Особливі візерунки: Унікальні маскувальні сітки роблять волонтери "Вежі" (фото)

Свою боротьбу за Україну дівчата з волонтерського центру «Маскувальна сітка на Вежі» розпочали ще з Революції гідності. У кожної з них — своя історія, своя доля та своє життя. Одна викладає англійську мову в приватному ліцеї, друга працює головним юристом в Інституті ядерних досліджень НАН України, третя — у Міністерстві транспорту, четверта — у Печерській райдержадміністрації, а п’ята давно на пенсії. Вони й досі жили б, не підозрюючи про існування одна одної, якби не спільна біда. З перших днів Майдану всі вони не залишалися осторонь: носили їжу та ліки мітингарям, збирали їм одяг… Про це повідомляють Патріоти України з посиланням на "Народну Армію".

Так само спільно вони взялися допомагати воїнам АТО. Спочатку в Головному військовому клінічному госпіталі. Перев’язки, нічні чергування біля найважчих, сльози радості, коли боєць піднімався після важких поранень, і гіркий розпач, коли лікарі повідомляли, що вони не боги…

Жінки брали додому прати речі й постільну білизну поранених, приносили ліки та продукти, хтось возив допомогу хлопцям просто в район АТО: шоломи, бронежилети, берці, їжу. На кінець 2014-го вони допомагали Головному військовому клінічному госпіталю й дванадцятьом батальйонам, які перебували на території проведення АТО. Якось бійці попросили привезти їм маскувальні сітки.

— Сіток і «кікімор» (маскувальних костюмів. — Ред.) катастрофічно не вистачало, тому ми порадилися з нашим колишнім сотником, який на той час уже був комбатом 3-го окремого танкового батальйону «Звіробій», і з’ясували, що саме треба плести, — розповіла Ірина Герасименко. — Знайшли приміщення в одній із казарм історичної вежі Київської оборонної фортеці на печерських пагорбах і там створили волонтерський центр «Маскувальна сітка на Вежі».

Їх не лякають ні облуплені стіни, ні задимлена буржуйка — єдине джерело тепла холодної пори. Під пильним оком «кіборгів» із фотографій на стінах волонтерки виплітають кілометри сіток, сотні «кікімор», яких уже ніхто й не рахує, фарбують тканини, збирають теплі флісові комплекти білизни, шкарпетки, різноманітні ласощі та, звісно, листи й дитячі малюнки, які на лінію зіткнення доставляють волонтер Захарич та Олеся Наумовська.

Нині сітки, які виготовили жінки, можна побачити в багатьох українських військових частинах на лінії зіткнення.

— Ми вже так багато сплели сіток, що можемо їх навіть упізнавати, — розповідає наймолодша з волонтерок Ірина Корчевська. — Колись наша Олеся, провідуючи родичів на Донеччині, упізнала на блокпосту в Зайцевому сітку, яку сплела одна з наших дівчат — Вікторія. Ми точно знаємо, що то була саме її сітка, адже в неї особливий узор, сплутати неможливо.

Нині жінки мають десятки нагород і подяк від бійців, яких захищали від ворога їхні сітки та «кікімори».

— Одного разу до нас завітав боєць, Олексій, який прослужив в АТО два роки. Він приніс усю свою амуніцію: шолом, наколінники, бронежилет, аби передали ці речі на фронт, і розповів, як наша «кікімора» його врятувала. Він був у секреті, а російські окупанти ледь не наступили на нього, але не помітили. Подякував. Ми були щасливі, що допомогли йому, — розповіла Ганна Горбаньова.

Заходив до волонтерок на вежу й відомий своєю витівкою руфер Мустанг, який розфарбував над московською сталінкою золоту зірку в кольори українського національного прапора та повісив український стяг. Запитував, чим може допомогти центру, пообіцяв залучити друзів.

Вони раді будь-якій допомозі, адже їм постійно потрібні тканини, яких катастрофічно не вистачає, сітки, мішковина для «кікімор», фарби — усе те, що може знадобитися для роботи, а також вільні руки та навіть просто моральна підтримка.