Хто відповість за смерть дитини? Страшні кадри останніх годин життя дівчинки, що загинула через лікарську бюрократію (відео)

Восьмирічна Юля Сокольцева, яка страждала кардіоміопатією, загинула, незважаючи на те що гроші на операцію були. Перешкодою до порятунку стала відсутність гарантійного листа від Міністерства охорони здоров'я, пишуть Патріоти України з посиланням на сайт Нескучные новости.

Міністерство не надало його в індійську клініку. Дівчинка померла, не доживши до пересадки.

На пересадку серця Сокольцова збиралася передати гроші сім'я померлого сорок днів тому Ванечкі Ковриги, який не дочекався трансплантації. Вані, в свою чергу, віддали гроші батьки десятирічної Каті Радевіт, яка померла 30 березня від нейробластоми.

Трансплантація серця терміново потрібна була Юлі ще взимку, але мама дівчинки даремно оббивала пороги МОЗ. Засідання комісії, що вирішувала, чи відправляти маленьку одеситку в індійську клініку, відбулося тоді, коли допомогти дитині було вже не можна.

Тетяна Сокольцова опублікувала в соцмережах відео останніх годин життя доньки. Малятко метається по ліжку, стогне, відштовхує кисневу маску і в розпачі шепоче: «Кисень не допомагає. Я втомилася, я більше не можу!»

«Я зняла це відео, щоб показати всій країні муки кинутих лікарями дітей, - пояснила Сокольцева. - Мою дочку вбили байдужість і некомпетентність медиків: і тих, хто безпосередньо займався її лікуванням, і комісії МОЗ, яка не дала гарантійного листа: без цього папірця пересадку ніхто не робить. Хоч кожен спогад про Юлю і заподіює мені біль, я прошу журналістів розповісти про свою біду. Може бути, тоді наш уряд знайде управу на лікарів, з вини яких помирають діти».

У коментарях до опублікованого відео мама дівчинки визнається, що знімаючи це відео, вона не знала, що воно буде останнім.

«Я не для суспільства його знімала, а щоб показати денним лікарям, що у нас ночами відбувається. Це була вже третя просто жахлива ніч, а до цього було теж погано, але вона ще хоч трошки терпіти намагалася. Її не забирали в реанімацію, не давали знеболююче, нікому за великим рахунком справи до нас особливої не було. Мені не дали навіть з нею попрощатися, коли її потягли все-таки в реанімацію, як я розумію, вже вмирати. Це був АД ... Вони знали, що вона вмирає. Мені не говорили, і я замість того, щоб бути хоч ці останні дні поруч з нею, бігати продовжувала і шукати можливості. А вона ці дні лежала в палаті одна без знеболюючих навіть, мучилася вживу...» - пише Тетяна Сокольцова.