Моднява євроінтеграція: Українські дизайнери одягу відвойовують своє місце під сонцем ЄС

П'ять років тому один із тодішніх міністрів (який і зараз залишається на верхівці української політичної тусовки) в розмові "не під запис" поділився своїм прогнозом – українська легка промисловість має шанс вижити лише в тому випадку, якщо українці будуть готові купувати преміальні речі українського виробництва. Зараз ця "мрія" близька до того, щоб стати реальністю. Але український легпром намагається залишитися на плаву також за рахунок іншого напряму: національні fashion-бренди вже почали продавати свою продукцію за кордоном, у тому числі і в ЄС, - Патріоти України пропонують увазі читачів матеріал Європейська правда.

За оцінками самих українських дизайнерів, зараз в ЄС продається продукція близько 20 українських fashion-компаній. Звісно, поки складно говорити про масштабні продажі, але це присутність поступово зростає.

"Європейська правда" продовжує цикл історій про українські компанії, що досягли успіху на ринках країн ЄС. Раніше ми описували успіхи компаній, що виготовляють одяг на замовлення провідних світових брендів. Проте в Європі є попит і на оригінальний український одяг.

Дизайнер Олена Даць (бренд Olena Dats'), вважає, що зараз ідеальний момент для виходу в ЄС. "З одного боку, в Європі є інтерес до України. Наша країна на слуху, їй співчувають, і все, що стосується України, викликає зацікавлення.

З іншого боку – українські бренди вже кілька років працюють в Європі, і частина з них вже має визнання. Український одяг асоціюється з гарною якістю і натуральними тканинами, що не менш важливо для покупців", – каже дизайнер. Крім того, для українських брендів зараз вдалий час, оскільки в Європі популярний одяг з елементами етнічної вишивки, а в цьому українці традиційно сильні.

Нарешті, ще один плюс українських дизайнерів – їхня новизна на ринку і ексклюзивність. "Покупці, вибираючи речі незнайомих марок, часто підстраховуються таким чином від неприємних ситуацій, коли на прийом можуть прийти жінки в однакових костюмах. При купівлі одягу провідних, розкручених світових марок такий ризик є досить значним", – каже Олена Даць.

Олена розповідає, що вперше представила свої роботи в 2008 році на Паризькому тижні моди і відтоді бере участь як мінімум у двох паризьких шоу-румах на рік.

"Відразу після першого показу ми змогли знайти перших покупців – в Бельгії, а згодом і французькі мультибрендові магазини почали брати нашу продукцію", – говорить вона.

За словами дизайнера Ольги Альонової (бренд ALONOVA), через Паризький тиждень моди, а також шоу-руми в Парижі й Лондоні реалізується переважна більшість дизайнерських ліній.

"Ми вперше були представлені на Паризькій виставці Tranoi 2012 року, і це відразу принесло хвилю нових покупців. Причому не тільки з Європи", – каже вона.

Втім, далеко не всі українські компанії починають свій шлях в Європу зі "столиці моди". Будинок моди "RITO" – виробник дизайнерського трикотажного одягу, зараз працює на литовському ринку, а також має продажі в Чехії та Данії.

"Почати свій шлях з Франції та Італії зараз хочуть усі модельєри. Тому ці ринки дуже перенасичені модним одягом. Водночас інші європейські країни набагато лояльніші до нових марок", – розповідає директор компанії Тетяна Абрамова.

Важливо, за її словами, що компанії не довелося адаптувати свої колекції до смаків європейців. "Як виявилося, смаки жителів скандинавських і балтійських країн практично збігаються з уподобаннями українців – це істотно спростило наш вихід на європейський ринок.

Звісно, зовсім інша ситуація в країнах південної Європи. Там смаки суттєво відрізняються, і для роботи на цих ринках потрібна значно більша підготовка", – уточнює Абрамова.

Зараз, за її словами, в країнах ЄС компанія реалізує близько 10% своєї продукції. "Можливо, у зв'язку з тим, що ми займаємо нішу між luxury і мас-маркетом, ми маємо одні з найбільших обсягів продажів українського одягу в ЄС", – припускає директор "RITO".

Незважаючи на успіхи, на шляху у масштабного виходу українських дизайнерських компаній в ЄС насамперед стоять як валютні обмеження, так і побоювання співпрацювати з країною, де йдуть бойові дії.

"У 2014 році дуже багато європейських компаній, які раніше працювали з українськими дизайнерами, не стали переукладати контракти. Вони не були впевнені, що ми в змозі вчасно виконати замовлення. На сьогодні цю ситуацію частково вдалося подолати, проте в останні роки українські бренди стали більше орієнтуватися на ринки Близького Сходу і Китаю", – говорить Ольга Альонова.

Чому азіатські ринки більш цікаві українським дизайнерам, аніж Європа? Багато в чому це пов'язано з відлунням кризи – багато європейців зменшили свої витрати на дорогий одяг і поки не готові міняти свої звички і купувати дорожчі речі. А крім того, за словами Олени Даць, "Європа розпещена дешевим одягом", і в цьому сегменті українцям поки складно конкурувати. "Тому наші основні продажі – на Близькому Сході, де покупці ще вимогливіші до якості, але при цьому готові за неї платити", – каже Даць.

Ольга Альонова уточнює: українські дизайнери успішно просувають свою продукцію і на північноамериканський континент – у зв'язку з цим великі надії вони покладають на показ українського одягу, який відбудеться в червні в рамках міжурядового бізнес-форуму в Канаді. Також перші кроки робляться для виходу на ринок Китаю.

"У будь-якому разі, поки йдеться про luxury-продукцію. Напевно, ми повторюємо шлях, який пройшли в Україні: спочатку був попит на luxury-одяг і тільки згодом, через десять років, масові покупці звикли до українських брендів і стали їм довіряти", – вважає Альонова.

У такій ситуації основне (те, що приносить найбільші фінансові прибутки) завдання українського легпрому – вихід на світовий мас-маркет одягу – поки залишається амбітним, але важко здійсненним. Насамперед у сегменті масового одягу дуже важко конкурувати в ціні "завдяки" особливостям українського валютного регулювання.

"Ми тримаємо марку в питанні якості тканини, але це означає, що наша продукція залежить від імпортних матеріалів. А в умовах, коли ми здаємо державі валютну виручку, а потім купуємо валюту за завищеною ціною, складно розраховувати, що наша продукція буде недорогою", – зазначає Олена Даць.

Друга проблема зовнішніх ринків – побоювання зарубіжних баєрів працювати з українськими компаніями. У цьому сенсі смаки європейських оптовиків прямо протилежні смакам покупців.

"Виходом із ситуації може стати відкриття дочірньої компанії в ЄС – що значно полегшило б просування українського бренду за кордоном. Однак для цього потрібно отримати ліцензію Нацбанку, що для невеликої компанії практично нереально. Доходить до смішного – мінімальний статутний фонд для реєстрації компанії в ЄС становить 3 тис. євро, але отримати на це дозвіл практично неможливо, хоча абсолютно легально можна "у валізі" вивезти з країни $10 тис.", – каже Тетяна Абрамова.

Ще більш категоричною є Ольга Альонова. "Багато компаній, принаймні, відносно великих, що досягли успіху в ЄС, розглядають можливість перенесення виробництва туди. Це допоможе уникнути постійних проблем з проходженням митниці та відшкодуванням ПДВ", – зазначає вона.

А головне – умовою успішного експорту є високий попит всередині країни. А тут, на жаль, ситуація близька до катастрофи. "Якщо попит в Європі просто знизився, то в Україні – катастрофічно впав. І це проблема для українських дизайнерів, бо експорт не може замінити попит на рідному ринку", – визнає Альонова. - А отже, успіх модного просування України багато в чому залежить від уподобань самих українців.