Арабським шейхам і не снилось: Автомобілі-саморобки часів СРСР (фото)

У 1980-і роки великі автопробіги саморобників були щорічними. Унікальні автомобілі могли побачити жителі різних міст. До слова, брали участь в них далеко не всі саморобники: одні не хотіли, інших не допускали.

Ви думаєте, тільки арабські шейхи дозволяють собі автомобілі штучної роботи? В минулому сторіччі за кількістю унікальних авто на душу населення нам не було рівних. Звичайно, можливості у нафтових принців і радянських винахідників були різні, але мета одна.

Саморобка-купе "Катран" з Севастополя / Авто 24І власник саморобного автомобіля, який віддав п'ять років життя його побудові, і нувориш, який замовляє за півмільйони “зелених” чергового шестиколісного монстра з турбонаддувом, завжди хотіли одного: отримати автомобіль під свої запити. Ну і ще трошки виділитися із загальної маси населення. Як не дивно, і у тих, і у інших це виходило з однаковим успіхом. Цікаво, що більше половина всіх машин штучної роботи була побудована на території України.

У 1980-і роки великі автопробіги саморобників були щорічними. Унікальні автомобілі могли побачити жителі різних міст. До слова, брали участь в них далеко не всі саморобники: одні не хотіли, інших не допускали, пише Авто24, передають Патріоти України.

Це назвали “Самавто”

Всупереч поширеній серед нинішніх автофанатів думці, саморобні автомобілі радянські люди будували не від бідності чи дефіциту. Адже зібрати транспортний засіб з покупних і самостійно виготовлених деталей коштував не тільки купу часу, але і конкретних грошей – декількох тисяч рублів.

Оскільки автомобіль вважався не засобом пересування (для цього випускалися і закуповувалися сотні тисяч автобусів і тролейбусів), а розкішшю, будь-які автомобільні комплектуючі були дорогими. До того ж – у великому дефіциті, тож за них доводилося переплачувати. Звичайно, якісь примітивні апарати можна було збирати зі списаних в державних автобазах вузлів. Але ж більшості саморобників хотілося отримати машину цікавішу за заводські зразки, а таку з “чормету” не зліпиш.

Аматори автомобілебудування найчастіше робили для себе те, чого не робив офіційний автопром: спортивні купе, мінівени і дачі на колесах, амфібії, кабріолети.

Деякі умільці будували автомобілі просто вдома. На фото: житель Єревану Генріх Матевосян за допомогою автокрану спускає з другого поверху багатоповерхівки свій наполовину готовий автомобіль


"За пляшку" не проходить

Цікаво, що держава певною мірою опікала саморобників: рух "Самавто" було оголошено корисним, а ДАІ зобов'язане було реєструвати саморобні автомобілі. Але, щоб забезпечувати безпеку руху, на рівні законодавства були прийняті спеціальні “Технічні вимоги до легкових автомобілів, що виготовляються в індивідуальному порядку”. Ця інструкція була пов'язана з ПДР і ГОСТами та пережила три “рестайлінги”. З одного боку, в документі обговорювалися деякі дрібниці, наприклад, радіус заокруглень виступаючих деталей, а з іншого, кожна нова редакція “Вимог” дозволяла саморобникам використовувати більш потужніший двигун.

Микола Дорошенко з Сум побудував купе "Мурена". Машину тоді назвали модульною (не плутати з нинішніми модульними платформами!): частини кузова можна було змінювати в залежності від типу завдань з перевезення людей і багажу.

Так, якщо спочатку, в 1960 роки, дозволявся тільки мотоциклетний мотор, то з 1987 р. обумовлювалися вже не об’єм і не потужність, а співвідношення потужності і корисної маси: 24 - 50 к. с. на тонну. Після чого в країні з'явилася саморобка-амфібія з 6-циліндровим двигуном від Tatra-613 об'ємом 3,5 л і потужністю 168 к. с.!

Правила не дозволяли використовувати “несучу систему кузова, що випускається серійно” – тобто провести самостійно глибокий рестайлінг стандартного автомобіля та видати його за саморобку було не можна. Однак, з іншого боку, гальма і рульове управління повинні були бути тільки промислового виробництва, від існуючих легковиків.

Купе з романтичною назвою "Кленовий лист" побудовано Олексієм Мельником із Закарпаття. Кузов з дюралюмінію, агрегати – ЗАЗ.

Був визначений список організацій, які офіційно здійснюють експертизу саморобної автомобільної і мотоциклетної техніки. Але в принципі автор саморобної конструкції міг обійтися актом технічної експертизи від громадської організації – Добровільного товариства автомотолюбителів, яке було представлене в кожному місті. Цікаво, що крім цього, конструктор повинен був надати при реєстрації документи щодо законності придбання всіх вузлів і матеріалів... Тобто варіант “купити за пляшку” не проходив – хоча, звичайно ж, існував на практиці.

Стилістично витриманий автомобіль "Мелодія" роботи В. Мілейка з Маріуполя. Опуклий дах автор формував... вистріливши з двох рушниць дробом по сталевому листу. У промисловості така технологія називається штампування металу вибухом.

Як вони це робили

Грамотних інженерів, техніків і просто кваліфікованих слюсарів у країні було достатньо, тому більшість саморобних автомобілів відрізнялися оригінальною конструкцією і за характеристиками були як мінімум не гіршими за серійні. Основа автомобіля часто була каркасною – зварену з труб просторову раму обшивали формованим склопластиком, до рами ж кріпили вузли і агрегати. Рідше кузов був несучим, повністю склопластиковим, причому в деяких місцях його доводилося посилювати металом. Однак, було чимало захоплених людей, які працювали по-старому – вистукували і вигинали кузов з листової сталі.

Задньомоторне купе "Катран" побудував житель Севастополя Олександр Федотов (див. також фото в заголовку). В його основі хребтова рама і сталевий каркас. Пасажирська формула 2+2 – одна з найпопулярніших в "Самавто".

Слабке місце всіх саморобок – зовнішність. Навіть ті, кому вдавалося створити грамотний з художньої точки зору дизайн, стикалися з проблемою оздоблення. І тоді аматорську сутність машин, що виглядали як іномарки, з головою видавали фари, ліхтарі, колеса і дверні ручки від “Жигулів” і “Запорожців”. Однак, знаходилися майстри, які обходили і цю проблему. А один конструктор – Віктор Філоненко з Донецька, за професією маляр, – пофарбував своє сіро-синє купе... манікюрним лаком. А що робити, якщо на початку 1980-х іншого способу роздобути фарбу “металік” просто не було!

Амфібія киянина В. Трофименка була однією з перших машин такого роду, побудованих "в домашніх умовах". Для виїзду на необлаштований берег використовувалися сандтраки з гуми (лежать на даху салону).

А ще допомагала саморобникам промисловість, тобто заводи і фабрики, на яких можна було офіційно, через касу (або інакше) замовити виготовлення якихось вузлів, послуги з обробки металів, купівлю матеріалів – і це, до речі, одна з причин, з яких саморобки “українського виробництва” відрізнялися високим технічним рівнем.

Мікроавтобус-дачу "Галатея" киянин Марлен Корінний побудував з фанери, обклеєної скловолокном. Ходова від Nysa, двигун від задньомоторної Skoda. Кемпери були популярні у саморобників, оскільки офіційно не продавались.

А наостанок скажемо, що багато з саморобних автомобілів тієї пори збереглися до наших днів. Особливого секрету в цьому немає, просто більшість з них не схильні до корозії через склопластиковий кузов, а ще тому, що в першу чергу робилися “для себе” – тобто на століття. Ну, а якщо і не на століття, то до наступного віку все ж дожили.

Джерело: Auto24

"Більше не питайте мене про нього": Шевченко емоційно висловився про футболіста, який поїхав до Росії

понеділок, 18 березень 2019, 21:56

Тренер збірної України однозначно вирішив не викликати Ярослава Ракицького в національну команду. Головний тренер збірної України Андрій Шевченко прокоментував своє рішення не викликати в національну команду захисника петербурзького "Зеніту" Ярослава Р...

"Сумний П'єро" нарешті вдома: Культовий шансон'є першої половини 20 сторіччя Олександр Вертинський повернувся до рідного Києва (фотофакти)

понеділок, 18 березень 2019, 21:21

«Киев — Родина нежная, Звучащая мне во сне. Юность моя мятежная, Наконец ты вернулась мне». Так співак, котрий наважився вже у зрілому віці повернутись з "білої" еміграції до СРСР висповідався рідному місту. У понеділок, 18 березня, на розі Андріївськ...