Переговори в Мінську: Вперше з початку війни Україна "уперлась", не здати позицію - це вже результат

"Безрезультатна? Будь-яка спроба зупинити війну на Донбасі шляхом дипломатичних переговорів та ще й шляхом односторонніх політичних поступок з боку України буде безрезультатною. Але якщо говорити про останню зустріч міністрів закордонних справ країн "нормандського формату" в Парижі, то я би змістив акценти", - пише у своєму блозі Богдан Яременко, повідомляють Патріоти України, і продовжує:

"Можливо вперше з початку війни Україна "уперлась" (принаймні в цьому нас переконує Клімкін твіттером): немає безпеки - немає виборів. Не здати позицію - це вже результат. Тим більше, що в минулому українська дипломатія рідко коли згаювала можливість згаяти можливість. Нічого кращого в рамках обраної президентом Порошенком тактики - Мінських домовленостей - і бути не може.

Але якби подібну принципову позицію Україна займала починаючи з лютого минулого року, то, думаю, сьогодні ми значно оптимістичніше бачили б вихід з ситуації. І абсолютно точно - усі учасники подій біля ВРУ 31 серпня минулого року залишились би живими і неушкодженими. Що далі?

Час тисне на європейців, вони втрачають терпіння. Звичайно, не лише через війну на Донбасі. Німецька дипломатія на чолі з А.Меркель перебуває під зростаючим внутрішнім (вітчизняний бізнес) і зовнішнім (симпатики Кремля серед країн ЄС) тиском. Приборкувати непокірних у своєму таборі стає все важче. В тому числі і через загострення, викликане "міграційною кризою".

Але втому і роздратування викликає Україна не через війну з Росією, а через внутрішні проблеми. Окрім вкрай невдалої переговірної лінії українська влада демонструє повну нездалість і безвідповідальність у питаннях внутрішньої політики, що підказує світу лінію поведінки - менше зважати, що говорить українська влада, і більше її примушувати до того, що вважається правильним.

В України є ще кілька тижнів - пару місяців на "позиційну війну" - затягування часу. Далі все рівно доведеться робити непростий вибір між підтримкою зовнішньою чи внутрішньою. І якщо Порошенку здається, що згодом цей вибір він робитиме за обставин кращих, ніж Україна має зараз, то він серйозно помиляється: ситуація для України лише погіршується. Час ми не виграємо, а марнуємо.

Тому можна спрогнозувати, що через невміння української влади згуртуватися перед лицем зовншньої загрози, діяти зважено, покладаючись на свій народ, неготовність до радикальних реформ і відмови від застарілих корумпованих принципів управління та інтересів Україна знову буде змушена вибирати між поганим і ще гіршим за найбільш несприятливих для себе обставин - сильний зовнішній тиск та повний внутрішній хаос".