"Вірменський парламент знову оточують прихильники лідера недавньої революції, глави уряду Нікола Пашиняна. Прем'єр вимагає від своїх опонентів у парламенті проведення дострокових парламентських виборів", - пише у своєму блозі політолог Віталій Портников, повідомляють Патріоти України, і продовжує:
"Його політичну логіку не дуже складно зрозуміти. У парламенті у Пашиняна не те що більшості - очевидних прихильників практично немає. А на недавніх виборах до міських зборів Єревану прихильники Пашиняна отримали 90 відсотків голосів. Немає сумнівів, що і на парламентських виборах партія прем'єра святкуватиме перемогу.
Його опоненти все ще чинять опір, але їм нікуди подітися. І вже за кілька місяців в Вірменії буде оформлений режим одноосібної влади, для якого парламент стане лише декорацією.
Подальші події теж неважко передбачити. Пашинян може або очолити корупційно-олігархічну вертикаль вірменської еліти і правити в тісному союзі з головним покровителем цієї вертикалі - путінською Росією. Або кинути виклик і цій еліті, і її господарям з Кремля.
І в тому, і в іншому випадку він буде повалений голодним незадоволеним народом. Тільки в разі конфлікту з Росією народ організують за допомогою російських грошей і спецслужб, а у іншому - народ організовується сам навколо нового кумира. І так - без кінця. У своєму запізнілому політичному розвитку Вірменія просто повторює парадигму розвитку інших колишніх радянських республік.
У складі з'їзду народних депутатів РРФСР, розстріляного Борисом Єльциним 25 років тому, більшість становили комуністи. Кремль намагався експериментувати з двопартійної системою, але йому знадобилося менше 10 років для усвідомлення непотрібності цього експерименту і створення партії-монстру "Єдиної Росії", яка просто забезпечує голосування за рішення президента в декоративному парламенті.
Олександр Лукашенко - цей білоруський Пашинян зразка 1994 року - недовго терпів неслухняну Верховну Раду, а потім розігнав її і замість парламенту створив декоративну конструкцію.
Михайло Саакашвілі - цей грузинський Пашинян зразка 2003 року - домігся об'єднання всіх опозиційних сил в одну супер-партію зразка "Єдиної Росії", яка і стала контролювати грузинський парламент - аж до бунту олігарха Бідзіна Іванішвілі. Колишній спонсор режиму не просто відправив Саакашвілі у вигнання, а його соратників - в тюрми, він ще й встановив контроль над парламентом і маргіналізовав опонентів.
Ще в 90-ті роки саме парламент і домовленості в ньому відігравали провідну роль у визначенні політичних процесів в Азербайджані, але Гейдару Алієву, який прийшов до влади на тлі бунтів і заколотів, вдалося покласти цьому край. І сьогодні майбутнє країни визначається елегантною дискусією сім'ї президента Ільхама Алієва і сім'ї його дружини, першого віце-президента Мехрібан Алієвої. Як гарно!
На цьому сумному тлі дивним винятком на пострадянському просторі виділяються дві країни. Весь період свого існування - Україна і в певні періоди - Республіка Молдова. Знаю, що багатьом моїм співвітчизникам це не подобається. Одні хотіли б, щоб було, як у Росії, інші - як в Білорусі, треті - як в Грузії, А буде - як в Україні!
Нікому і ніколи не вдасться встановити тотальний контроль над нашою державою та її парламентом!
Можна довго міркувати, в чому причина - в анархізмі характеру українців, різноманітності регіонів, тотальній недовірі до влади і один до одного, але факт залишається фактом. Всі ці та інші чинники стали фундаментом для української демократії, нашим шансом одужати - шансом, якого практично позбавлені всі наші сусіди по колишньому Радянському Союзу. Шансом, яким скористалися балтійські країни, у яких ніколи не було вождя - а парламент був і є, дискусії були і є.
В цьому і полягає діалектика нашого розвитку. Українці вічно хочуть знайти "месію", а коли знаходять - починають з ним дискутувати, не дають правити особисто. Коли багатотисячний Майдан у 2004 році кричав "Ющенко! Юшенко!", здавалося, що українська демократія поступилася місцем вождю - але як же я помилявся в українцях!
Коли до влади прийшов Янукович, можна було думати, що з парламентаризмом покінчено - але навіть нахабному узурпатору не вдалося ані вигнати з парламенту опозицію, ані зберегти крісло. Коли Порошенко переміг в першому турі, можна було вважати, що парламент у нього в кишені, але ж дзуськи! І це чудово. Чудово тому, що ми приречені жити в демократичній країні. А демократична країна не може не одужати".
Росія має таку кількість бронетехніки, завдяки якій може воювати проти Україні ще щонайменше два роки. Водночас дуже великий людський ресурс, який Москва може озброїти найпростішою зброєю, дозволить країні-агресорці й далі закидувати фронт великими піх...
"Мене вражає, як багато дорослих українців починають вживати дитячу лексику, реагуючи на небажання Польщі бути втягнутою у війну", - пише у своєму блозі Сергій Фурса, передають Патріоти України, і продовжує:. "Абсолютно природне небажання. Яке розум...