У Вашингтоні Порошенко і посол України в США мають негативний імідж, - канадський політолог

Чалий був заступником Порошенка, коли той недовгий час обіймав посаду міністра закордонних справ при президенті Ющенку, а після того – дослідником найкращої київської аналітичної організації Центру Разумкова, що був політично наближений до "прагматичного" крила націонал-демократів (Ющенка, Арсенія Яценюка, Віталія Кличка і Порошенка). Так пише для Gazeta.ua науковий співробітник Канадського інституту українських студій Тарас Кузьо, передають Патріоти України.

Імідж Порошенка у Вашингтоні є відображенням його іміджу всередині України. Його сприймають за президента, який ніколи не намагався втілити в життя свої гучні заяви про "деолігархізацію", а натомість продовжує укладати закулісні угоди.

Пишучи про появу нового сімейного клану Порошенка, Сергій Лещенко зазначає, що "замість того, щоб боротися з олігархами, влада змушує їх іти на поступки і ділитись". В результаті лише "перерозподіляються потоки на користь президентського клану".

Причина того, що Порошенко став єдиним олігархом, чиї статки зросли протягом останніх років, полягає не в тому, що українці їдять більше шоколаду в часи війни. Порошенко використовує свою президентську посаду, аби розширювати власну бізнес-імперію і кланову мережу.

Імідж Порошенка зіпсувався великою мірою внаслідок його небажання звільняти генерального прокурора Віктора Шокіна, незважаючи на гучні звинувачення в його бік з приводу блокування кримінальних справ і реформи прокуратури з боку посла США в Україні Джеффрі Пайєтта.

Американські експерти з української тематики та представники української діаспори у Вашингтоні вважають посла Чалого неорганізованим, порівнюючи його з Ющенком. Він починає говорити на одну тему, однак згодом відволікається і збивається на манівці. Як і Ющенко, Чалий може говорити багато, однак ні про що, виглядаючи пустодзвоном і поганим оратором.

Крім того, посол Чалий нагадує Ющенка у своїй зарозумілості та намаганні виглядати всезнайком. Дехто з моїх знайомих порівнював його з Арсенієм Яценюком, коли той вперше побував у США в статусі міністра закордонних справ, і навіть із Костянтином Грищенком – найбільш пихатим з усіх українських міністрів закордонних справ.

Порошенко і посол Чалий також поділяють одну рису, яку у Вашингтоні сприймають у негативному ключі. Вони намагаються приписувати собі заслуги за всі досягнення, навіть якщо вони ніяк до них не причетні.

У випадку Порошенка українські ЗМІ називали це манією величі. Він вважає, що врятував Україну, здійснив великі звершення і що в країні немає нікого кращого за нього. У Вашингтоні я чув думки про те, що Порошенко втрачає зв'язок із реальністю, стає параноїдальним і ніколи не слухає думок інших людей. Своїх опонентів і критиків він вважає "зрадниками", оскільки лише Порошенко може врятувати країну.

Усі експерти, з якими я зустрічався і підтримую контакти, вважають, що найбільшою перешкодою для реформ і боротьби з корупцією в Україні є Порошенко. Кілька разів різні люди повторювали мені, що він "є величезною перешкодою для процесу реформ".

Відірваність Порошенка від реальності нагадує Ющенка, який звинувачував виборців у тому, що вони не зрозуміли його і не проголосували за нього на президентських виборах 2010 року.

Незрозуміло, як у свідомості Порошенка його манія величі може узгоджуватись із різким падінням його популярності та тим фактом, що три чверті українців переконані, що країна рухається в неправильному напрямі.

Стагнація України в 2016 році нагадує аналогічний процес у 2007-ому.

Порівнюючи Чалого з колишніми послами, зокрема з Олександром Моциком, який перебував у Вашингтоні під час президентської каденції Віктора Януковича, мої знайомі роблять висновки не на користь Чалого. Посол Моцик, який постійно мав займати дуже обережну позицію у час, коли Януковича постійно критикували, часто звертався до українських експертів у Вашингтоні за інформацією і допомогою. Посол Чалий цього ніколи не робить.

Я давно знаю Чалого. Одначе він проігнорував запит від Ростислава Павленка з президентської адміністрації з приводу того, що я відвідуватиму Вашингтон і йому буде корисно зі мною зустрітись. Проте Україна повинна бути зацікавленою в лобіюванні власних інтересів, чи не так?

Мої знайомі сприймають Чалого як союзника Порошенка, якого призначили на посаду, для якої в нього бракує кваліфікації. На відміну від послів Моцика чи Олега Шамшура, якого теж дуже поважали, він не є професійним дипломатом. І хоча будь-яка країна може призначити послом політичну фігуру, призначення непрофесійного дипломата послом у найважливішу для української національної безпеки країну виглядає не надто мудрим зі стратегічної точки зору рішенням.

Тому нас не має дивувати той факт, що Порошенко гарантував Дмитру Фірташу недоторканність навесні 2014 року – якраз тоді, коли США намагалися добитись його екстрадиції на свою територію. Очевидно, що Порошенко мав би допомогти США з екстрадицією Фірташа, аби отримати певні вигоди для України.

Однак – як і у випадку з призначенням Чалого послом у США – тоді Порошенко засвідчив, що особисті зв'язки і закулісні угоди, які сприяють розширенню його бізнес-імперії, для нього важливіші.