​Непростий підсумок непересічного життя: Сьогодні Леонід Кучма відзначає 78-й день народження

Чи був перший президент України більшим демократом і більш чистоплотним у політичній боротьбі? Скоріш ні, ніж так. Та й від «червоного директора» очікувати люстрації, за яку ратував Чорновіл, було б так само наївно, як і від колишнього комуністичного вожака Кравчука.

Чи були сучасники-колеги по СНД інакшими? Напевно, ні. Чи міг Кучма як президент, бути більш людяним, менш тоталітарним? Мабуть так. До якої міри, в умовах гострої зовнішньої та внутрішньої боротьби? Судити краще історикам через кілька десятиріч, як заведено для більш-менш збалансованого аналізу.

Поряд зі здобутками у розбудові державності, наявні і відверто страшні речі. Фізичне знищення ватажків рекету початку 1990-х. Відбиття потужного політичного тиску ще єльцинської Росії (Великий договір) та раннього Путіна (Тузла, наприклад). Конституція України. Безжальна боротьба з такими хижаками, як і сам (Лазаренко, Мороз). Олігархізація регіональних еліт як засіб політичної стабільності України (політична лояльність за корупційні грошові потоки). Підозрілі смерті Чорновіла та Гонгадзе. Помаранчева Революція, нарешті. Перелік можна продовжити.

Доля дала шанс авторитарному лідеру подивитися на справу рук і своїх, і своїх наступників, і можливо навіть встигнути зробити ще щось корисне для України. Після «беззубого» Ющенка та жорстокого злодія та зрадника Януковича, особа Кучми виглядає дещо в іншому світлі, ніж 11 років тому. Він, як спромігся, укріпив та розбудував молоду державу, не давши Росії її поглинути в «братніх» обіймах. І це певно його головна заслуга.

Ніхто не зможе відповісти напевно, чи відбилась би Україна від такої «гібридної» навали Москви 20 років тому, поки не зросло, не змужніло перше покоління молоді незалежної держави, поки національна свідомість вкорінювалась в уми десятків мільйонів далеко на схід від Збруча і околиць Києва. Тепер і ворог мусить визнати: 23 неповні роки стали критичними для того, щоб українці з усіх можливих сил, навіть голіруч відбивали навалу підступних «братів», а ті, хто сприймає будь-які дії Москви як безумовне благо, залишились у жалюгідній меншості.

При цьому для теперішнього покоління українців ця людина залишиться переважно уособленням тоталітарного лідера, котрий прирік ціле покоління свого народу жити в убогій, неправовій державі, де добре велося лише товстосумам, наближеним до влади. Наступних 10 років після його уходу, ці тенденції лише наростали, дійшовши до своєї логічної розв’язки…

Історик Олег Лісовик для Патріотів України