"Пишаюся кількістю врятованих, а не вбитих": Як загартований боями воїн "Грифон" двічі захищав ДАП

Справжній український Герой. Відбивав атаки ворога. Захищав своїх побратимів. Капітана Максима Галактіонова нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня, повідомляють Патріоти України з посиланням на "Народну Армію".

Напередодні відходу підрозділів 79-ї окремої аеромобільної бригади з району Дякового тоді ще лейтенанта Максима Галактіонова (позивний «Грифон») викликали до штабу та наказали виводити першу колону основних сил.

— До першого населеного пункту нашого маршруту колона дісталася вдало. Але замість наших підрозділів ми побачили там випалену «Градами» землю, — пригадує Максим.

Молодий командир відвів колону від ймовірного обстрілу противника за висоту. Належало вирішити, куди рухатися далі. Десантників наздоганяли інші наші підрозділи. І повертатися теж не було можливості, адже та місцевість вже прострілювалася російськими окупантами. Всі розуміли, що попереду смертельна небезпека. Потрібно було шукати новий шлях. Лейтенант Максим Галактіонов очолив групу, яка переміщувалася на двох БТРах та танку.

— Мене попередили, що до лісочка увійшла колона техніки, а в районі Сніжного працює 120-мм міномет, — пригадує Максим. — Міст довелося шукати практично «методом тику». Десь за півтори години пошуків ми натрапили на переправу. Цей місточок не був позначений на жодній карті. Та й мостом його було назвати важко, він був схожий на невеличку дамбу.

Щойно група Галактіонова переправилася на інший берег водоймища, вони помітили на пагорбі людей. Оцінивши обстановку, Максим дав команду танкістам зайняти позиції та приготуватися до бою. А сам зістрибнув з бойової машини та направився перевірити підозрілих людей. Не встиг він зробити і декілька кроків, як з гори їх почали обстрілювати з кулеметів та мінометів. Впавши на землю, офіцер доповз до БТР. Прикриваючи відхід групи, танкісти відповідали ворогу. Укріпившись біля дамби, лейтенант доповів командуванню бригади, що переправу знайшов, але напоровся на засідку та прийняв рішення прориватися.

— Я тоді хлопцям сказав, що будемо йти на прорив першим БТРом. Механіка-водія «переклинило», він категорично відмовлявся виконувати наказ. Заспокоївши його, я пояснив, що виходу в нас немає — самі загинемо й інші поляжуть, — продовжує свою розповідь Максим. — І ми пішли в атаку… Вже потім, аналізуючи той бій, усвідомив, скількох помилок припустився. Але то був мій перший реальний бій…

Хоробрість та винахідливість ще неодноразово ставали у пригоді підлеглим «Грифона». Під постійними обстрілами, придушуючи опорні пункти російських окупантів, «крилата гвардія» вийшла з оточення під Іловайськoм.

Після відновлення боєздатності десантники повернулися до своєї звичної роботи на війні — здійснювали рейди ворожими тилами. Загартований боями колишній лейтенант запасу Максим Галактіонов став справжнім воїном. Військова доля вела командира по найгарячіших точках палаючого Донбасу, і невдовзі він опинився у донецькому аеропорту.

— Наприкінці жовтня я впродовж двох тижнів як старший по ДАПу організовував його оборону в новому терміналі, — говорить Максим. — Звісно, сьогодні ті події вже оповиті різноманітними легендами. Ситуація там змінювалася доволі стрімко. Але ми не тільки сиділи та відбивали атаки ворога, а й ходили в контратаки, влаштовували засідки, робили все можливе, щоб ворог відчував себе в постійній небезпеці.

Одного разу, — продовжує свою розповідь Максим Галактіонов, — після чергової заяви пропагандистів Путіна про захоплення летовища ми на даху нового терміналу встановили два українські прапори, щоб питань більше ні в кого не виникало.

Удруге підрозділ Максима повернувся в аеропорт наприкінці січня. Від будівлі нового терміналу залишилися лише руїни. Під нашим контролем залишалися ключові споруди летовища, однією з яких була невеличка будівля колишньої радіолокаційної станції.

— Ротація пройшла спокійно, — пригадує офіцер. — Одразу по прибутті ми почали укріпляти свої позиції та облаштовуватися. Звісно, всі були насторожі. Раптом нашу «ідилію» порушив чийсь голос з радіостанції: — «Грифоне», вас на РЛС 18? Усі бійці завмерли та подивилися один на одного. «Мені не почулося?» — перепитав я товаришів. Вони це спростували. А за декілька хвилин, немов за командою, шакалячі зграї посунули в атаку.

Одна хвиля атаки змінювалася іншою. Хоробрість та затятість десантників змушували російських окупантів постійно кидати в бій нові сили та підтягнути танк і декілька БТРів. Після третьої години безперервних атак у захисників РЛС практично не залишилося боєприпасів, а із 18 хлопців не були поранені лише троє.

Ситуація ставала критичною. Як раптом на позицію, попри шквальний вогонь противника, увірвалися два наші БТРи й відкрили вогонь у відповідь. Одна з бойових машин прикривала відхід, а бійці з другої почали проводити евакуацію. Бронетранспортери, зірвавшись з місця, почали відхід, а ще за кілька хвилин запрацювала наша артилерія. Наступ ворога було зупинено.

Сьогодні вже капітан Максим Галактіонов — командир аеромобільної роти. За мужність і героїзм його нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня.