"Породжує гори трупів": Портников назвав велику помилку Росії, якою може скористатись Україна

"Колишній перший секретар Кримського обкому Компартії України Віктор Макаренко залишив спогади про своє спілкування із керівниками країн колишнього соціалістичного табору - в тому числі і з першим секретарем ЦК МНРП Юмжагійном Цеденбалом. Коли Макаренко розповідав про владність дружини монгольського правителя Анастасії Філатової, він спеціально підкреслив, що навіть вдома вона називала чоловіка Цеденбалом і це "різало слух". Сам радянський партійний чиновник називав колегу по-свійськи, Юмжагійном.

Все б добре, та ось тільки Цеденбал - це ім'я, а Юмжагійн - по-батькові. Дружина першого секретаря ЦК МНРП і не могла називати його інакше. Колишній перший секретар Кримського обкому нічого про це не знав - та так і не дізнався до кінця життя. І через десятиліття розповідав про подружжя Цеденбал з незаперечною впевненістю людини, яка розуміла ситуацію. Але ж, здавалося б, мова йшла про "братню країну", найближчого союзника Радянського Союзу. Можна було б і підготуватися до поїздки. Який-небудь Міжнародний відділ ЦК КПРС міг би і написати кримському керівникові довідку про те, як правильно звертатися до глави Монголії.

Але нікому в Радянському Союзі це навіть на думку не спадало. Взагалі. Цікавитися якимись там монголами, поляками, угорцями - це не завдання "старшого брата". А якщо щось не так - можна просто надіслати війська.

До речі, введення радянських військ в Афганістан обернулося справжньою катастрофою ще й тому, що радянські керівники просто нічого не знали про кланову і міжнаціональну боротьбу у правлячій Народно-демократичній партії Афганістану і не розуміли, якими будуть реальні наслідки втручання. Але ж серед тих, хто ухвалював фатальне рішення, були голова КДБ Юрій Андропов, міністр закордонних справ Андрій Громико і міністр оборони Дмитро Устинов. В їх інтелекті в Росії навіть зараз не прийнято сумніватися.

Так, ці чиновники були досвідченими інтриганами, які вміли позбавлятися конкурентів. Вміли налагодити роботу своїх відомств, цілих галузей економіки. Проблеми у них були тільки з елементарною політичною ерудицією, з інтересом до навколишнього світу - тому всі разом вони і викопали Радянському Союзу могилу, за що їм величезна подяка.

Радянський - а тепер і російський - дилетантизм - породжує гори трупів, але одночасно і створює шанси. Вчора - для країн соціалістичного табору, сьогодні - для колишніх радянських республік. Питання навіть не в тому, що Володимир Путін нічого не розуміє в Україні. Путін взагалі не любить вдаватися в подробиці, він досі не помітив проблем у відносинах між сунітами і шиїтами в Сирії - хоча його авіація і перетворила цю країну на випалене поле. Головне - що в Україні нічого не розуміють навіть ті, кому доручено в ній розбиратися.

Одіозний Костянтин Затулін постарів на боротьбі з українською державністю - але продовжує вперто нести ту ж саму ахінею, яку він репродукував 24 роки тому, коли йому було доручено допомогти в перемозі на президентських виборах приятелю Бориса Єльцина і Віктора Черномирдіна Леоніду Кучмі.

Розчарування почалося буквально за кілька місяців, але навіть зараз Затулін продовжує шукати все тих же чарівних людей, які забезпечать йому федералізацію, російську мову і московську церкву. І не розуміє, чому ж коли ці люди "майже знаходяться" вони або забувають про свої обіцянки російським друзям і покровителям, або вирушають до Ростову.

І ніколи ані Затулін, ані Глазьєв, ані інші численні українознавці і українолюби не ставлять собі просте питання: може, вони чогось не розуміють? Може, щось роблять не так? Може, Україна - і справді не Росія?

А все дуже просто, нешановні кремлівські і навколокремлівські вороги України і всього цивілізованого світу. Цеденбал - це ім'я. Юмжагійн - по-батькові. Запам'ятайте для початку хоча б це".