"Одних людей війна загартовує, а інших - ламає через коліно", - Портников про героїв АТО і вбивць Гандзюк

"Все це - логічні вимоги. Однак обурення повинно допомогти нам подивитися в очі реальності, пов'язаній із цим замахом. Катерина Гандзюк була не просто активісткою, як її зазвичай називають. Вона була професійним політиком. Депутатом обласної ради, радником мера, співробітником місцевої влади. В уяві обивателя політик - це той, хто є заручником кланових інтересів, пройдисвітом, шулером. Хто завгодно - тільки не слуга народу. Слуга народу - це серіал.

Але, виявляється, можна бути таким політиком, як Катя Гандзюк. Не зрозуміло тільки, чому для того, щоб люди це зрозуміли, тебе повинні облити кислотою і вбити. І чому ми замінюємо реальне визначення діяльності Катерини Гандзюк - політик, чиновник - малозрозумілим "активіст"? Тільки тому, що Катя не соромилася бути державним службовцем? Хотіла допомагати людям, використовуючи можливості місцевої влади? Боротися з місцевою мафією, використовуючи ці можливості - а не просто виходити на мітинги і пікети? Мітинг або пікет, публічна заява - це, звичайно, теж важливо. Але це важко порівняти з відповідальністю, яку ти на себе береш, коли йдеш до реальної політики. І з брудом, яким тебе будуть обливати - поки не вб'ють. Тоді ти відразу станеш героєм.

А тепер про героїв. Про ветеранів АТО. Вони ж - вбивці Катерини Гандзюк. Звучить страшно для нашого слуху. Але нічого - хай звучить. Тому що може допомогти протверезінню у майбутньому. Ми продовжуємо жити у парадигмі, згідно з якою кожен, хто пройшов через війну на Сході або через Майдан - герой без страху і докору. І в подальшій його біографії можуть бути тільки подвиги. А це не так. І на Майдані, і на війні були різні люди. З різними поглядами, різними уявленнями про добро і зло, про мораль. І сказати, що всіх їх об'єднувала любов до Батьківщини - це теж гасло, а не правда. Тому що можна любити Батьківщину, а можна любити війну. А можна вважати, що на війні ти зробиш політичну кар'єру або зайнятися контрабандою. Мені скажуть, що таких людей меншість, але ж вони теж є. І вони теж ветерани.

Не кажучи вже про те, що одних людей війна загартовує, зміцнює у власних поглядах, у системі цінностей. А інших - ламає через коліно, особливо коли поглядів-то ніяких і не було, а була, припустимо, образа на агресора або просто на життя. І коли така людина повертається з війни і не знаходить собі застосування - вона може стати легкою здобиччю політичних авантюристів, провокаторів або злочинного світу. Ось чому таким важливим є державний підхід до реабілітації ветеранів. І ось чому так важливо, щоб суспільство не роздавало індульгенцій на підставі приналежності до героїв Майдану або АТО. Дії сьогодні завжди є більш вагомими будь-якої біографії, біографія може бути лише пом'якшувальною обставиною при винесенні вироку, але ніяк не доказом правоти.

А я ж добре пам'ятаю, як у нас ще недавно виправдовували будь-яку політичну провокацію за участю ветеранів АТО - навіть ті, які реально шкодили державним інтересам України. Просто тому, що ветерани ж не можуть помилятися, вони душею вболівають за країну. Я не можу не помічати, що участь в Майдані або АТО стає виправданням для пропаганди ксенофобських, людиноненависницьких поглядів. Якщо людина захищає Батьківщину, вона зовсім не обов'язково повинна ставати чудовиськом. Тому що в цьому випадку на чудовисько може перетворитися сама Батьківщина. Росія тому наочний приклад.

Вимога до влади бути ефективною і чесною - особливо коли мова йде про розслідування резонансних злочинів - це природна вимога. Але неефективну владу можна переобрати. Самих себе ми переобрати не можемо. Тому доведеться дорослішати і розумнішати - до речі, без цього ефективної влади все одно не буде".