"Перемир'я у Широкино". Історія скандалу навколо одного фото: Як від одного постановочного кадру можна докотитися до "розіп'ятих хлопчиків"

17 серпня головний редактор сайту ЦЕНЗОР.нет Юрій Бутусов опублікував на своїй сторінці у мережі фото з військових дій у селі Широкине і закликав розтиражувати це фото та подати його на фотоконкурси, аби про події під Маріуполем дізнався весь світ. Про це пише у статті для Депо Олександр Хоменко, передають Патріоти України.

Щоправда, коли розгорівся скандал навколо імовірної постановочності цього фото, Бутусов слова про фотоконкурси прибрав, однак прінтскрін першої версії поста зберігся.

Фото поширили більше шести тисяч користувачів Facebook і зрештою, про нього стали писати іноземні ЗМІ, а схоже фото сумнівного характеру того ж навіть поширив у себе в Twitter шведський політик Карл Більд.

Невдовзі деякі з іноземних видань, наприклад польські Kresy, написали про підробність фото, натякаючи на те, що українці фабрикують інформацію про війну на своїй території.

Сам же автор фото, полковник у відставці і помічник Міністра оборони Дмитро Муравський, в інтерв’ю “Радіо Свобода” прямо заявив, що це фото є непостановочним і знятим у реальних обставинах:

“Події відбувалися в день мого народження, 4 червня, я цей день ніколи не забуду, навіть якщо захочу. Це “крайня” точка, там ведуться активні бойові дії, мінімум 1–2 рази на день вогневий контакт. Говорити про будь-яку постановку – безглуздя. Щоб це зрозуміти, треба там побувати – навіть рухатися складно, не те щоб композицію ставити”.

Того ж дня, коли з’явилося інтерв’ю із Муравським, фотокореспонденти опублікуваливідкритий лист, в якому висловили сумнів у непостановності фото із Широкиного, нагадавши про небезпеку фальсифікацій для іміджу України на міжнародній арені, а також попросили Муравського довести своє твердження про справжність фото.

Лист підписали фотограф Associated Press і дворазовий номінант на здобуття Пулітцерівської премії Єфрем Лукацький, фотограф LB.ua і Reuters Максим Левін, автор відомої серії фото із Донецького аеропорту Сергій Лойко, фотограф Agence France Presse Анатолій Степанов та ще близько двох десятків фотодокументалістів, кожен із яких неодноразово знімав військовий конфлікт на Донбасі.

Чому це фото - постановка

Єдине, чого не зробили фотокореспонденти у своєму листі, - не пояснили, чому це фото є постановкою. Для того, щоб це пояснити, спершу доведеться згадати час подій, нібито зафіксованих на фото – 4 червня 2016 року.

Звернемося до зведення Генштабу про події в зоні АТО, які відбулися цього дня. Згідно із цими зведеннями, район Широкиного 4 червня обстрілювався переважно 82-мм мінометами, кілька пострілів також було зроблено із забороненого Мінськими домовленостями 120-мм міномета. Про поранених на Маріупольському напрямку у цьому зведенні нічого не повідомляється.

А що ж ми бачимо на самому фото? Я не знімав війну на Донбасі, тому доцільніше буде процитувати для пояснення сумнівних моментів слова Максима Левіна, який фіксує події в зоні АТО від самого їх початку:

“1. Характер диму від вибуху. Дуже насичений і красивий "дим". Високий стовп. Від міни 82-мм такого не буває - набагато скромніше візуально.

2. Розлет уламків та інших предметів не співвідноситься з таким стовпом диму і пилу. Від міни летить набагато більше уламків.

3. При такій відстані від вибуху міни - (за первинними заявлених близько 10-20 м, в інтерв'ю Муравського Радіо Свобода - близько 50м) - дуже висока ймовірність ураження живих цілей. Їх на фото троє, жоден з солдат не постраждав (заява самого Муравського). Сам Муравський також не постраждав.

4. Неприродня поведінка солдатів. При близькому обстрілі, будь-хто, навіть найсміливіший і божевільний солдат падає на землю (з досвіду). Це інстинкт, це те, що рятує життя. На фото три людини в повний зріст, що не зреагували на вибух у себе за спиною. Не кажучи про фотографа, який знімає стоячи.

5. При такому характері вибуху не видно вибухової хвилі”.

Трава на фото, як можна побачити, абсолютно непорушна.

6. Окремі сумніви викликає візок, що дуже вчасно, як у “Броненосці Потьомкін” Сергія Ейзенштейна, опинився в кадрі. Муравський пояснив, що у таких візках військові перевозять боєприпаси і немає причин йому тут не вірити. Але якщо у візках були боєприпаси, то чому вибухова хвиля ніяк на неї не вплинула? Не кажучи вже про те, що боєприпаси за 50 м від реального вибуху можуть і здетонувати.

Щодо пострілів по Широкиному зі 120-мм мінометів, то ми просто покажемо вам одне з відео сепаратистів, на якому видно, як насправді вибухають такі міни.

А ось ще коментар щодо цього фото від колишнього військового, даний фотографу Микиті Завілінському.

Чому фотографи не довіряють словам Муравського про непостановність фото

На це є принаймні кілька причин. По-перше, сам фотограф неодноразово писав, що для нього не має значення, чи ставити картинку для фото, а чи знімати класичний непостановний фоторепортаж.

І те, і те Муравський при підтримці Міноборони видає за справжні картини війни. І репортажних, і постановних фото, опублікованих у Facebook фотографа, достатньо, але найбільшого поширення набувають чомусь саме постановні фото Дмитра Муравського.

Згадаємо деякі з цих кадрів і пояснимо, чому це постановка.

Ця фотографія півроку тому облетіла весь інтернет. Придивимося уважніше до її героїв.

Дівчинка з кроликом, перевдягнена в інше пальто, і той самий БТР із тими самими військовими, вистроєними в ряд, зафіксовані на іншому фото. Про те, що дівчинка та сама, свідчить шапка і чоботи.

Той самий хлопчик із тим самим плюшевим кроликом з'являється на іншому фото із альбому "Діти війни". Чи є він при цьому насправді дитиною війни чи військового ми не знаємо, тому що жодної інформації про героя зображення Муравський не надає. А пояснення до фото - один із обов'язкових атрибутів документальної фотографії.

Що на цьому фото операції не так, спитаєте ви? Чиста футболка військового. Одяг тих, хто зазнав реальних бойових поранень, завжди брудний. Хіба що цьому солдату просто вирізають апендикс.

Ще одне відоме фото - снайпер у сховку. Чому військовий, перебуваючи в приміщенні, вдягнув на себе маскувальний одяг і що він побачить у свій оптичний приціл, якщо отвір закритий сіткою?

Вибухи. У фотографа є не більше секунди, щоб сфотографувати землю в повітрі після підриву снаряда і зазвичай це велике щастя - зафіксувати таке на камеру і лишитися живим. Муравському це якимось чином вдалося неодноразово.

Більше того, українські солдати завжди опиняються біля цих вибухів на фото і завжди залишаються при цьому неушкодженими. Це вже зовсім щастя.

На фото нижче ми бачимо мінометний обстріл. Вибухи схожі на справжні мінометні, але чому військові не ховаються від обстрілу, ведучи вогонь з лежачої позиції. Оцініть також, як по-кінематографічному красиво вмістилися в кадрі люди, машини і вибух. Все на місці, все упорядковано. Наче не війна, а вчення чи кінозйомки.

Проблема в тому, що це хороші фото, але їхнє цільове призначення - соціальна реклама про українську армію, але аж ніяк не інформування суспільства про хід війни на Донбасі.

Частина з фотографів, які підписали відкритий лист, спілкувалися особисто з Муравським, намагаючись йому пояснити, чому необхідно відокремлювати постановні фото від репортажних, але розуміння так і не отримали поки.

Чому постановка неприпустима в документальному фото

Непостановність і заборона ретуші є основоположними принципами документальної фотографії. Щодо елементів постановності тут припустимі лише два винятки - при зйомках портретів і у разі, якщо на постановці заснований якийсь документальний проект (для прикладу наведемо серію Разом.ua українського фотографа Ігоря Гайдая).

Тепер припустимо, що буде, якщо Дмитро Муравський подасть фото з Широкиного на престижний фотоконкурс на зразок World Press Photo. Він мав би всі шанси здобути призове місце на цьому конкурсі, але так само і всі шанси втягнути себе і свою країну в міжнародний скандал через фальсифікації.

За прикладами не треба далеко бігти. Минулого року журі World Press Photo позбавило першого місця у категорії "Історія про актуальні проблеми" італійського фотографа Джованні Троїло - через те, що пара, яка займається коханням на одній із фотографій серії, насправді виявилися родичами фотографа і сам кадр був насправді знятий не там, де заявлено.

Українські фотографи також уже потрапляли у скандал із WPP. 2010 року Степан Рудик був позбавлений премії за ретушування буквально кількох пікселів на фото футбольного фаната, якому перев'язують руку. Крім того, саме фото було сильно кадроване.

фото Степана Рудика

Чому така вимогливість до документальної фотографії? Тому що вона базується на довірі - глядач має бути впевнений, що бачить правду, а не фантазію фотографа.

З цієї причини фотокореспондентів міжнародних інформагенцій, спійманих на маніпуляціями із фото, відразу звільняють. Жодна поважна структура не захоче мати справу із тим, кому не можна до кінця довіряти.

Чому скандал із фото викликав такий резонанс

Отже, ще раз про довіру. Фотографія Дмитра Муравського із Широкиного поставила під сумнів багато чого, нагадавши про деякі проблеми, загалом характерні для українських медіа.

1. Стирання меж між правдою і вигадкою у передачі інформації про війну може призвести до розквіту пропаганди, в якій головною цінністю матеріалу буде ефектність, а не достовірність. Саме на ефектність фото Муравського із вибухами і "клюють" необізнані із культурою документальної фотографії люди. Але так і до "розіп'ятих немовлят", тиражованих на російському ТБ, недалеко.

2. Позиція Міністерства оборони у конфлікті. Чиновники однозначно стали на захист свого фотографа, вважаючи, що всі хто його критикують - просто заздрісники. Як ви думаєте, така позиція держструктури сприятиме загальній довірі до неї?

Крім того, до Міноборони сьогодні підключилися представники скандального сайту "Миротворець". Один із його керівників, Роман Зайцев спробував пригрозити підписантам листа, заявивши, що "покаже суспільству", чим вони "насправді займалися в зоні АТО" і назвавши професійних журналістів "гнилими й падлючими".

3. Один із основних аргументів захисників Муравського, в тому числі і тих, що представляють Міноборони, звучить приблизно так: приїжджайте самі на передову і спробуйте сфотографувати краще. Не є таємницею, сподіваюся, що з офіційною акредитацією для роботи в зоні АТО пускають максимум на блок-пости або в казарми, а для того, щоб справді потрапити на передову, журналістам, які підписали цей лист, доводиться застосовувати особисті знайомства з військовими. Зважаючи на це, "запрошення" чиновників Міноборони попрацювати на передовій - це як мінімум лицемірство.

4. Медіаграмотність. Скандал із фото почався із поста головного редактора одного із топ-видань Юрія Бутусова. Він особисто знайомий із Дмитром Муравським і неодноразово їздив із ним у зону АТО, тому міг, як будь-яка жива людина, дозволити собі суб'єктивні характеристики. Але як журналіст-професіонал публікувати неперевірену інформацію, видаючи її за факт, він не мав права.

5. Взаємоповага. На фотокореспондентів, які підписали цей лист, у соцмережі полилися тонни "помиїв". Ніхто з тих, хто дозволив собі образливі вислови на адресу людей, які сумлінно виконують свою справу, часто ризикуючи життям, не потрудився "перевірити першоджерело", хоча так просто вбити в гугл ім'я, наприклад "Єфрем Лукацький" і дізнатися, що експертну думку з приводу фото Муравського висловила людина, яка знімала п'ять війн.

Не кажучи вже про те, що на війні на Донбасі, виконуючи свій громадянський і професійний обов'язок, загинуло вже кілька професійних фотожурналістів: Віктор Гурняк, Сергій Ніколаєв та Антон Кіреєв. Цей лист - данина і їх пам'яті. Вони йшли на війну не за красивими картинками, а за правдою.