​Латинка в Україні: Спроба європеїзації чи крок до нівелювання української ідентичності на користь полонізації​

Піти подалі від Москви з її «русім міром», при цьому не втратити свою культуру та ідентичність, несправедливо відмовившись від власного, дорогоцінного спадку, на радість західним і північним сусідам. Павло Клімкін загострив давню дискусію, що дрімала в Україні, зазначають Патріоти України.

З цього приводу вітчизняні інтелектуали поновили діскус. Пропонуємо ознайомитися за обговоренням, що сталося в ефірі Радіо свобода.

Заява міністра закордонних справ Павла Клімкіна щодо ідеї можливого запровадження латинки в Україні була лише виявом готовності до діалогу з Польщею, вважає історик Кирило Галушко. Сама ж дискусія про такі зміни триває вже давно, зазначає дослідник Ростислав Мартинюк. Натомість громадський діяч Максим Кобєлєв переконаний, що кирилиця – це частина захисту української ідентичності від полонізації.

Історик, журналіст та дослідник локальних ідентичностей Ростислав Мартинюк спокійно реагує на ідею запровадити українську латинку.

«Розмова про запровадження української версії латинки триває давно і має багату літературу сама по собі. Скажімо, мало хто знає, але на сьогоднішній день є до 100 одиниць книжок, які були видані латинкою саме українською, різними версіями», – повідомив в ефірі Радіо Свобода.

Водночас Мартинюк звертає увагу на те, що приводом для дискусії стала пропозиція польського журналіста та історика Зємовіта Щерека.

«Тут розкриваються певні рани українські, коли ще з ХІХ століття йшла дискусія не про запровадження, скажімо, автономної чи самостійної латинки, а скоріше про поглинення такою польською суперкультурою української, зокрема через шрифт. З іншого боку, тут є певна ліва фраза з боку Клімкіна про те, що Україна готова на будь-які кроки, аби модернізуватись, увійти в якесь ширше коло європейських націй. Але все це свідчить тільки про одне: що насправді становлення української ідентичності і переосмислення триває», – міркує дослідник.

Натомість історик та координатор громадського проекту «LikБез. Історичний фронт» Кирило Галушко припускає, що міністр закордонних справ просто проявив увічливість.

«Очевидно, що він (Клімкін – ред.) просто пішов назустріч польському запитанню, не намагаючись відкидати те, що зараз говорять поляки. Я розумію, як йому складно з урахуванням того, що з поляками зараз, з огляду на їхній істеричний психоз, взагалі важко про щось домовлятись. Тобто фраза абсолютно нейтральна, ми живемо у вільній країні, можемо обговорити будь-яке питання – хоч латинки, хоч китайської ієрогліфіки», – трактує заяву Клімкіна Галушко.

Він згадує, що радикальні зміни алфавітної системи в історії вже були: наприклад, переведення на латинку турецької мови, яке ініціював лідер Туреччини Мустафа Кемаль Ататюрк в 20-х роках минулого століття, або аналогічний перехід казахської мови, яке оголосив нещодавно президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв.

Заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України Тарас Марусик, у свою чергу, закликає не ставитись до кирилиці як до радянської спадщини.

«Клімкін у завуальованій формі повторює гасло Миколи Хвильового 20-х років – «геть від Москви». Тут, звичайно, більше політичне питання, а не мовознавче, тому що в багатьох ситуаціях, в тому числі в цій, маємо справу з тінню Москви», – визнає Марусик.

Він зазначає, що дискусія щодо переходу української мови на латинку почалася не з допису міністра, а точиться вже давно.

«Існують різні погляди. Але я вважаю, що за нашою абеткою тисячолітня історія та тисячолітня культурна традиція графіки. Ми маємо такі неповторні літери, як «ї», «є», які, власне, більше, ніж звичайні букви. Це якийсь такий мовно-культурний щит український», – каже він.

Редактор «Порталу мовної політики» Максим Кобєлєв також не вважає доцільним такий перехід.

«Мета правильна, справедлива – відірватися від Росії, мінімізувати вплив «русского мира», всіх небезпек, пов’язаних із російською. Це все правильно. Але, водночас, яким засобом ми цього будемо досягати?», – запитує він. На думку Кобєлєва, кирилиця свого часу захистила українську ідентичність від ополячення.

«В Україні практично вся культурна спадщина (писемна, принаймні) створена українською мовою і записана кириличною абеткою. Більше того, ми почали використовувати кирилицю задовго до того, як це почала Московія. Кирилиця дуже часто була для нас засобом збереження власної національної ідентичності, захисту від полонізації», – аргументує громадський діяч.