"Публіка пішла слухати його "Мефістофеля" не у оперу. А супроводжувала катафалк на Личаківське кладовище", - блогер про Василя Сліпака

"Історія Василя Сліпака, талановитого красивезного українця - це мораль про те, як ми не дорожимо нашими людьми, не цінуємо їх самовідданість і жертовність", - написала журналістка Марина Данилюк-Ярмолаєва на своїй сторінці у "Фейсбуці", передають Патріоти України.

Він в одну мить став національним героєм, улюбленцем жінок. Всі оцінили його оперний талант по записам з ю-туб "вах, який голос, яка постава". Але для цього він мав загинути і дати останню гастролі уже в труні.

Він зібрав аншлаг у своєму рідному краї. Але на жаль, публіка йшла слухати його "Мефістофеля" не у львівську чи київську оперу. А журливо супроводжувала катафалк з тілом героя на Личаківське кладовище. І тут ось те саме "зернятко", ота сама суть. Василь Сліпак - бомбезний українець, який підкорив Париж, але пішов добровольцем на фронт - міг стати ідеальною рольовою моделлю, живою легендою для всієї України.

Однак про чоловіка, який змінив розкішний концертний фрак на брудну військову форму, дуже мало розповідали у ЗМІ. Хоча саме такі історії потрібні на противагу численним сюжетам про те, як якісь сільські п'янички ховались від військкомату, а потім прохолоджувались в ямах уже безпосередньо в зоні бойових дій. Аби потім у наливайці рідного села розказати за чаркою сусідським молодицям, як я за Донецьк кров проливав.

На жаль, історія Василя Сліпака викликала резонанс лише після того, як його життя обірвала куля, випущена з рук якогось російської жертви недоаборту. І тут сталося цікавіше. Його смерть могла стати статистикою Міноборони, аби не пронизливі дописи на фейсбук Юрія Бутусова та Тетяни Даниленко. Уже потім речник АТО зачухався і сказав "дада, воював у нас оперний співак, він загинув вранці".

Здивувала також позиція мінкульту, який пропустив таку скорботну втрату. І навіть наш президент, який спромігся виписати герою скромний орден за мужність, і то після смерті. В країні, де Героя України роздавали наліво-направо маргіналами, керівникам шахт, що злились під "ЛДНР", фрікам і кумам Ющенка, не знайшлось місця справжньому герою.

Але справа навіть не в пам'яті, орденах, шані після смерті. У нас просто не прийнято поки цінувати реальних героїв. Минулого тижня в парламенті були урочистості до Дня Конституції і це перетворилося, на жаль, на якесь свято політичного нафталіну і секонд-хенду, побитого міллю. Коридорами вешталися купа чиновників минулих часів, тих самих, які продукували безцінні можливості на зорі незалежності. І зовсім трошки було реальних військових та волонтерів.

Я не знаю, хто складає списки гостей, але я би хотіла бачити більше справжніх творців історії, а не про*башок. У кулуарах журналісти щедро писали Морозами і Ляшка, а хотілося, щоб це були інтерв'ю з такими як Сліпак, "Барні", Ендрю. Їхні імена з часом забудуться, на жаль, і залишиться піна, як Семенченко та Парасюк. Давайте цінувати справжніх героїв, поки вони є серед живих.