Як водій-механік "Бодя" врятував свій підрозділ

Нещодавно «Народна армія» започаткувала проект, який, за творчим задумом, має стати для широкого загалу українців новим об’єктивним джерелом інформації про маловідомих справжніх героїв. Про це повідомляють Патріоти України.

Нагадаємо, що за умовами конкурсу «НА» «Розкажіть про героя свого підрозділу» ви маєте написати про побратима зі взводу, роти, батальйону, якого ви вважаєте героєм і непересічною особистістю. Додайте до розповіді про вашого героя світлини з передової.

Найкращі історії будуть опубліковані на наших сторінках і багатьох популярних сайтах. Свої розповіді надсилайте на поштову або електронну адресу редакції з позначкою «На конкурс».

Сьогодні про своїх побратимів розповідатимуть бійці 93-ї окремої гвардійської Харківської механізованої бригади. Моя розповідь — про одного із бригадних побратимів, водія-механіка БМП Богдана із позивним «Бодя», який одного разу врятував чи не весь свій підрозділ.

Перший бій «Бодя» прийняв ще восени 2014-го біля Пісків. А потім п’ять місяців поспіль разом із хлопцями стримував щоденні спроби ворога прорватися у глиб оборони свого батальйону в районі донецького летовища.

Раз по раз ворог завдавав по наших позиціях артилерійські удари, після чого атакував на бронетехніці та пішки. І якось непомітно війна для нас стала хоч і важкою, але звичною роботою. Не змогли звикнути тільки до одного — до втрат. Ще вчора ти ділив із побратимом окраєць черствого хліба, показував йому у бліндажі світлини коханої. А сьогодні — вантажиш його бездиханне тіло на броню.

Влітку того ж року роту Богдана тільки на один місяць відвели на відпочинок і відновлення у бригадні тили. А потім знову кинули у епіцентр боїв — на шахту «Бутовка». Тим, кому випало в різний час захищати цю споруду, добре відомо, наскільки це й досі складно. Проти нас стоїть добре озброєний противник. Відстань до нього становить не більше 250–300 метрів, у деяких місцях ворожі штурмові групи чагарником наближаються до укріплень упритул.

У той час кількість влучань мін і снарядів у позиції нашої зведеної роти в деякі дні обчислювалася сотнями. Рота була вкрай виснажена цим протистоянням, люди падали з ніг. Виручало тільки одне: брат стояв за брата, як за себе.

Богдан розповідав, що, чергуючи тієї ночі в «секреті», він раптом відчув незрозумілу тривогу, наче щось підказувало — небезпека поруч. На війні так буває із багатьма: ти, наприклад, спочатку безпричинно падаєш долу, а за секунду поруч просвистують кулі, хоч до того не було чути пострілів. У сенсі загострених почуттів ми стаємо схожими на хижих звірів.

Богдан подав умовний знак іншим дозорним, але вони нічого підозрілого не помітили. А «Бодя» через прилад нічного спостереження таки «вирахував» численну диверсійну групу бойовиків, яка розбилася на декілька ланок і дуже майстерно із різних напрямків підбиралася до наших укріплень.

При позиційних боях ДРГ становлять одну з найбільших небезпек. Противник може під покровом ночі непомітно проникнути на ваші позиції та ліквідувати відразу до відділення захисників, або закласти й згодом підірвати фугас — із тим же смертельним результатом. Тому важливим вважається не тільки зірвати його диверсію, але й завдати йому максимальної шкоди, аби надовго відбити бажання повторити спробу. А саме ця група завдяки своїй чисельності й професійності могла б накоїти на шахті чимало лиха.

Богдан непомітно умовним сигналом викликав черговий бойовий розрахунок і, дочекавшись його виходу на визначений для таких випадків рубіж, першим відкрив по ворогу вогонь. Він довгими чергами вказував побратимам, де саме знаходяться групи бойовиків. А в нічний час це фактично самогубство, бо ти негайно виявляєш свою позицію і просто підставляєшся під ворожі кулі.

У результаті бою диверсійну групу було знищено.

Нагороду за цей бій — нагрудний знак Міністерства оборони «За зразкову службу» — «Бодя» отримав із рук Міністра оборони України генерала армії України Степана Полторака.