Їх не дочекались вдома: Імена всіх героїв, яких Україна втратила на Донбасі у грудні (фото)

Наймолодшому із загиблих у бою було 22, найстаршому — 49. Найгострішою була ситуація 13 грудня, тоді Україна втратила 2 бійців. 4 грудня було найбільше обстрілів — 24. Поранення отримали 24 захисники України.

1, 2, 10, 12, 17, 19, 21, 22, 23, 26, 29 грудня обійшлося без поранених, за даними штабу Операції об'єднаних сил. Російські окупаційні війська порушували режим тиші 316 разів. 23 грудня противники вперше за рік жодного разу не порушили режим тиші. Починаючи з 00:00 29 грудня 2018 року на Донбасі почався режим тиші у зв'язку з прийдешніми святами.

4 грудня

Богдан ХЛІВНИЙ

років: 25

родом: з Кривого Рогу Дніпропетровської області

Після закінчення коледжу вступив на заочне відділення донецького юридичного інституту МВС. Контракт на службу із Збройними силами підписав 29 вересня 2016-го.

"Росли разом, в школі одній вчилися. Був життєрадісний, веселий хлопець. Було дуже багато планів у нього на життя. Так сталося, він пішов на війну. Захищати нас, матерів наших, щоб спали ми спокійно. Мав ось приїхати на відпустку, на Новий рік", – розповів друг дитинства воїна Микита Осіпенко.

За особисту мужність і героїзм, самовідданість та вірність військовій присязі й народу України, проявлені при виконанні військового обов'язку Хлівний Богдан Геннадійович нагороджений посмертно нагрудним знаком "За заслуги перед містом" III ступеня.

Олександр КОЛОМІЄЦЬ

років: 29

родом: із села Маркізівка Золотоніського району

залишилися: батьки і сестра

Молодший сержант, заступник командира бойової машини у 128-й гірсько-штурмовій закарпатській бригаді. Служив з 2014-го.

Бойові товариші говорять про нього як про веселого, товариського хлопця, який по праву вважався кращим навідником-оператором в роті.

"Завжди був радісний, веселий, виконував завдання справно, важко втрачати побратимів, побратими нашого підрозділу досі не вірять, що Олександра немає", – розповів побратим загиблого з позивним "Адвокат".

13 грудня

Владислав ПРОСТЯКОВ

років: 22

родом: з Вільногірська Дніпропетровської області, жив у Дніпрі

залишилися: батьки

З дитинства цікавився навколишнім світом, був допитливим і спостережливим. Захоплювався спортом, непогано грав у футбол. Всюди і завжди був компанійським, мав багато друзів. Навчався спочатку у Вільногірській ЗОШ № 2, а після 9-го класу вчився у Дніпрі. Був нагороджений медаллю "За звитягу та вірність".

Віктор КУРОП'ЯТНИК

років: 45

родом: із села Аджамка Кропивницького району Кіровоградської області, жив у Кропивницькому

залишилися: дружина та троє синів

"Він себе показав як мужній, сильний, відповідальний. Ми з ним заповнювали його анкетні дані. Я побачила – в нього троє дітей. Я кажу – "у вас троє дітей". А він відповідає, що скоро Новий рік і треба не забути подарунки купити, молодшеньким відправити. Старшенькому теж. Він дуже тепло відгукувався про свою сім'ю, гарний сім'янин був", – розповіла психологиня бригади Наталія Гончарова. Чин похорону Віктора відбувся на Алеї почесних поховань Рівнянського кладовища.

15 грудня

Денис "Мол" ЛОШКАРЬОВ

років: 39

родом: з Херсона

залишилися: дружина, двоє синів та донька

"Він був людиною слова. Денис, свого часу, був головою Херсонської самооборони. Для нас він завжди був лідером, командиром нашого взводу. За своїх бійців стояв, боровся. До роботи ставився відповідально. Сам постійно навчався, інших вчив. Його поважали всі у підрозділі. Він служив у нас з 2015 року, пройшов Широкине, і потім об'їздив всю лінію фронту. До армії прийшов за велінням серця", – розповів боєць батальйону спецпризначення в/ч 3035 Олег Жаріков. Чин похорону Дениса Лошкарьова відбувся на кладовищі Геологів на Меморіалі пам'яті загиблих бійців АТО.

17 грудня

Олексій ГРЕБЕНЮК

років: 49

родом: з міста Кролевець на Сумщині

залишилися: дружина, син та донька

"Третій раз він був на фронті. Перша війна – служив в Афганістані. Друга війна в нього почалася в 2015-му році. В 2016-му – звільнився. 8 місяців був вдома, і знову пішов в 72-гу бригаду снайпером. В зоні АТО служив в Новолуганському", – розповіла Наталія Максименко, волонтерка "Волонтерської спільноти "Разом переможемо". 21 грудня у місті оголосили Днем жалоби за померлим воїном.

25 грудня

Євген "Сталкер" ТОНЕНЬКОВ

років: 28

родом: із Маріуполя на Донеччині, останнім часом жив у селі Старий Розділ Миколаївського району на Львівщині

залишилися: брат, дружина Мар'яна, яка служила разом із чоловіком, та їхній 2-річний син

Був навідником 109 батальйону 10 гірсько-штурмової бригади ЗСУ. На війну пішов ще 2014-го. Воював у батальйоні спецпризначення "Донбас" НГУ – боронив Широкине, також – у складі 16 батальйону "Полтава".

"З чистим серцем віддав усього себе до кінця. Вже чотири роки воює. Він був спершу в батальйоні Донбас, потім пішов у ЗСУ, і ось, як бачите, до останнього подиху захищав Батьківщину й помер під час виконання бойових обов'язків", – казав брат загиблого Дмитро Тоненьков.

Євген познайомився з дружиною на війні. Вони разом пройшли Іловайський котел і бої за Дебальцеве. Їхню пару називали "обличчями 10 бригади" – символом того, що "Схід і Захід разом".