​Кривава розвага для зажерливої української "аристократії": Уряд не в змозі захистити законом чорнокнижних лосів

Англійська аристократія відмовилась від споконвічної традиції полювання на лисів, бо в суспільстві усвідомили, що вбивство не може бути розрадою. У нас все навпаки безчесним скоробагатькам мало бити зайця та лису, дай їм вбити рідкісну дичину і побільше розміром, зазначають Патріоти України. Хай навіть вона буде останньою на планеті. Ось і рідкісні наразі в Україні лосі під загрозою остаточного знищення. Докладно питання вивчала журналіст Наталія Сокирчук.

Соцмережі та засоби масової інформації бурхливо відреагували на рішення суду про виключення лося з Червоної книги України та дозвіл полювати на цю тварину. Окружний адміністративний суд Києва ухвалив відповідне рішення 27 листопада, аргументуючи його відсутністю експертного висновку про популяцію тварин в Україні. Востаннє лосів в Україні рахували у 2000-у, а внесли тварину до Червоної книги у січні цього року.
Того ж дня міністр екології Остап Семерак заявив, що відомство подаватиме апеляцію.

Рішенням суду обурилися не лише зоозахисники, а й пересічні громадяни. Причиною стала не тільки низька популяція лосів в Україні, а також низькі темпи її відновлення, а також і те, що полювання на довірливого і спокійного лося має певний моральний аспект.

«Полювання на лося не продиктоване необхідністю прогодувати свою сім'ю, це просто форма отримання задоволення», - підкреслює міністр.

Сама технологія полювання на цю тварину є неспортивною, а в колі притомних мисливців її вважають підлою. Лось – тварина неполохлива, їй складно втекти від переслідування. Її полюють у два способи. Перший – шукають, їздячи автівкою, а якщо знайдуть – просто стріляють у лося, який стоїть майже непорушно. Другий – з вишки. Мисливське господарство встановлює вишку, під якою облаштовує годівницю і підгодовують лося впродовж року. Тварини звикають і приходять по їжу регулярно. Коли вкотре лось захоче поласувати запропонованою людьми травичкою, його з вишки підстрілять.

Як розказав «Главкому» директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко, аргумент мисливців, мовляв, вони годують лосів цілий рік, і лише завдяки цьому тварина виживає, не витримує критики. «Лося не потрібно підгодовувати, він їсть хвою, а її у лісах – повно», – зазначив еколог.

Полювання на лося – кривава розвага для заможних людей. «В українських реаліях – це фактично винищення, оскільки лось опинився на межі зникнення, його популяція за останні 20 років зменшилась удвічі, а ареал розповсюдження – втричі. Його внесли до Червоної книги, і це розлютило багатих мисливців, бо крім лося в Україні з великих і цінних тварин можна полювати хіба на оленя», – пояснив експерт таку увагу до судового процесу, зокрема, Євгена Червоненка, який був присутній на акції мисливців під судом та став одним зі спікерів активістів.

«Чим тварина більша, тим дорожча ліцензія на полювання на нього. На зубра, ведмедя полюють дуже багаті люди», – зазначив Борейко.

Йдеться не лише про зброю та амуніцію, а й про дозвільні документи. «Офіційно ліцензія на полювання лося коштує 40-50 тис. грн, неофіційно – значно більше», – зазначив він.

Ліцензія видається раз на сезон і дозволяє вбивство однієї тварини. «Жодного контролю за тим, чи обмежився власник ліцензії полюванням одного лося, немає. Контролювати мисливські господарства немає можливості», – підкреслив еколог і нагадав, що протягом кількох останніх років в Україні діє мораторій на перевірки бізнесу, покликаний знизити адміністративний тиск на підприємців.

Мисливці ж наполягають: із контролем немає жодних проблем. За словами керівника Управління мисливського господарства та полювання (підпорядковане Держагенції лісових ресурсів, – «Главком») Івана Шеремета, видача ліцензій на проведення полювання видається не у безмежній кількості – існує певний ліміт, який щороку затверджують спільно МінАПК та Мінекології. «З урахуванням цих обмежень Управління видає відповідну кількість бланків на наші територіальні органи, які, видають ці бланки користувачам мисливських угідь. Для конкретного господарства також є ліміт добування, що встановлюється після обліку чисельності», – розказав він.

Для кожного конкретного мисливського господарства щороку у лютому, коли є сніговий покрив, проводиться облік тварин. «У кожного користувача мисливських угідь є проект організації та розвитку, який розробляється науковцями. У ньому встановлюється низка показників: оптимальна чисельність, фактична чисельність та мінімальна, за якої дозволяється видобування тварин. Якщо за результатами цього обліку господарство не дотягує бодай за одним із показників, полювання там забороняється», – додав він.

За словами Шеремета, якщо під час полювання тварину не було впольовано, внизу цього бланка прописується «не добуто». Якщо ж дичину добуто, то ліцензія автоматично закривається. «Якщо добута дичина і на тому місці єгерська служба починає транспортування, до них під’їде рейдова бригада, яка запитає дозвільний документ (ліцензію) із необхідними відмітками. Якщо документів немає, то складається протокол і порушників притягують до відповідальності», – розказав він.

Основними тезами, які відстоюють мисливці-активісти, є фінансова та… культурна. На думку Євгена Червоненка, дозвіл полювати на лося став би відчутною фінансовою підтримкою для лісових господарств, і особливо це питання актуально зараз, коли до України, за його словами, почали приїжджати мисливці із сусідніх країн. «Мисливські господарства України почали приваблювати іноземних мисливців, які платять великі гроші. І це не подобається нашим сусідам із західного кордону», – сказав він у коментарі «Главкому».

Нічого страшного у полюванні на кількох лосів Червоненко не бачить. «У Білорусі дозволений відстріл лося та навіть бізона, однак усе жорстко регламентовано кримінальною відповідальністю. Відстріл бізона коштує $10 тис. Тим паче, коли він старішає, то однаково: чи він помре своєю смертю, чи його гуманно підстрелять на полюванні, отримають м'ясо, а гроші за полювання підуть у бюджет», – зазначив він.

Крім того, Червоненко вважає полювання частиною української культури. «Нас 580 тис. мисливців», – підкреслив він.

У Мінекології підкреслюють: насправді дозвіл полювати на лося не є наразі чинним. «У разі оскарження судового рішення воно не набирає законної сили. У такому випадку рішення суду стає чинним лише після розгляду в апеляційній інстанції», – підкреслив у коментарі «Главкому» Сергій Губа, заступник директора юридичного департаменту. Він додав, що на оскарження рішення є 30 днів.

Крім того, юрист зазначив, що Міністерство екології подавало результати дослідження щодо популяції. «Це було подання від Національної академії наук. Законодавством чітко передбачено порядок внесення до Червоної книги. Ця процедура не була порушена міністерством», – підкреслив Губа.

Цікавий момент: прес-реліз з інформацією про рішення суду щодо скасування наказу Мінекології про занесення лося до Червоної книги з’явилось на сайті Окружного адміністративного суду 27 листопада. Водночас, за словами Губи, цього дня рішення не було зазначено у Єдиному реєстрі судових рішень. Міністерство отримало документ тільки 30 листопада, – про факт отримання повідомив міністр Остап Семерак, а також оприлюднив текст рішення.

«Ми не погоджуємося а ні з визнанням неправомірними дій Міністерства екології та природних ресурсів України щодо вжиття заходів про заборону полювання на лося, а ні з визнанням нечинним наказу Міністерства екології та природних ресурсів України про вжиттю заходів щодо заборони полювання на лося», – підкреслив міністр.

Історія почалась трохи більш як рік тому, коли до міністерства звернулися низька громадських організацій, зокрема – Київський еколого-культурний центр – щодо необхідності внесення лося до Червоної книги. «Аргумент був наступний: за їхніми неофіційними даними, на одну «відстрілочну» картку (ліцензію) на лося насправді відстрілюється на одна особина, а дві-три. Таким чином, наноситься шкода популяції, і вона різко зменшується», – розказав «Главкому» заступник міністра екології та природних ресурсів України Василь Полуйко.

За словами заступника міністра, за даними Держлісагентства, станом на минулий рік до моменту внесення лося до Червоної книги, їхня статистика вказувала, що популяція нараховує 6-8 тисяч. «Міністерство саме не вносить до Червоної книги, а це питання розглядає Комісія з Червоної книги, і ця комісія діє при Академії наук України. Наше міністерство звернулося до НАНУ із проханням розглянути питання. Комісія взяла до уваги офіційну державну статистику (тобто чисельність, яку наводить Держлісагентство, – «Главком») і вирішила, що за такої чисельності лося потрібно вносити до Червоної книги», – пояснив Полуйко.

«Тому закиди про те, що у нас нема даних про чисельність лося від мисливців є безпідставною, вони самі себе заперечують. НАНУ керувалась їхніми даними!», – підкреслив заступник міністра.

У міністерстві налаштовані на серйозну боротьбу за збереження популяції лося. «Це обов’язок людини перед природою, на яку вона впливає своєю діяльністю. Антропогенний чинник доводить до зникнення тварин, до зменшення біорізноманіття, до зміни клімату. Очевидно, що якщо ми хочемо зберегти той світ, який Творець передав нам, ми повинні бережно до нього ставитися», – підкреслив Остап Семерак.

Соцмережі бурхливо відреагували на рішення суду. Другий день поспіль користувачі соцмереж переймаються долею лосів.

«Суддя Олексій Огурцов, який скасував рішення Мінекології про внесення лося до Червоної книги і заборону полювання на нього, діяв звичайно абсолютно безкорисливо. Ні, він не хотів, щоб високопосадовці та заможні мисливці могли відстрілювати лосів, яких щороку стає все менше і менше. Просто він думав, що Червона книга маленька, а лось великий і йому в книзі некомфортно», написав у себе на сторінці у Facebook нардеп Борислав Береза та запропонував допомогу міністру екології Остапу Семераку.