Як готували до війни українців: Військова муштра від Хмельницького до Петлюри

Патріоти України пропонують ознайомитись з публікацією Історика голови Крайової ревізійної комісії "Пласту - НСОУ" Юрія Юзич, підготовлену для «Історичної правди».

Слово "чета" запозичив із сербської мови Кирило Трильовський, який дуже обурювався, коли це слово перекручувалось на "чота". Мовознавець Василь Задорожний вважає, що в цьому випадку "фонетика перемогла історію". Фонетичні зміни у твірному "чота" склалися внаслідок закономірної лабіалізації "е" після шиплячого, як наприклад у словах "жона" (кол. "жена"), щока (кол. "щека") тощо.

Упродовж кількох останніх місяців у ЗМІ неодноразово публікувались згадки про те, що Міністерство оборони України розробляє новий Стройовий статут Збройних сил України. Новий статут має бути цілком змінений і буде базуватись на стандартах НАТО.

У цьому матеріалі пропоную ознайомитися з тим, як формувались і розвивались традиції українського впоряду (муштрового статуту) – від руханкових товариств до періоду перших визвольних змагань.

Сподіваюся, що заплановані нововведення Міністерства оборони України стануть логічним продовженням символічних і мовних традицій українських військових формацій початку ХХ століття.

Від козацьких екзерцій до вправ товариства "Сокіл"

Козаки Богдана Хмельницького не лише вибивали на своїх барабанах якісь команди-сигнали "Басолука" та "Слусчин". А ще й знали, як вибивати німецькі команди, а навіть вміли ходити під барабан німецьким ладом, удаючи із себе німецьку піхоту (тобто добре знали муштрові команди та вміли їх застосовувати на практиці).

За Мазепи козаків теж навчали "німецькому строю", а інколи муштра була так безжальною, що за невправність карались побиттям навіть полкові старшини.

Перші два українські муштрові статути, які сучасники звали екзерцією (від лат. exerсitus – вправа) з’явивлись ще у 1756 році за часів гетьманування Кирила Розумовського.

Однак написані вони були українською канцелярською мовою з вкрапленнями тогочасного російського канцеляриту (мовних штампів). Українськими там були хіба що терміни "сотник" і "курінь".

Наступні відомі спроби регламентувати українською мовою муштрові приписи з’явились вже аж на зламі XIX-XX століть у середовищі руханкових товариств Галичини. Першим це зробив співзасновник і секретар легендарного українського товариства "Сокіл" Володимир Лаврівский, який уклав "Розкази до вправ рядових" (Львів, 1898).

Далі тему розвинув ще один активіст "Сокола" – Николай Сіяк, який упорядкував "Рядові вправи" (Львів, 1903) на 38 рукописних сторінках, розмноживши їх літографічним способом.

Ілюстрацію надав історик Андрій Сова

Цю його працю товариство "Сокіл" видало друком двома частинами: "Рядові вправи і похід (муштра)" (Львів, 1904) на 38 сторінках та "Рядові вправи (муштра) для сокільських товариств (в скороченю)" (Львів, 1906) на 7 сторінках.

Працю В. Лаврівського відшукати не вдалось, але скорочена праця Н. Сіяка відома дослідникам. У ній сформульовано українські назви команд із зазначенням в дужках аналогічних команд німецькою мовою. Але це не був словник, бо до кожної команди подавалось пояснення, як її виконувати.

Саме від цих перших сокільських посібників в українській мові з’явились команди, які відтоді використовувались майже без змін від УСС до УПА і використовуються дотепер у впорядах громадських парамілітарних організацій: "Стати в ряд!" (Antreten), "Спо-чинь!" (Ruht), "Верни!" (Herstellt), "Відчислити!" (Abzählen), "Розхід!" (Abtreten).

До цих перших основоположних перекладів відноситься також команда "Позір!" (Habt acht), яка спершу означала основну поставу (тепер це "струнко"), але з часів УПА стала використовуватись як аналог команди "увага".

Можна припустити, що сокільські активісти користувались не лише німецькою військовою основою, але й чеськими сокільськими підручниками (у чеській мові слово "pozor" якраз і означає "увага").

Впоряд Боберського

У 1909 році за справу взявся батько українського спорту Іван Боберський. Спершу у річному звіті Львівської академічної гімназії, де викладав німецьку мову, опублікував свою працю "Рядові вправи" (див. сторінки 2-30). Цей текст, без змін і – чомусь – без зазначення автора, накладом товариства "Сокіл" видано також окремим посібником під назвою "Впоряд" (Львів, 1909).

"Впоряд" Івана Боберського, 1909 рік

Саме у цій праці І. Боберського замість слова "муштра" (яке, як і за часів козаччини, тяжко сприймалось українською ментальністю) вперше зустрічається слово "впоряд" як у тексті, так і в назві посібника. Оскільки Боберський був автором багатьох новотворів в українській мові, то, скоріш за все, це слово з’явилося завдяки саме йому.

Допомагали й радили Боберському у підготовці впоряду: викладачі в академічній гімназії Львова та громадські активісти Михайло Возняк, Іван Копач та Северин Лещій, визначна діячка українського жіночого руху Євгенія Макарушка й майбутній адвокат Іван Сохацкий.

Окрім вищезгаданих сокільських текстів у підготовці "Впоряду", І. Боберський опирався на віденський "Exerzier-Reglement für die k.u.k. Fusstrupen" (Впоряд для цісарсько-королівської піхоти; за лінком – редакція 1911 року).

Користався він теж чотиритомним російско-українським словником одесита Михайла Комара-"Уманця" і "Русько-німецьким" словником галичанина Євгенія Желехівского.

В цілому команди "Впоряду" повторювали вже сформовану сокільську практику, але німецькі команди-розкази подавались у дужках вже лише в кількох випадках. Ділились вони вже тоді на підготовчі і виконавчі:

"Кождий розказ розпадаєся на дві части, на "заповіт" і "клик". "Заповіт" є ширше пояснене, щоби всі зрозуміли, який рух мають виконати. По заповіті слідує "клик". Межи заповітом а кликом є перерва одної до двох секунд. Клик даємо висшим голосом, як заповіт".

Один із пластових гуртків при "Соколі-Батьку", 1912 рік

"Впоряд" розвиває і запроваджує ряд нових команд. Так команда, яка у Сіяка була "На право (вліво) справити ряд!" (Rechts [links] richt euch) у Боберського стала: "В право – можу також сказати в ліво – рівнатись – рівнайсь!". А команди "Стати в ряд" (Antreten) і "Збирати ся" ("Vergatterung") стали відповідно "Ставай…!" і "Збірка!".

Відредагував Боберський і маршові команди: "Походом… по – хід!" (Marschieren… marsch) стає "Ходом – хід!", "Звичайний крок" (Voller Schritt) стає "Повний – крок!", а "Змінити крок!" (Wechsel Schritt) перетворюється на коротке "Зміни – крок!".

Підсумовуючи інновації 1909 року можна констатувати, що саме тоді в українському впоряді з’явились команди: "Ставай!", "Збірка!", "Рівнайсь!" та "Зміни – крок!".

І вже тоді, в початках, команди українського впоряду почали входити в народний фольклор. Так у вірші-пісні Богдана Лепкого з’явився такий сюжет:

"Від Поділля до гір чути голос: "Позір!"

"В ряд ставай!", щоб не було запізно!"

Лепкий вже тоді адаптував команду "ставай в ряд" на "в ряд ставай". Та й сам Боберський зазначав, що впоряд треба вдосконалювати.

Той самий рій, тільки в профіль

Зокрема йому не подобалась подана ще Сіяком команда "В право (ліво) зворот!" (Rechts [links] um!), яку він запозичив, але думав, що треба шукати кращий варіант:

"Належить єще надуматися, чи не лучше би було заступити розказ "зворот!" звучнійшим і коротшим словом "скрут!"".

І дійсно, у 1917 році, вже в Наддінпрянщині, вона стане звичною нам командою "Право (ліво) – руч".

Саме Іван Боберський у "Впоряді" 1909 року запропонував назовництво для відділів, яке використовували всі – за винятком Збройних сил України – українські військові формації XX століття (УСС, УГА, Армія УНР, РСЧА, УПА): "…4 двійні дають одну рою (Schwarm), 4 рої дають одну чету (Zug), 4 чети дають одну дружину (Kompagnie), 4 дружини дають один курінь (Bataillon)".

Лише "дружина" у 1914 році стала "сотнею".

Додам, що слово "чета" запозичив із сербської мови Кирило Трильовський, який дуже обурювався, коли це слово перекручувалось на "чота". Мовознавець Василь Задорожний вважає, що в цьому випадку "фонетика перемогла історію".

Фонетичні зміни у твірному "чота" (кол. "чета") склалися внаслідок закономірної лабіалізації "е" після шиплячого, як наприклад у словах "жона" (кол. "жена"), щока (кол. "щека") тощо.

Січово-сокільський і пластовий впоряди

Окрім вище описаних книжечок, у галицькій пресі напередодні Першої світової війни у багатьох сокільських, січових і пластових періодичних виданнях публікувались різні варіанти впоряду, де переважно зазначався перелік команд українською, а в дужках – німецькою.

Так, наприклад, опубліковано впоряд, обговорений і ухвалений 4 грудня 1910 року у Львові на з’їзді окружних начальників "Січей" і "Соколів". При цьому зазначалось що всі товариства "мають лише тих приказів уживати".

Впоряд "Соколу" і "Січей", надрукований у журналі "Вісти з Запорожа", 1913 рік

Тут команда "…рівняйсь!" скорочується до "рівняй!", а "Малий – крок!" (Kurzer Schritt) змінюється на "Дрібний крок!". З’являються вперше команди: "В право (ліво) скіс!" (Halb-rechts (links)!), "Поздоров!" (Salutiert), "Довільний крок!" (Ohne Schritt) та "Рівний крок!" (Gleiher Schritt).

У цьому ж впоряді вперше з’являються вже чисто військові "Прикази до вправ крісом": "До ноги!" (Beim Fuss), "На плече!" (Schultert), "Баґнет настроми!" (Bajonett auf), "Баґнет здійми!" (Bajonett ab), "Стрілити!" (Schiessen), "Одинцем стріляти!" (Einzelfeuer), "Змір! Пали!" (An! Feuer!), "Відстав!" (Setzt-ab), "Оглянути кріс!" (Wisitierung des Gewehrs), "Приступ!" (Sturm!) тощо.

У пластовому русі, який тільки зароджувався і розвивався як виразно мілітарний (у більшості осередків), справа впоряду теж була дуже актуальною. Перший пластовий з’їзд впорядників 6 квітня 1913 року у Львові, окрім ухвалення Статуту авторства Олександра Тисовського, схвалив впоряд авторства Петра Франка.

Імовірно саме цей текст частково і був опублікований у рукописному часописі П. Франка "Пластовий табор" (ч. 1, 1913 рік), де акцент робився на подачі команд-розказів свистком, руками і хустками.

Рукопис пластового впоряду Франка в журналі "Пластовий табор", 1913 рік

Впоряд П.Франка загалом опирався на впоряд Боберського, про який нагадує хоча б команда "Ходом – хід!". Однак тут "рій" стає "гуртком" (ця зміна збереглась в Пласті дотепер).

Є спроба розвинути команду Сіяка "Бігом по – хід" (Laufschritt marsch), яка відсутня у впоряді Боберського та у впоряді 1910 року. У П. Франка вона звучить, як "Бігом – біг!" ("на розказ "бігом!" береся палицю в половині правою рукою, на "біг" починаєся бігти") та "Бігом!" (подається в русі).

Перший український військовий підручник

Для введення уніфікації в українському впоряді Генеральна старшина Українського Січового Союзу на початку 1913 року доручає організаторам січово-стрілецького та пластового руху на Сокальщині Осипу Демчуку і Осипу Семенюку укласти новий правильник, чітко військовий.

"Великі трудности прийшло ся побороти їм при творенню, зглядно усталеню нових українських технічних слів, при чім покористовували ся вони українськими виданями, які вийшли досі в сій области", – з передмови до посібника.

Осип Демчук згадує, що крім словника Бориса Грінченка "мусів я користу­ватися австрійськими, російськими, сербськими військовими під­ручниками, як теж заглядати до видань польськоrо "Стржельца", січових і сокільських…".

І далі: "Наш "Впоряд піхотинців" мав бути дo­кладнішим, чим австрійський "Екзерцірреґляман", таким зрозу­мілим, щоб кожний сам, без помочі інструктора, міг навчитися вправляти крісом".

У результаті річної праці весною 1914 року вийшов друком перший військовий підручник українською мовою – "Правильник піхотинців: Розділ І. Впоряд", об’ємом у 207 сторінок. Наказом Українського січового союзу від 20 червня 1914 року його введено, як "обовязуючий при науці впоряду для організацій "Січові Стрільці"".

Попри всі зусилля, автори не були задоволені надрукованим текстом, бо голова Стрілецької секції Українського січового союзу у Львові Дмитро Катамай (більш відомий ще, як автор легендарної "мазепинки") поскорочував його зміст. У результаті деякі розді­ли не мали зв'язку з попередніми і ставали, часом, не зовсім зрозумілими.

Впоряд 1914 року повторює вже усталені на той час команди (як от "Ставай!", "Позір!", "Спочинь!", "Розхід!" тощо). Однак, саме цей впоряд став фундаментальним у ряді інновацій, які пройшли горнило Першої світової війни в Легіоні Українських січових стрільців і стали традицією для подальших українських військових формацій.

Піхотний статут Легіону УСС, 1914 рік

Отож, цей правильник:

1) нарешті запропонував команди, які прижились надовго:

а) "Обернись!" (Kehrt euch!), замість невдалого варіанту ("взад зворот"), що використовувався з початку століття;

б) "…в право/ліво глянь!" (Rechts [links] schaut) – для віддання почесті, замісіть запропонованої ще Сіяком "вправо/вліво гля-ди";

2) запропонував варіанти команд, які стали основою для подальшого доопрацювання:

а) "Бігцем руш!" (Laufschritmarsch!), де вперше появляється ота частка "руш", яка використовується із того часу дотепер, зокрема у Збройних силах України;

б) "Стріль!" (Feuer!), яка у 1917 році стала командою "вогонь"; в) "Свобідно!", але лише для переміщення в русі ("Де лиш можна, належить позволити йти "Спочинь!" а навіть "Свобідно!"");

3) вперше окремо описав основні визначення ладу: "В ряді стоять стрільці побіч себе на відступ одної долоні… Лінія ся зветь ся чоловою лінією (Frontlinie) а краї її називаємо "правим" і "лівим крилом" (Flugel)"; Постава (Stellung); "Розстрільна!" (Schwarmliniel!) – розпростерти випрямлені руки на обі сторони";

4) запровадив цілком нові слова в українській мові для складових частин рушниці і для польової служби, зокрема: "набійниця" (Patrontaschen), "замок" (Verschluss), "стрілочна пружина" (Schlagfeder), "надложе" (Oberschaft), "похва" (Scheide), "мірник" (Aufsatz), "дале­вид", "боєвик" тощо;

5) замість запропонованої Боберським "дружини", відновив козацький термін "сотня" (Kompagnie), який швидко прижився і використовувався від УСС до Самооборони Майдану та ряду добровольчих батальйонів.

Про те, наскільки для українських січових стрільців був важливим впоряд українською мовою, свідчить вояк гуцульської сотні УСС Михайло Горбовий. Коли восени 1916 року його сотню повідомили, що українських старшин замінять австрійські (звані між стрільцями "саржою"), щоб запровадити німецьку команду, то стрільці тільки підсміхались: "Ну, ну! побачимо...".

"Розстрільна" (цеп) відділу УСС пристрілює зброю. Фото з "Українського альманаху" за 1921 рік

Прийняте рішення – "по-німецьки не мемо [будемо – Ю.Ю.] вправляти!" – реалізовували просто: "…на свисти Австрійців до збірки стрільці тільки протягались вдоволено на соломі по стоянках, співали, жартували тощо. Коли ж наша підстаршина свиснула на збірку, вмить ціла сотня стояла впорядкована як слід...".

"Опісля вирішили ми піти на площу і показати, як "новобранці" вміють вправляти. На це "саржа" тільки роти пороззявляла… Коли ж "саржа" стала командувати: "Кompagnie! Links um!" чи "dopelreien", то вийшла одна саламаха: одні вліво звертаються, інші йдуть, треті роблять "спочинь", четверті заскакують "чвірками" – словом, горох з капустою... Сміх та й годі".

У результаті лейтенант Альфонс Ерле (Ehrle) виступив перед стрільцями з промовою, що він позитивно захоплений ними і попросив під час їх короткої співпраці виконувати певний час команди німецькою, бо то швидше буде, аніж він вивчить українську.

Стрільці швидко погодились, а взамін отримали лише годину вишколу в день, а решта часу – співали і жартували (нічого не змінилось із часів Гетьманщини). Сувора "саржа" стала вмить дружньою, а німець Ерле згодом очолив штаб Начальної команди УГА.

Капканівський статут.

З початком революції 1917 року у Наддніпрянщині гостро постало питання українізації військ. У Постанові першого українського військового з'їзду, що проходив 5-8 травня в Києві, було рішення і про українізацію військової освіти:

"При сучасних умовах, як у армії так і флотах з'їзд вважає необхідним 1) щоб в учебних командах, де є змога, можно було навчати українців на їх мові; 2) статути військові і ріжні підручники, щоб було перекладено, на українську мову з відповідним пристосованням".

А вже восени у друкарні Української Центральної Ради вийшла друком "Скорочена муштрова наука" (Київ, 1917) на 63 сторінках, як тимчасове видання Українського військового генерального комітету.

Обкладинка "капканівського" статуту, 1917 рік

Авторство зазначене гордо: "Командир козацького ім. Богдана Хмельницького полку Підполковник [Юрій] Капкан". Було також однойменне видання, надруковане у Кременці в 1919 році на 52 сторінках.

Полковник Роман Сушко згадує, що у 1917 ще в таборі полонених під Царициним групою Є. Коновальця "переложено також і впоряд російської армії на українську мову зрівнуючи його з австрійським".

Імовірно саме цей проект потрапив у руки Капкану. У кожному разі, при підготовці наддніпрянської муштри однозначно використовувався галицький "Правильник піхотинців" (1914), бо в тексті є чіткі маркери-запозичення, як от:

1) визначення "лад" і "крило": "Як люде вирівняються в одну линію то буде лад (стрій)"; "Правий край шерега має назву "праве крило", а лівий "ліве крило"";

2) команди: а) "Бігцем руш!" і "Бігом руш!", а галицька частка "руш" використана і для команди "Кроком руш!";

б) "Розступись!" (Offnen!) прийнято за основу, але змінено командою "Розій-дись!" (рос. Разомкнись), а от теж галицьку команду "Зійдись!" (Schliessen) залишено без зміни (рос. Сомкнись);

3) назовництво відділів, запроваджене І.Боберським: команда "чота зправа (зліва) роями!" і окреслення, що "Курінь має 4 сотні: сотні мають свою загальну нумерацію".

Однак Капкан активно використовував і діючий російський "Строевой пехотный устав" (Петроград, 1916), хоч при цьому і не зазначалось у дужках, як ці команди звучать в російському статуті – окрім команди "До зброї!", після якої йшло пояснення у дужках "в руже". Так, зокрема:

1) замість галицького "ряд" використовувався термін "шерег" (рос. Шеренга) – "Лад, в котрому люде стоять в один ряд, зветься "шерег""; відповідно замість "Ставай в ряд!" прописувалась команда "Шерег ставай!" (рос. Шеренга становись);

2) замість галицьких "Позір!" та "В право/ліво зворот!", прописувались українізовані російські команди "Струнко!" (рос. Смирно) і "Право/ліво-руч!" (рос. Напра/нале-во), які 1923-1943 роках прижились і в Галичині; а замість "В право/ліво скіс!" та "Обер-нись!" прописувались команди "Пів-звороту право/ліво-руч!" (рос. Пол оборота напра/нале-во) та "Кру-гом!" (рос. Кру-гом), які у подальшому не прижились;

3) замість галицького "Спочинь!" запроваджувалась команда "Вільно!" (рос. Вольно), поясненням до якої був точний переклад із російського статуту: "Стати вільно, застаючись у стані в якому хопила команда";

галицьке ж "Спочинь!" використане для команди "Спочить!" (рос. Оправиться) із перекладом пояснення: "Не кидаючи свого місця, можна поправити вбрання, звернутись до начальника, як треба, і т.и.";

4) команду "Рівняй!" (1914) повернуто до запропонованої ще Боберським – "РІВНЯЙСЬ!" (рос. Равняйсь); галицьку команду для віддання почесті "…в право/ліво глянь!" замінено на "Право/ліво-руч-з’очуй!" (рос. Равненіе на – право/лево); команду "Стріль!" – командою "Вогонь!" і т.д.;

5) запроваджувалась команда: "ПО ДВА-РОЗЛІЧИСЬ!" (рос. На первый и второй – разсчитайсь), для означення якої галичани використовували слово "відчисли".

Підполковник Юрій Капкан

Історик Ярослав Тинченко у довідці про Ю. Капкана подає інформацію, що у березні 1918 р. він видав під своїм прізвищем "Статут стройової служби", який в українській армії отримав назву Капканівського статуту.

І зазначає, що до упорядкування Статуту той не мав жодного відношення, бо розробила його комісія старшин Богданівського полку без участі Капкана.

Однак, зберігся документ агітаційно-просвітнього відділу Українського військового генерального комітету при Центральній раді від 22 вересня 1917 року, де зазначається, що "муштровий устав підполковник Капкан переклав на українську мову і навіть примірники устава є друковані на машинці".

Була потреба "негайно призначити комісію свідому як з національного так і з техничного боку для розгляду переклада".

Планувалось, як тільки комісія завершить розгляд перекладу, його мали надрукувати накладом у 20 000 примірників.

Лише у березні 1918 року при шкільному відділі Генерального Штабу УНР створено окрему комісію військової термі­нології, що мала впорядкувати військове назовництво. За Гетьманату цей відділ підготував, а частково і видав у перекладах та переробках з російської мови низку військових статутів і підручників.

Тоді ж видано "Московсько-український словник для військових" (Київ, 1918) на 125 сторінках, який зредагував Варфоломій Євтимович — соратник М. Міхновського, секретар термінологічної комісії з редагування військових статутів та підручників.

Впоряд Січових стрільців (київських) і УГА

У квітні 1918 року в Києві друкарня Української Центральної Ради передрукувала 219-ти сторінковий галицький "Правильник піхотинців. Часть І. Впоряд".

У тексті вже не було німецьких команд у дужках, однак додавався унікальний 13-ти сторінковий "Список військових слів уживаних в Правильнику піхотинців ч.1", де у порівнянні подавалась українська, московська і австрійська термінологія.

Галицький "Правильник піхотинців", яким користувалися Січові стрільці Євгена Коновальця

Цей наклад правильника побачив світ зусиллями Видавництва Січових стрільців (Євгена Коновальця) і дуже скоро став їм у пригоді... Після гетьманського перевороту СС-ів перевели в Білу Церкву, де під впливом вихованця перемиського Пласту Федора Черника стрілецька рада запровадила щоденну тяжку і жорстку піхотну муштру, яку сам автор ідеї називав "темпо".

Для посилення бойової підготовки у Білу Церкву запрошено ряд старшин і підстаршин УСС, яких напередодні німецькі інструктори навчили найновішої тактики штурмових батальйонів, що українською мовою звались "пробоєвими".

Серед них був і Богдан Гнатевич, автор посібника "Ручна ґраната: Правильник науки в метаню ручними ґранатами" (Відень, 1919) і який у 1920-х роках проводив відповідний вишкіл й на пластових таборах (там теж формувавлись традиції впоряду).

"Стрілецьке Командування прийняло муштру Українських Січових Стрільців. – згадував Василь Кучабський, вихованець довоєнних пластових гуртків – Була це в основі австрійська муштра, але з деякими подробицями і загальним характером виконання німецької…

Таку австро-німецьку муштру доповнено подробицями з російської муштри та дечим своєрідним Січово-Стрілецьким. Ось так постала окремішня муштра Січових Стрільців, якої ніде поза ними не вживали".

У тексті вже не було німецьких команд у дужках, однак додавався унікальний 13-ти сторінковий "Список військових слів уживаних в Правильнику піхотинців ч.1", де у порівнянні подавалась українська, московська і австрійська термінологія

Під час муштри, навіть у холодні осінні дні 1918 року, шинелі для старшин були заборонені. А тривала воно щоденно по чотири години перед обідом (з одною півгодинною перервою) і дві години увечері.

Окрім цього, постійно практикувались "вправи в бігу, в маршах і руханка". У підсумку, окремі сотні готові були до виходу в бойовому порядку за 5 хв., а ще за 5 хв. – увесь Загін Січових стрільців.

Сам факт існування окремої січово-стрілецького впоряду означає, що в українській армії паралельно діяло щонайменше два документи, які його регулювали. Що цікаво, майбутні учасники бою під Крутами виколювались саме за впорядом Українських Січових стрільців 1914 року, а не за Капканівським статутом. Про це чітко свідчить команда-маркер "двійки взад", яку з гумором згадував один із крутянців.

Улітку 1919 року, з переходом УГА за р. Збруч, у Наддніпряншині з’явився і третій впоряд… Ще в перші тижні польсько-української війни зусиллями і накладом Державного секретаріату військових справ ЗУНР надруковано "Прикази до впоряду піхоти Західно-Української Народньої Республики" (Станиславів, 1918). Це 23-сторінкове видання – укладене на підставі впоряду 1914 року.

У "Вступній замітці" зазначається: "Німецькі і українські прикази стоять поруч себе, щоби прийти в поміч тій старшині, яка дотепер послугувалася виключно німецькими приказами... Згодом вийде другий наклад правильника „Впоряд" зі змінами, яких практика вимагає".

"Прикази до впоряду піхоти..." додаток-словничок на 85 слів та словосполучень, який складався з двох частин – "Складові части кріса" та "Важнійші військові вислови".

Впоряд, який діяв у військах Галицької армії, затверджений Державним секретаріатом внутрішніх справ

Історик Лев Шанковський, який 16-літнім пластуном пішов воювати в УГА, зазначає: "Коли йдеться про піхоту УГА то до кінця її існування обов'язували в ній австрійські правильники польової служби, хоча праця над створенням власних статутів велася безперервно".

Цю роботу вів "Письменничий Від­діл" Державного секретаріату військових вправ ЗО УНР під керівництвом проф. І. Боберського. Відділ займався військовими підручни­ками і термінологією, а теж редагував розпо­рядки секретаріату.

Л. Шанковський також твердить, що галицька армія дала "багатющий матеріял для низки військових підручників, які появилися в періоді між двома світовими війнами, а також поклала свою печать на впоряди й статути УПА".

І, як приклад, наводить "Начерк підручника для українських молодших старшин й підстаршин" (Саскатун, 1938), редактором якого був майбутній шеф штабу УПА ген. Олекса Гасин.

Петлюрівські муштрові статути

У кінці літа 1919 року відділ навчання військ Головного управління Генерального штабу Армії УНР видав "Муштровий статут для піхоти". Обсяг цієї книжечки кишенькового формату становив 199 сторінок (плюс 9 сторінок виправлень до тексту). Зміст включав загальні основи бойової підготовки у п’яти розділах – від "лад та керуванням ним" до "огляди та церемоніальний марш".

Вступ написав особисто Головний отаман Симон Петлюра 23 червня 1919 року. У вступі містилась така настанова:

"Забороняю всім Начальникам надавати характер постійности обов’язковости тим формам, котрих в Статуті не зазначено, та взагалі обмежувати в ладові і порядках самостійність підлеглих більше, ніж це показано в самому Статуті".

Муштровий статут піхоти 1919 року, яким керувалася Армія УНР

Команди переважно повторюють введені у 1917 році, наприклад: "Ставай!", "Рівняйсь!", "Розій-ДИСЬ!" і "Зій-ДИСЬ!", "Вільно" тощо. Однак, запроваджується і російська калька "ПОПРАВСЬ!" (Оправиться), яку Капкан переклав як "Спочить!".

Чітко присутні впливи галицького впоряду. Так, замість наддніпрянської команди "Кроком руш!" і галицької "Ходом – хід!", запроваджується соборницька – у прямому розумінні цього слова – команда "Ходом-РУШ" (відтак, з’являється і команда "Ходом (бігом) - РУШ!").

Вводяться чисто галицькі визначення (наприклад, "чета") і команди: "Обер-НИСЬ" та для віддання пошани – "Вправо (вліво) – ГЛЯНЬ!", яких не було в у Капкана, але які використовувались січовими стрільцями.

Замість галицького "Вперед! Гурра!" (1914) і російсько-капканівського "Ура!" (1917) запроваджується цілком новий бойовий клич український вояків:

"По команді СЛАВА! Стрімко кинутися вперед на ворога у багнети, скупчуючись до найблизчого начальника". У Капкана, правда, був цікавіший опис виконання команди: "кидатись на ворога не дивлячись скільки його, а тільки де він".

Запроваджуються нові визначення, як от: "Лад може бути зімкнений і розімкнений (в обох випадах однорядний чи дворядний) і розсипний (стрілецька лава). …Передня частина [ладу] зветься головою, задня – хвостом. …Команда поділяється на підготовчу та виконавчу" (статті 15, 17 і 21).

Муштровий статут для артилерії Армії УНР, 1919 рік

Уродженець Дебальцевого Володимир Сосюра, який у липні 1919 року став курсантом Житомирської юнацької школи, згодом у своєму романі "Третя рота" звернув увагу, що німецького впливу було багато: "Муштровий статут, затверджений Симоном Петлюрою, був перекладений просто з німецької".

Сосюра також згадував, як граф Сергій Зубок-Мокієвський їх учив: "на муштрі, коли треба спочити… казав нам: – Спа-а-ачить".

І далі: "Наша сотня неправильно відповідала "Слава Україні" (не під ногу), і Зубок-Мокієвський гнав нас бігом аж на гору. Він біг поруч із нами і хрипко кричав: "Загоню, сукины сыны..." …Але він же біг разом із нами. …Команда: – Кроком!". Команди "спочить" і "кроком" – це ще капканівський статут, а відповідь "Слава Україні!" відсутня у обох статутах.

Генштабівський Відділ навчання військ видав ще "Муштровий статут для легкої пушкової й гаубічної артилерії. Частина І: навчання при гарматі" (Кам'янець-Подільський, 1919).

Цей 58-ми сторінковий статут затвердив С. Петлюра 23 серпня 1919 року. Він містить 108 позицій українсько-російського військового словничка, зокрема: стрільно (снаряд), відгін (откат), нестріл (осечка), льоник (чека), обережник (предохранитель), покривець (чехол) тощо.

Із цими статутами Армія УНР пройшла другу половину 1919 року і увесь 1920 рік.