Новий фронт? "Історичні суперечки з Україною зближують Польщу з Кремлем", - Foreign Policy

Після впевненої електоральної перемоги консервативної партії "Право і справедливість" в жовтні 2015 року історична пам’ять стала політичним пріоритетом для Польщі. Впродовж двох десятиліть всі посткомуністичні уряди у Варшаві уникали розмов про минуле, вважаючи, що викликання історичних демонів не принесе ніякої політичної вигоди і загрожує втратою підтримки в коаліції. Але ПіС почав безпрецедентний проект з переписування нещодавньої історії Польщі, пише Foreign Policy, повідомляють Патріоти України.

Це допомогло партії стати першою політичною силою в посткомуністичні часи, яка керує країною сама, без партнерів по коаліції. Так вона змогла не просто створити власну версію польської історії, а й використати історичний ревізіонізм в якості інструменту для загострення політичної поляризації країни. Роздроблена в середині і з суспільством, поділеним на політичні табори, з отруєним ненавистю суспільним простором, а також віддалившись від ядра Євросоюзу і посварившись майже з усіма своїми сусідами, сучасна Польща стала антиподом власного ж успіху. Коливсь вона була потужним бастіоном демократичних інститутів і ліберальних змін. Але тепер Польща перетворюється на мафіозну державу, ближчу до моделі Москви, ніж Брюсселя.

Риторична стратегія її сучасного уряду покладається на три принципи. По-перше, це глибокий ревізіонізм. Зазвичай такий підхід використовує неспостережні підходи і виступає проти встановлених фактів. Він ігнорує реальний стан речей і слугує терапевтичним цілям для суспільства. Ревізіонізм наголошує на хорошому боці «нашої історії» й ігноруванні поганої, щоб поляки могли почуватися кращими. ПіС використав історичний ревізіонізм, щоб в односторонньому порядку перекроїти польсько-єврейські відносини часів Другої світової війни і перших років після неї. Згідно з міфологією партії, поляки ризикували життям, даючи притулок євреям і допомагаючи їм безпечно втекти від переслідування. І при цьому нібито жоден поляк не брав участі в Голокості, хоча купа історичних фактів говорять про протилежне. Уряд у Варшаві намагається дискредитувати праці видатних істориків і вчених, які викрили польську співучасть у злочинах. З таким тиском зіштовхнулися Ян Томаш Гросс з Прінстонського університету, Ян Грабовський з Університету Оттави і десятки інших науковців, згуртованих навколо Центру дослідження Голокосту в Польській академії наук.

По-друге – це унікальність поляків за своєю природою. ПіС відкидає будь-які дебати на тему польської колективної пам’яті. Єдина мета партії – змусити інших погодитися з її версією історії. Будь-які інші версії одразу ж дискредитуються чи знищуються. А ті, хто погоджується з ними автоматично стають недостойними участі в польському суспільстві. Відданість партії Ярослава Качиньського роботі з переписування міфології свого народу має дуже іронічний характер. Адже їй більше притаманні риси, типові для комуністичного, тоталітарного руху, ніж ті, які зазвичай лежать в основі соціал-консервативних принципів християнської демократії. Минулого березня прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький дуже добре проілюстрував такий підхід під час своєї промови у Варшавському університеті. Він заявив, що влада комуністичної Польщі «була не польською». А єврейських громадян країни він назвав «членами народу польських євреїв». Таким чином, чиновник вигадав штучну етнічну категорію, щоб уникнути визнання факту, що поляк може бути євреєм. Цей підхід польський уряд використовував багато разів. Розмірковуючи про комуністичну владу Польщі, Моравецький назвав її «чужим, іноземним режимом», натякаючи на те, що до 1989 року країною нібито керували не поляки. Хоча це були якраз таки польські націоналісти і доморощені комуністи.

Також ПіС неодноразово заявляв про історичну несправедливість. Мовляв, єврейський народ отримав компенсацію за втрати під час Другої світової війни, а польський – ні. Ця претензія мала б правдивий вигляд лише в тому разі, якщо всі б погодилися з риторикою ПіС про те, що єврей (комуніст чи будь-хто інший, хто не вписується у визначення «польськості» за версією партії) не може бути водночас і поляком. По-третє, історичний ревізіонізм всеосяжний. Пам’ять повсюдна. Тепер вона стосується не лише політики щодо минулого. Історія стала невід’ємною частиною політики щодо теперішнього. Важливіше те, що тепер це визначальний фактор майже кожного виміру ухвалення рішень у Польщі під керівництвом ПіС. Одним з доказів цьому слугує сучасна зовнішня політика країни. З 1989 року у Варшаві домінував консенсус, заснований на проєвропейській орієнтації, бажанні бути ключовим агентом змін в регіоні і важливим промоутером демократичних свобод у світі. Будучи дитям успішного переходу від комунізму до демократії, сучасна Польща здавалася особливо хорошим кандидатом на таку роль. Тож не дивно, що коли в Україні почалися масові протести проти режиму Віктора Януковича, польські дипломати виявилися дуже активними учасниками переговорів на найвищому рівні, намагаючись лишити сусідню країну на проєвропейському шляху. Коли ПіС прийшов до влади, польська зовнішня політика зробила різкий розворот. Варшава не просто вступила у відкрите протистояння з ЄС через верховенство закону, а й почала швидко скорочувати двосторонні відносини зі своїми найближчими сусідами. Колишній заступник міністра оборони Польщі Бартош Ковнацький викликав обурення в Німеччині, коли в 2017 році на річницю Варшавського повстання він заявив, що «сини і правнуки покидьків не будуть говорити нам, що таке демократія». Так він прокоментував критику Берліна польської юридичної реформи. Слова Ковнацького базувалися на переконанні, що сучасну Німеччину варто розглядати через призму її нацистського минулого.

Дипломатична турбулентність охопила Східну Європу в останні роки після того, як міністерство внутрішніх справ Польщі запропонувало новий дизайн паспортів з нагоди сторіччя відновлення незалежності країни. Нові документи містили водяні знаки із зображенням історичних місць, які до Другої світової війни належали Польщі, але тепер стали територією інших суверенних країн. Зокрема, на польських паспортах пропонували зобразити Ворота світанку Вільнюса і польський військовий меморіал у Львові. ПіС зрештою відмовився від задуму через протест Литви і України. Однак, відносини з Києвом на той момент вже постраждали. Раніше Польща позиціонувала себе в ролі адвоката України в Європі і її провідником до членства в НАТО і ЄС. Але під керівництвом ПіС відносини з Києвом стали менш ніж вторинними. У Варшави сьогодні немає ані послідовної стратегії щодо східних сусідів, ані зацікавлення у ній. Такий розворот тішить Росію, оскільки це підвищує її шанси змусити Україну відмовитися від інтеграції із Заходом. І це був не єдиний випадок перегляду польсько-українських відносин партією Качиньського.

В 2016 році Парламент Польщі, де у ПіС є абсолютна більшість, ухвалив резолюцію, яка називала вбивство поляків на Волині в 1940-х роках «геноцидом». При цьому, повна вина за це була покладена на українських націоналістів. Резолюція викликала обурення з боку України, де коментатори звинуватили польських урядовців у применшенні масштабів загибелі українців від рук поляків у тому ж регіоні і в той же період. Але найбільш потужною демонстрацією польського ревізіонізму, який пішов на користь Кремлю і підірвав становище Польщі на міжнародній арені, видання називає рішення Варшави про внесення змін в закон про Інститут національної пам’яті. Зміни стали скандалом на весь світ, оскільки вони передбачали трирічне ув’язнення для всіх, хто публічно звинуватить «поляка чи польську державу» у скоєнні злочинів нацистів проти євреїв у часи Другої світової війни. Але в тому ж документі були й ще більш загрозливі положення, які стосувалися України. З ініціативи популістської фракції «Кукіз’15» партія Качиньського внесла до закону пункт про кримінальну відповідальність за пропаганду «бандеризму», тобто націоналістичної ідеології в Україні, названої іменем українського лідера часів Другої світової війни Степана Бандери. Раніше таке покарання у польській судовій системі стосувалося адвокатів тоталітарних режимів, таких як нацизм, комунізм і фашизм.

Більше того, в законі з’явилися неприпустимі формулювання на зразок «східна Малопольща», які стосувалися нинішньої території України. В очах багатьох українців це стало порушенням суверенітету їхньої країни і пряма спроба польського уряду перекреслити українські кордони. Саме це грубою військовою силою робить автократ Росії Володимир Путін впродовж останніх п’яти років. Читайте також У Польщі цензурували промову ізраїльського політика, який не став звинувачувати в Голокості українців Польські законодавчі зміни викликали шквал критики по всьому світі. Лише в Росії член Держдуми Сергій Зелезняк заявив, що Варшава нібито почала «боротися проти фашизму на Західній Україні».

Польща лишається однією з небагатьох країн у Східній Європі, у якій немає впливової політичної партії, відкрито прихильної до Кремля. Але вона й не потрібна. Ревізіоністська політика сучасного польського уряду добре допомагає Москві. Відмова від багатостороннього підходу, конфлікт з ЄС і зростання антагонізму з сусідами, а особливо з Україною і Німеччиною – всі ці риси зовнішньої політики Польщі здаються списаними з інструкцій Володимира Путіна. Лишається запитати лише, чи проросійський реваншизм Качиньського дійсно умисна стратегія чи це побічний наслідок.

Хіти тижня. Долають системи ПРО безперешкодно: "Боротися немає сенсу", - військовий експерт розповів про суперзброю України

четвер, 12 грудень 2019, 10:00

У цьому контексті він нагадав про те, що "під час війни в Перській затоці було зроблено 169 пусків по Ізраїлю балістичною ракетою Скад R-300, і всі 169 були вдалими. Через 10 років командувач НАТО зізнався, що жодної ракети вони так і не збили". Експер...

Хіти тижня. "Итоги встречи в Париже: развеяны горы иллюзий", - Бутусов

четвер, 12 грудень 2019, 9:30

Розвіяні гори ілюзій у тих, хто починав ці переговори в надії, що Путін почне ставитися до них як до рівних. "Результаты "встречи года" в Париже 9 декабря. Договоренности, о которых шла речь, допускают двойное толкование и требуют разъяснений. Итак, в ...