"Його звали "Усатый". Він зустрів мене словами: "Опа, дамочка!": Історія ще одного героя АТО, який віддав своє життя за Україну

"Його звали "Усатый". Він зустрів мене словами: "Опа, дамочка!", - пише Дар'я Бура у своєму блозі на censor.net.ua, повідомляють Патріоти України, і продовжує:

"Старший чоловік серед цих малолітніх пацанів стояв при повній амуніції і одною рукою черпав холодну воду з великої бочки, виливав її на іншу руку і вмивався. Він виглядав старше свого справжнього віку - війна в людях відображається на обличчях і додає років. Майже кожному. Біля нього стояв його напарник: теж у броніку, касці - все, як має бути. Решта хлопців ходили "на легке" і не зважали на цих двох.

Не пам’ятаю, що він сказав, але я запитала, хто вони такі. Він нахилився до мого вуха і швидко проговорив назву підрозділу, яку я забула тієї ж миті. А він повторив вже повільніше і з гордістю: "Ми дуже секретні. Тссс, нікому не розказуй, що ми тут".

- Йдеш з нами? - неочікувано запитав він через кілька хвилин.

- А куди?

- Тут, на позиції, не далеко.

- Йду.

- Чуєш, Рома, яка вона шизонута - два незнайомих чоловіка на війні їй пропонують кудись йти, а вона погоджується, - хихикнув і закурив.

Це був другий мій приїзд в Мар’їнку.

Вперше ми сюди ледь доїхали в останній день 2015-го. Ледь - бо наша машина, як на зло, повзла, мов черепаха навіть при тій умові, що сильно не гнали, - скрізь лід. Дорогою, в якомусь сільському магазині, купили кілька кілограмів мандаринів, курку-гриль (огосподи :)) і пляшку шампанського, – а раптом Новий рік довелося б зустрічати в полі.

Того дня комбат зустрів нас під стелою на в’їзді в місто, вдягнув на мене перший у моєму житті неймовірно важкий бронежилет і сказав їхати за ним швидко, бо прострілюють. Й чкурнув своєю машиною. А наша доходяга гнала за ним з усіх своїх немічних сил. Командир не дозволив залишатися в них з ночівлею і відсвяткувати Новий рік. Прийняв в нас тепловізори, напоїв кавою, нагодував "шубою" і дуже чемно попросив виїхати о 15:00, бо через півгодини Донбас занурювався у темряву, яку освічували лише вогні війни.

Через вісім місяців, на початку серпня, Мар’їнка виглядала мені привітнішою, хоча стріляли по ній не менше. Але було ще літо, було тепло і не було командира роти - він їздив десь у справах, - тому я без вагань погодилась пройтись по позиціям з цими двома чоловіками.

В одному з будинків стояв круглий стіл і навколо нього були розставлені стільці, крісла і табуретки - кімната переговорів. Тут ми просиділи до самої ночі - говорили всі разом про те, як їм тут набридло і як вони звідси не підуть. Про те, як вдома і як було до війни. Звичайні такі армійські посиденьки, поки ззовні з терикону закидали снарядами.

Рома - напарник мого нового знайомого - пішов десь на позиції з хлопцями, працювати. А мене, тим часом, загодовували цукерками та історіями. Тільки, знаєте, чомусь важко згадати ті історії. Пам’ятаю лише, що цей чоловік дуже уривчасто розповідав про вихід із Іловайська - так, що хлопці поруч із нами притихали і слухали.

Назад, з позицій, я з ними не поверталась. Мені сказали, що біля "больнички" бігає багато щурів, - їх я боюсь понад усе. Подумала: потерплю до ранку тут, а там розберуся.

Зранку командир роти невдоволено фиркав, що на його позиціях без дозволу пустили волонтерів, ще й дівчину. Відвіз мене в сусідню роту і думав, що здихався. Але з ним ми ще попрацюємо. Це було лише перше знайомство.

Але того дня я довго шукала цього старшого чоловіка, щоб поговорити з ним про Іловайськ. Вже, коли була вдома, він подзвонив і сказав, що за ту історію хоче три шоколадки. Я пообіцяла привезти їх через кілька тижнів. Тільки він не дожив. 5 вересня він загинув - капітан 3 рангу ВМС ЗСУ, заступник командира по роботі з особовим складом 73-го морського центру спеціальних операцій, спортсмен і тренер. Його звали Олег Мединський, позивний "Усатый".

Мар’їнка подарувала мені кілька важливих людей у плані людяності і прив’язаності. Мар’їнська роздовбана в друзки "больничка" стане особливим місцем, яке запам’ятаю назавжди. Але перший усвідомлений приїзд до цього міста асоціюється саме з "Усатым". А вже потім вона не уявляється без трьох різних командирів рот. Але це вже інші історії".