"Невмирущі домовленості", - Волошина

"Прийшов час визнати, що Мінські угоди були зірвані Російською Федерацією і вмерли вже давно", - пише у своєму блозі Лариса Волошина, повідомляють Патріоти України, і продовжує:

"Спецпредставник Держдепу США щодо України Куртку Волкер в інтервью DW назвав оголошені проросійськими сепаратистами вибори на окупованій частині Донбасу нелегітимними та такими, що порушують логіку мінського процесу.

Нібито все правильно. Ні про які вибори не може бути і мови, якщо не виконані базові умови безпеки. "Якщо йти за логікою Мінських угод та логікою повернення цієї території під контроль України, то ці утворення мають зникнути. Тож проведення виборів - нелегітимне не лише з огляду на безпекову ситуацію, але також і тому, що це утворення, які не мають існувати. Коли там буде гарантована безпека, тоді й мають проводитися вибори мерів, обласних адміністрацій тощо", - говорить Волкер.

І тут ми підходимо до загальносвітового секрета Полішинеля, про який всі здогадуються, але ніхто не говорить публічно. В мінських домовленостях немає логіки, тому що вони виводять за дужки агресора.

Зникнути з окупованих територій має Росія. Без неї всі ракові утворення самоліквідуються, як і не було. Американський дипломат знає це краще ніж хто інший. Так само, як про справжню роль Росії достеменно знали всі підписанти Нормандської четвірки.

Знали і тиснули. Ні не на Путіна. На президента України. Мінські домовленості є нав‘язаним Україні документом. Нав‘язаними в першу чергу західними партнерами. Тому що прив‘язка санкцій до Мінську, відокремлення питання Криму від питання окупованого Донбасу - це ті поступки на які Захід пішов заради умиротворення Путіна. А тепер українці кожен день платять за недалекоглядність партнерів власною кров‘ю.

З моменту підписання угод сталося отруєння Скрипалів, втручання в американські вибори, неприкриті хімічні атаки проти сирійського населення, Путін повільно вбиває Сенцова та труїть викидами мешканців Армянську. Багато що змінилося з того часу, як Мінські домовленості були винайдені у якості єдиної можливості зупинити російський наступ на Україну.

Світ змінився. Але план, який скоріше підходить для врегулювання внутрішнього конфлікту, чомусь досі є чинним. Відокремлення питання повернення Криму від перемовин про деокупацію Донбасу дозволило Росії використовувати цей густонаселений регіон у якості знаряддя по дестабілізації всієї України. Нещодавно депутат Державної Думи РФ Костянтин Затулін заявив, що Росія має домогтися повернення Донецька та Луганська у склад України для того, щоб почати процес перетворення української держави на федеративну. Те що Донбас, як окремий "російськомовний регіон" Росії не потрібен, українські експерти говорили з самого початку. Але сьогодні це вже не соромляться висловлювати високопоставлені українофоби.

Росії в Україні потрібно привести до влади проросійські сили. Але ще більше їй потрібно, щоб регіони почали процес сепарації від центру. Їй потрібно запустити ланцюгову реакцію знищення України зсередини руками самих українців.

Що краще вирішує цю задачу, ніж "особливий статус районів", який в разі виконання Мінських домовленостей стане прецедентом, вписаним в українську Конституцію? Якщо регіональну російську мову, власну прокуратуру і міліцію, а також незалежне від політики держави, своє власне трансграничне співробітництво з РФ дозволено для одній районів, то де гарантія, що невдовзі "особливого статусу" не забажають інші?

І що може бути кращим доказом перемоги "руського миру", ніж особлива вольниця для місцевих баронів, які знаходяться під захистом Москви?

"Після того як ми вивели з внутрішньоукраїнського контексту Крим, вивести ще і Донецьк із Луганськом означає позбавити союзників тієї частину проросійськи налаштованих росіян і українців, які залишаються на іншій стороні України", - говорить Затулін. Тільки вслухайтесь у ці слова. Росії потрібен проросійський виборець в Україні. Але для цього їй потрібно, щоб участь деокупованої частини України в загальноукраїнських політичних процесах була забезпечена без жодного натяку на адаптаційний період і реабілітацію людей від наслідків україножерської пропаганди.

Цілком зрозуміло, що Росія зацікавлена в Донбасі доти, доки його можливо використати у якості трігера для руйнації всієї України.

Є речі, на які не варто погоджуватися, попри всю їх привабливість. Москві вдалося затягнути світ у гру "тут бачу - тут не бачу". Замість того, щоб ставити питання про зухвалу гібридну агресію країни-маргінала проти Молдови, Грузії, України, Сирії країн Балтії та сталих світових демократій, які вже забули як це бути під прицілом імперії Зла. Замість того, щоб поєднувати всі випадки, втручання, токсичного впливу, дестабілізації, створення терористичних загроз у єдиний кейс та приймати рішення, щодо порушників, світ прикривається фіговим листочком Мінських домовленостей і робить вигляд, що Україна - це якесь окреме від загального складу російських злочинів явище. Що можна ще трохи почекати поки агресор не проявить бажання полишити понівечену здобич.

Напередодні президентських та парламентських виборів в Україні тиск до “примирення” буде ставати сильнішим. Росії конче потрібно, щоб мільйони отруєних пропагандою ненависті виборців повернулися в електоральне поле України. Але за умови, що вони так і залишаться під впливом та тиском окупантів.

Логіка моменту вимагає визнання, що Мінські угоди були зірвані Російською Федерацією тоді, коли попри домовленості продовжилися обстріли, вбивства, викрадення та катування. Псевдовибори на окупованих територіях слід розглядати у якості остаточного зізнання Росії в тому, що вона не хоче і не буде виконувати ініційовані нею ж договори.

Поки агресора не буде названо на ім'я з усією можливою однозначністю, "особливі райони" ніколи не повернуться в правове поле. Вони будуть залишатися зоною небезпеки. Зоною болю, яку створено виключно для того, щоб вона ніколи не переставала отруювати Україну".