Хіти тижня. Поразка не за горами: "10 років російсько-грузинської війни. Чого не зрозуміли в Кремлі", - російський історик

Патріоти України пропонують ознайомитись з публікацією відомого російського історика Андрія Зубова.

"Сотні тисяч жителів були змушені залишити свої будинки і в Південній Осетії і, до цього, в Абхазії. Ця війна створила невизнану державу "Південна Осетія" і зміцнила іншу невизнану державу – Абхазію. Обидві ці держави, створені на території Грузії, бідні, далекі від демократії і, фактично, повністю контролюються ФСБ Росії і російською армією. Між Росією і Грузією з того часу розірвані дипломатичні відносини. На шию російських платників податків лягли дві дотаційні області та утримання військ, необхідних для утримання зайнятих земель. Громадянам Південної Осетії і Абхазії чомусь були видані російські паспорти і, відповідно, РФ для чогось взяла на себе відповідальність за цих людей.

Навіщо все це було зроблено?

СРСР залишив після своєї загибелі безліч невирішених етнічних проблем. Внутрішні кордони більшовики проводили зовсім не узгоджуючись ні з етнічними, ні з культурними факторами. Знищуючи всі національні еліти, від російської до осетинської, абхазької і грузинської, комуністичні вожді прагнули контролювати територію, ресурси і обдурене, залякане населення. Це їм вдавалося до кінця 1980-х. Але тут застарілі етнічні протиріччя, культурні невідповідності виявили себе на повну силу і в Молдавії, і в Азербайджані, й у Вірменії, і в Грузії, і в Середній Азії.

Така ціна тієї ганебної перемоги в серпні 2008

До того, що людина – найменша з усіх цінностей, за роки комуністичного владарювання звикли всі громадяни СРСР. Боролися за землю, а не за щастя всіх людей, що живуть на землі. Боролися за щастя своїх проти чужих, як в роки Революції боролися за землю селяни проти поміщиків. Чужих можна пустити в розход, вигнати, і тоді настане повне щастя. Принцип, роби іншому те, що бажаєш, щоб робили тобі, був міцно забутий за сімдесят тоталітарних років, коли вчили з дитячого садка класовій боротьбі, а насправді – боротьбі всіх проти всіх. Проста думка, що відібравши у іншого, сам щасливішим не станеш, а тільки приречеш себе на те ж саме і ще гірше, на думку зовсім не спадала.

Кавказ, як Південний, так і Північний – один з найскладніших етнічно і культурно регіонів світу. Як і в інших гірських країнах, наприклад, на Балканах, тут можуть в сусідніх долинах жити зовсім різні народи, що в різний час знайшли тут притулок, тут мало землі, тут вигін худоби на пасовища проходить через поля хліборобів.

Міжнаціональні та міжкультурні конфлікти тут неминучі, і необхідне все мистецтво політичного інжинірингу плюс найсильніша добра воля, щоб після загибелі тоталітарної влади, в умовах демократії і самоврядування цей складний регіон не провалився у вогонь воєн, геноциду, масового біженства.

На жаль, Путін використав ці природні слабкості Кавказького регіону для розширення впливу Росії в ньому. Він не лікував, та й не міг вилікувати рани Кавказу, він – ятрив їх, породжуючи все нові страждання великої кількості людей. Не провина Путіна і Медведєва, що вони не вміють заспокоювали етнічні конфлікти. Цьому не вчили ні їх, ні інших їх співвітчизників. Вина їх в іншому – в тому, що хвороби сусідів вони намагаються використовувати в своїх інтересах, потураючи імперському жару, що пожирає їх зсередини.

Росії, для щасливого життя її народу, абсолютно не треба було відторгати Абхазію і Південну Осетію від Грузії – будь-яке відторгнення землі призводить до вікових конфліктів. Необхідно інше – щоб всі жителі і Абхазії, і Осетії, і осетини, і абхази, і грузини жили мирно, і визнавалися частиною світового політичного співтовариства. Якщо росіяни поки що не оволоділи мистецтвом миротворчості, краще покласти цей тягар на плечі інших країн, на плечі ООН.

Але Путіну дуже хотілося мати "свою" військову базу в Гудаутах, свої танки в Цхінвалі, і мати Грузію під своєю п'ятою. Ця гра в імперію коштувала всім дуже дорого і відновлювати зруйновані долі людей і знищену довіру народів до Росії, нам буде набагато важче, ніж лікувати рани землі, будувати будинки, дороги, заводи зруйновані цими конфліктами.

Нічого не зрозуміли і нічому не навчилися

Коли Медведєв днями знову обрушився на Грузію за її бажання вступити в НАТО, а заодно і на НАТО за готовність прийняти Грузію, він був просто смішний. На початку 2000-х Путін говорив про вступ Росії в НАТО і навряд чи він звернув би увагу на Грузію, Іран або Китай, які вважали, що такий союз загрожує їх національним інтересам. Чому ж те, що дозволено Росії, не дозволено Грузії?

А коли Медведєв став погрожувати світу російськими банками в Абхазії, він завершив десятирічне коло – не бази НАТО, а бази РФ, і ми свого не віддамо – такий був сенс його слів. Заради цього все й робилося. Заради цього Путін прийняв на свою душу долі десятків тисяч грузин, що тікали з Абхазії і Осетії, кров загиблих. Заради баз, заради землі. Дуже по-сталінськи, дуже по-більшовицьки, але зовсім не по-людськи.

Що попереду?

Безумовно, після кінця путінського режиму Росія повинна буде піти з Абхазії і Осетії. Її війська повинні змінити миротворці ООН, і під їх контролем, суворо дотримуючись принципів реституції прав власності, в ці області повинні повернутися біженці. Міжнародний контроль повинен мінімізувати можливі нові конфлікти на національному ґрунті, а коли світ відновиться (боюся, на це піде 10-15 років), міжнародний миротворчий контингент зможе бути виведений із цих районів Грузії. Росія втратила моральне право брати участь в цьому контингенті. Найбільше, що вона повинна робити – допомагати грошима. Рахунки Путіна, Ролдугіна, Пригожина для цього будуть дуже доречні. І, звичайно ж, територіальна цілісність Грузії не може ставитися під сумнів, а статус нині відторгнутих земель – це предмет доброзичливих багатосторонніх переговорів, на яких Росії повинен бути наданий тільки дорадчий голос. Така ціна тієї ганебної перемоги в серпні 2008.

Я сподіваюся, що ці кроки і цей "примус Росії до миру" стануть запорукою майбутніх добрих відносин між РФ і державами Південного Кавказу."