Обірвалося ще одне молоде життя: "Емблему бригади та державний прапор він носив ліворуч, прямо над серцем" - блогер

"Емблема бригади. Державний прапор. Він носив їх на грудях, прямо над серцем. Два простих татуювання, що для нього означали все." Про це на сайті Цензор.нет пише Ян Осока, передають Патріоти України, продовжуючи:

Все, заради чого він брав участь у боях. Все, чим він жив. Все, що робило з нього людину та воїна. Сміливого, безстрашного воїна, який більше трьох років блукав стежками війни. Блукав, але не повертав назад, адже мав справжні непохитні цінності, які були вкарбовані у шкіру. Там, ліворуч, де б'ється життя.

Андрій Юрійович Борисенко (позивний Боря) народився 13.10.1993 року у місті Павлоград Дніпропетровської області.

2012 року закінчив 11 класів місцевої школи №16, після чого вступив до Національної металургійної академії у Дніпрі, але не закінчив, підписавши наприкінці 2013 року контракт із ЗСУ. Спочатку служив у 1-й роті 3-го батальйону 25-ї окремої повітряно - десантної бригади.

Війна розпочалася для нього під Шахтарськом, куди він вперше був доправлений 24.07.2014 року. Почалася, але не спинилася - де він тільки не приймав участь у бойових діях, географія його захисту країни неосяжна. Іловайськ, Щастя, Савур - Могила, Майорськ, Авдіївка, Піски, Дебальцеве...

Це не всі місця, де він воював, але й цих вистачить, щоб уявити собі, крізь що пройшов цей молодий хлопчина, у якому пеклі він побував замість того, щоб витрачати молоді роки на побудову сімейного щастя із коханою дівчиною.

А з дівчиною в Андрія Юрійовича були справжнї та глибокі почуття, світле та чисте кохання, яке зігрівало їх у часи розставань. Вони обожнювали один одного, планували весілля, як тільки він повернеться з війни. Він малював їй романтичні малюнки, вона, у свою чергу, писала йому листи, які або відправляла на фронт, або тишком ховала у його рюкзак, щоб він знайшов їх вже на Сході, або клала до кишень. Заради того, щоб він посміхнувся, коли їх знайде. Заради його посмішки.

Маленьки клаптики папіру, що зберігали у собі слова кохання від рідної людини, слова, що зігрівали краще ніж тисячі промінів Сонця.

4 жовтня 2014 року Андрій повернувся на першу ротацію, бійців вийшло зустрічати усе місто. Дівчина йшла, видивляючись свого коханого, і раптом одночасно їх погляди зустрілися. Між ними була відстань, тому вони почали йти назустріч, але неземна якась радість була настільки великою, що вони не витримали та побігли. І він міцно обійняв її, підняв в обіймах та закружився з нею.

Це було велике кохання. Це просто було абсолютна гармонія споріднених сердець.

"Молю я Бога лишь, чтоб ты живым пришёл домой, чтоб не погиб ты там в бою, сражаясь за свою страну. Чтоб пули пролетали мимо, чтоб был здоров и невредимым. Пусть Бог хранит тебя, любимый!" - це маленький віршик, який вона написала Андрію ще у 2014-му році.

Андрій був такою людиною, яка ніколи не відмовлялась їхати на бойовий виїзд, ніколи не відступала від своєї мети - ані на землі, ані в небі, стрибаючи з парашутом. Він був Десантником з великої літери. Ним він залишиться назавжди.

Минулого року його перевели до іншого бату, але від зміни підрозділів нікуди не щезла його сміливість та мужність, він завжди був готовий виконувати найнебезпечніші завдання у секторах, що знаходились майже біля ворожих позицій.

Сержант, командир бойової машини, командир відділення 4-ї парашутно – десантної роти 2-го батальйону 25-ї окремої повітряно – десантної бригади.

Загинув 20 грудня у зоні відповідальності окремого тактичного угруповування «Донецьк» внаслідок кульового поранення, завданого ворожим снайпером.

Похований 22 грудня у Павлограді. У нього залишились мати, сестра та кохана дівчина.

Я опублікую у коментах пару малюнків Андрія, що він подарував своїй дівчині. Це малюнки ще нещодавно живої, повної сил, молодої та закоханої людини, яка три роки жила війною, щоб ми і гадки не мали, чим є та війна.

Пам'ять безцінна, але більш безцінною є здатність її зберігати, не дивлячись на час. Пам'ять про цього неординарного чоловіка та хороброго десантника повинна бути там, де він носив емблему бригади та наш прапор.

Там, ліворуч. Де б'ється наше життя, заради якого він втратив своє.