Історії війни: Комбат почав війну командиром відділення, бо людей катастрофічно не вистачало

Він, кадровий військовий, 2003 року закінчив танковий інженерний факультет Харківського інституту танкових військ, передають Патріоти України.

Вибір професії був очевидний — Олексій з родини військових. Скільки пам’ятає своє дитинство — весь час була готовність № 1. Тому вибір фаху не викликав сумнівів — стати захисником Батьківщини. Не вагаючись обрав військову спеціальність — вирішив стати танкістом-інженером

Після інституту Олексій був направлений у танкове з’єднання до Кривого Рогу, де обійняв посаду заступника командира танкової роти з озброєння. Пригадуючи ті роки, Олексій каже: «Було багато строковиків. Служили вони по 2 роки. Була звичайна рутинна служба. Вчилися, обслуговували техніку».

2009 року прийняв роту — просто її не було кому приймати. І шість років нею командував.

На цій посаді і зустрів війну. Щоправда, як він з усмішкою згадує весну 2014 року, «в квітні 2014 капітан Рогожников у складі зведеного батальйону 17-ї танкової бригади став… командиром відділення — людей не вистачало». Перші бої, перші сутички з російськими бойовиками і сепаратистами показали — ворог підступний, працює переважно із засідок, намагається чинити диверсії, обстріли могли початися будь-якої миті.

Один бій запам’ятав на все життя. Тоді, 22 червня 2014 року, отримав завдання — у складі колони перевезти на тралі танк із однієї позиції на іншу. Все йшло спокійно до вечора, але о 23:15, коли вже під’їжджали до Довгенького, колона потрапила в засідку.

Водій МАЗа-537, в якому сидів Олексій, різко натиснув на газ і цим врятував їх. Постріл з РПГ потрапив у двигун МАЗа, дивом оминувши кабіну. Розбило радіатори, проте двигун працював. Позаду вже йшов бій. На тралі стояв танк з екіпажем. Було трохи страшно і незрозуміло, що робити. Але тривав цей стан лічені секунди. Майже миттєво зігнали танк із трала, на підмогу примчали десантники на БТР. Атаку було відбито.

Так уперше смерть пройшла зовсім поруч.

До кінця червня танкісти простояли на блокпосту під Ізюмом, потім повернулися в ППД — почалося формування повноцінної танкової роти. Після злагодження, на початку осені, рота зайняла позиції навколо Дебальцевого.

Тоді капітану Рогожникову довелося побувати практично скрізь — від Вуглегірська до Троїцького. Свого часу Олексій навіть командував знаменитим опорником «Валера», який потім передали 128-й бригаді. Це той самий опорник, де 25 січня 2015 року російські танки увірвалися в наші окопи, і де сержант Борис Лисий з побратимами спалили три з них.

З вересневих боїв згадується відбиття атаки однієї ДРГ. Як розповідає Олексій, «після чергового нічного обстрілу ми з навідником вийшли на 250–300 м убік від противника і ставили міни-сигналки. І тут бачу, як в село заходить ДРГ. Ми з навідником буквально «телепортувалися» до машини, доповіли командиру позиції, й почався бій. Мабуть, завдання групи було зайти з тилу наших позицій, але поява нашого танка для противника стала неприємним сюрпризом».

Після розгрому цієї групи почалися часті обстріли. Щоб знищити наш танк російські найманці били артилерією, мінометами, навіть «Градами». Отак у боях і перестрілках минула осінь 2014 року. У грудні 2014 року капітан Рогожников, передавши роту іншому офіцерові, обійняв посаду заступника комбата.

Завдань, звичайно, додалося.

Коли почалися запеклі бої наприкінці січня як замкомбата й інженер їздив ремонтувати техніку, возив пальне, БК, міняв людей, піднімав їм настрій — як каже сам Олексій, працював «і за застполіта, і за застпотеха, і за засткомбата» до самого виходу з Дебальцевого.

Часто доводилося ремонтувати техніку під вогнем, вивозити поранених на звичайному вантажному «Уралі».

За ті бої майор Олексій Рогожников був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Навесні 2015 року батальйон відвели на переформування в ППД, і після відновлення боєздатності танкісти знову повернулися на Донбас. Після відведення військ, згідно з Мінськими угодами, були в резерві. Проте навіть перебуваючи на другій лінії, регулярно проводили навчання, марші, виїзди по тривозі в райони зосередження. Відпрацьовували всі можливі варіанти взаємодії з частинами, що стоять на першій лінії.

Неподалік від місця тимчасової дислокації бійці облаштували справжній танкодром й постійно вдосконалювали бойові навички.

У серпні 2017 року майор Рогожников прийняв батальйон.

Коли я запитав, наскільки допоміг на посаді комбата фронтовий досвід, він на хвилину замислився.

Потім відповів так:

— Узагалі посади командира роти і комбата відрізняються радикально. Річ у тім, що в секторі батальйони, як правило, стоять на своїх ділянках. І всі питання треба вирішувати саме комбату. Тобто, якщо ротний — це, так би мовити, «чистий» танкіст, то комбат — це вже і менеджер-логіст, і менеджер-управлінець. У командира батальйону якісно інший, набагато вищий рівень відповідальності, ніж у командира роти.