в Придністров'ї підігріває уніоністські настрою в Бухаресті і Кишиневі проти чого виступають не тільки ближні сусіди Молдови і Румунії, але й далекі.

По-третє. Сепаратистське Придністров'я залишається анклавом, де дислоковані російські війська. Ця важка проблема не тільки для України, Молдови та Румунії, а також для балканських країн. Врегулювання конфлікту призведе до виведення російських військ і ліквідації такої загрози.

У Москві як могли, намагалися продовжити свій сильний вплив на придністровську політику і тим самим загальмувати проєвропейський рух Молдови і побічно України. З цього нічого не вийшло, навпаки, цей процес значно прискорився. Більш того, своєю політикою загроз і санкцій Москва фактично втратила можливість вести діалог з Кишиневом, як до цього з Києвом. Відповідно роль Росії в придністровських переговорах практично повністю девальвовано і думка Кремля вже нікого особливо не цікавить.

Звичайно, на словах придністровські лідери демонструють свої проросійські симпатії і просторікують про вічну любов і союзі. Все-таки з Росії надходить газ і фінансові ресурси. Однак, економічні та географічні реалії, що склалися останнім часом, змушують їх діяти трохи інакше.

Вже очевидно, що Москва втратила статус головного модератора переговорного процесу щодо врегулювання придністровського конфлікту. Ця роль перейшла до Брюсселю. Як тепер виявляється, йому довіряють обидві сторони.

Тим самим Росія фактично втратила можливість впливати на позицію Молдови не тільки в цьому конфлікті, а взагалі по всьому комплексу двосторонніх відносин.

Для України це позитивний тренд, так як знімає військову загрозу для Одеси. Крім того, зводиться до нуля можливість, навіть в перспективі, об'єднання Молдови і Румунії, що певною мірою турбувало Київ.

І найголовніше. Просування у врегулюванні придністровського конфлікту, так чи інакше позначиться в Донбасі. І тут Росії рано чи пізно доведеться поступитися. Хотілося б, щоб раніше.