Поляків вганяють у стан антиукраїнської істерики політики-популісти та кремлівські агенти, - блогер

Реакція українського суспільства на антиукраїнську істерію, що набирає обертів у Польщі, чимось нагадує спроби загасити вогонь бензином. Одні у відповідь обурюються, пригадують польські кривди і розносять антипольські настрої інформаційним простором. Другі намагаються достукатися до свідомості сусідів науковими фактами, наївно вважаючи, що вони на нас визвірилися суто через брак об'єктивної інформації, - Патріоти України наводять матеріали блогера Софії Дніпровської. Вона далі пише про таке:

"Це абсолютно безглузда реакція, оскільки визначальним поняттям, яке характеризує процеси, що нині відбуваються в польсько-українських стосунках, є ІСТЕРІЯ. Суб'єкта (в тому числі колективного), який б'ється в істериці, неможливо привести до тями ні криком, ні ввічливим нагадуванням, що кататися по підлозі і вигукувати несправедливі образи на адресу оточення – негарно, і немає на те ніяких підстав.

А поляків (принаймні значну їх частину) вганяють у стан істерики за допомогою політиків-популістів, кремлівських агентів і просто корисних ідіотів, які далі свого носа не бачать. Звичайно, було б спокусливо списати негідну поведінку сусіднього народу винятково на підступи кремлівської агентури, але механізм, який спричинив напругу в наших стосунках, дещо складніший.

Якщо Москва не спромоглася посварити дві частини України і розвалити нашу державу руками її громадян (бо для розпаду не було ніяких об'єктивних передумов), то як вона змогла б на рівному місці посварити два великих європейських народи? Максимум, на що здатен Кремль – це роздмухати вогнище, яке тліє, спрямувати об'єктивні процеси у вигідне для себе русло або посилити амплітуду коливань. І це він робить майстерно, треба віддати йому належне.

Слід мати на увазі, що однією з головних рис польського національного характеру є гонор. І цей гонористий народ постійно почувається принижено як у європейській сім'ї, де німці та інші важкоатлети давлять на нього своєю економічною вагою, так і стосовно Росії, яка недавно просто знищила його керівництво, а поляки тільки втерлися і нічого не могли у відповідь вдіяти. І вся жовч, яка накопичувалася в польському суспільстві тривалий час, вихлюпнулася на українців, оскільки самостверджуватися за наш рахунок зараз набагато легше і безпечніше, ніж за рахунок німців чи росіян. Так, це дуже негідно – зривати злість на слабшому і вразливішому, але, на жаль, це дуже поширений спосіб психологічної компенсації (а колективний суб'єкт – це теж суб'єкт, чия колективна свідомість побудована майже за тими ж самими принципами, що й індивідуальна). Так, за Андрусівською угодою і Руїною неодмінно слідує upadek Polski, але хто ж робить висновки з історичної практики? Ми теж небагато уроків з Історії винесли.

Як нам слід на це все реагувати? На мою думку, за жодних умов не варто відповідати у стилі "сам дурак" (оскільки це просто підніме градус антиукраїнської істерії в Польщі й остаточно поховає наше співробітництво у сфері безпеки, яка потрібна і нам, і полякам). Не варто й перекладати вину за те, що твориться зараз у сусідів, суто на наше керівництво (яке щось там не змогло пояснити, тупнути ногою, хряснути кулаком по столу, урезонити, тощо – інструментів впливу на інші держави у нас, чесно кажучи, об'єктивно не дуже багато). Ні зустрічна істерика, ні реакція жертви, яка винуватить у всьому себе саму, не вирішить проблему.

Слід чітко демонструвати нашу налаштованість на конструктив і дружні стосунки зі стратегічним партнером. Причому демонструвати не стільки Польщі (хоча я впевнена, що там ще залишилося багато людей, які не втратили ні совісті, ні здорового глузду), скільки нашим євроатлантичним партнерам, які мають важелі впливу на польський політикум.

Сплеск українофобії у Польщі має стати холодним душем для тих, хто вперто шукає по світу собі якихось братів, а потім жорстоко розчаровується, коли "брати" тягнуть руки до нашого горла чи норовлять ніж у спину встромити. Українцям бракує здорового егоїзму і тверезого погляду на речі. Немає в нас ніяких братніх народів, є лише ситуативні союзники. І спиратися слід в першу чергу на ті держави, які не мали, не мають, і не матимуть до нас ніяких територіальних претензій. Зараз природними союзниками України є англосакси. От до них і слід апелювати. Ну і тримати порох сухим на випадок, якщо процеси в сусідній державі остаточно вийдуть з-під контролю конструктивних сил і попливуть у кремлівському руслі.