"Путін робитиме ставку на Тимошенко", - Олексій Арестович

Патріоти України пропонують увазі читачів матеріали політолога Олексія Арестовича. Він пише наступне:

Так багато просять моєї оцінки щодо перспектив подальшого протистояння з РФ, що, як то кажуть, – запам'ятайте цей допис.

Справжня регата стартує 2017 року:
- зміна президента США,
- президентські вибори у Франції,
- парламентські в Німеччині,
- початок президентських виборчих кампаній в Україні та РФ.

До лютого-квітня 2017 року сторонам треба створити умови для входу в цей особливий для усіх період. Військових перспектив у РФ тут нуль, у нас – трохи більше.

Путін робитиме ставку на парламентсько-вуличні методи приводу до влади панночки з косою, та решти промосковської швалі, або – хоча б істотного посилення її впливу всередині України.

Петро, в свою чергу, має зламати хребет і голови стратегічної російської агентурі всередині країни (вже почав – справа Онищенко), переозброювати армію за допомогою НАТО (вже почав) і акуратно наступати на фронті (вже почав), створюючи вигідні умови, як для оборони – в разі широкомасштабного російського наступу, так і на випадок широкомасштабного нашого.

Поспішати нам нікуди.

Зла НАТА на цьому етапі обламала Париж, Рим і Берлін і ударними темпами інтегрує нас в систему північноатлантичної безпеки.

За рік-півтора ми вийдемо на промислове виробництво game changing weapon, і його вагомі поставки у війська, підточимо голову внутрішньої гідрі, поправимо економіку, підучимо військо, створимо резерви.

Ближче до 2018 року можна бити – акуратно, але сильно. Це буде час, коли бити росіян будуть ударні БПЛА і розвідувально-ударні комплекси тактичної і оперативного ланки.

Все брати немає сенсу, треба вибити пару ключових пунктів, які зроблять «ЛНР/ДНР» оперативно нестійкими – для створення умов для переговорів і закріплення результатів наступу політичним шляхом.

Подальші дії залежать від стратегії Заходу щодо російських президентських виборів.

У свою чергу, у ВВХ можливості пожиже.

Варіанти:
- мутити на Близькому Сході, створити нове вогнище на Балканах, грати на роз'єднання Північно-Атлантичного блоку і континентальної Європи, нарешті, повномасштабна операція проти України, що означає політичне (і не тільки) самогубство.

Санкції, критика, затяжні витрати без особливих успіхів підточуватимуть його крісло. Не виключений також варіант, підпалу конфліктів по периферії РФ, тоді їм стане зовсім сумно.

Щодо внутрішнього.

У нас немає політиків такого рівня, щоб запропонувати виразну нову програму реформування країни. Рамковим для розвитку ситуації в Україні є політика колективного Заходу та його приписи разом з допомогою.

У найближчий рік ми маємо пройти етап розгрому стратегічної російської агентури та (не)конструктивної опозиції, яки в новітньої історії України дивним чином часто збігаються разом – і постійно – навколо газових схем.

Президент Порошенко мотивований до перемоги у цьому визначальному протистоянні і політично, і економічно, і особисто, якщо хоче фізично вціліти. Тому, працівники СБУ/ГПУ/НАБУ, вочевидь, працювати найближчий рік будуть просто не покладаючи рук.

Нас чекають гучні, а не виключено, дуже гучні справи.

Завдання – розгромити неконструктивну альтернативу нинішньому режиму акуратно до виборів, а молодих технократів і так перевербовують до партії влади швидше, ніж вони встигають з'являтися.

Політика ж колективного Заходу, придбала очевидні обриси:

- у відповідь на російський гібридний контрнаступ створити буфер, між Старою Європою та РФ, поступово вимотати путінський режим при одночасній співпраці з ним по другорядним (для Європейського ТВД) питанням типу боротьби з ІГ, і створити сприятливі умови або для проведення у РФ в 2018 році демократичних виборів, або – повернення російської політики у цивілізоване русло.

Я не бачу шансів у РФ зламати цю стратегію. Відтягнути – так, зламати – ні. Як це тут звучало – «догралися».