"Повстання за незалежність": Портников про Майдан і те, якою насправді має стати Україна

"Коли сьогодні згадують Майдан, говорять перш за все про його "цінності" - якийсь перелік побажань і надій, які об'єднували учасників протесту. І ще про владу, яка "прийшла на крові" і забула про ці "цінності". І ще про жертви - невже вони були марні? Такі коментарі численні, але що за ними стоїть? Що взагалі таке цінності Майдану?", - пише Віталій Портніков для espreso.tv, повідомляють Патріоти України, і продовжує:

"Так, на засіданнях Ради Майдану ми намагалися сформулювати ці цінності. Але потрібно розуміти, що у кожного учасника протестів вони були своїми. Що взагалі могло об'єднати українського радикального націоналіста з Самбора, прихильника гасла "Україна для українців", київського інтелігента єврейського походження, кримськотатарського активіста з Судака, російськомовного студента з Вінниці, україномовного безробітного з Черкас і олігарха з берегів Женевського озера?

Ось що? Європейські цінності? Але багато учасників Майдану зовсім не хотіли, щоб Україна була частиною Євросоюзу, їхні уявлення про майбутнє країни скоріше були близькі до укладу, збудованого в Росії або просто до національних режимів довоєнних часів.

Національне відродження? Але багато російськомовних прихильників Майдану абсолютно не цікавилися - і зараз не цікавляться - українською культурою і мовою, їх ідеал - "поліпшена Росія", демократична і багата, а по-українськи нехай говорять у Львові і в селі.

Боротьба з олігархами? Але самі "олігархи", нехай і не всі, були активними учасниками і спонсорами протестного руху. Реформи? Але їх зовсім по-різному розуміли безробітний з Черкас, студент з Вінниці і олігарх з берегів Женевського озера. Як бачимо, ніяких універсальних цінностей Майдану не було і бути не могло.

Але що тоді зібрало всіх цих людей разом? Що змусило мене самого стояти на сцені Майдану поруч з Олегом Тягнибоком та іншими активістами "Свободи" і що дозволило Олегу стояти поруч зі мною?

З моменту появи Віктора Януковича в українській політиці багатьох з нас не полишало відчуття, що його справжня політична програма - це дорога в Росію. Він цього і не приховував особливо. Я добре пам'ятаю, як після виступу на одному з політичних шоу з промовою про важливість європейської інтеграції - справа йшла до виборів 2010 року - він запитав мене в рекламній паузі - "але ти-то розумієш, що наше майбутнє разом з Росією?". Для нього це було так природно, що він вважав: це загальна думка "нормальних" людей. Розмови про Європу - маскування заради грошей.

Всі дії Януковича на посаді президента переконували: він не просто будує Україну путінського зразка, а готується до здачі країни. Харківські угоди, росіяни в силових відомствах, закон Ківалова-Колесніченка... На цьому тлі угода про асоціацію з Євросоюзом здавалася природним запобіжником від втрати незалежності.

Перший дзвінок пролунав, коли влада від цієї угоди відмовилася. Але коли вона застосувала силу, стало очевидно: якщо не зупинити її сьогодні, завтра може бути пізно. Тому що таким же чином можуть бути придушені будь-які спроби зупинити ліквідацію України та перетворення її в путінський сателіт, таку собі велику Білорусь.

І почалося повстання за незалежність. Саме прагнення відстояти Україну і об'єднало всіх учасників протесту - дуже різних людей з нерідко протилежними уявленнями про майбутнє країни. Але кожен розумів: не буде України - і ніякого майбутнього у неї теж не буде. Майбутнє буде тільки у Путіна і його співгромадян-шовіністів. А у нас - ні.

Саме тому підтримка Майдану була більше там, де на Українську державу дивилися як на цінність - свідомо на заході, інтуїтивно в центрі країни. І менше там, де вона продовжувала сприйматися як перейменована УРСР.

Саме тому після перемоги Майдану - успішного повстання за незалежність - Росія напала на Україну. Росіяни так і не пробачили нам бажання жити в самостійній країні. Це своє бажання - ціною загибелі людей на Майдані, ціною війни - ми відстояли. Але тепер треба буде вирішити, якою вона буде насправді, наша Україна".