"Свою мову обожнюють", але і "манна небесна нікому в рот не падає" : Як укранці живуть у Барселоні

Наші за кордоном - тема, яка завжди визиває цікавість - а як живеться там? Патріоти України і «Неділя Закарпатські новини» знайомлять читачів із життям наших земляків за кордоном. Сьогоднішня наша розповідь про Ларису Томишин із Хуста, яка шість років тому переїхала до Барселони на постійне місце проживання.

«Я рано овдовіла і одна виховувала сина. Коли він одружився і почав самостійне життя, зрозуміла, що мені погано одній, хочеться мати власну родину і поруч – надійне чоловіче плече. Та у 56 років у маленькому провінційному містечку знайти собі людину, з якою хотілося б провести поруч старість, не могла. Та й не шукала. На мою думку, всі нормальні чоловіки в такому віці одружені, а вільні, тобто розлучені – або серйозно випивають, або люблять бігати за спідницями. Принаймні, саме такі всі ті, кого я знаю», – почала розповідь про себе жінка.

Отже, Лариса почала активно знайомитися в соцмережах із представниками сильної статі з інших міст та держав. Так вона знайшла Грегоріо.

«Я першою йому написала, бо сподобалося фото на аватарці. Ми швидко подружилися, і вже за два місяці він приїхав до мене в гості. Грегоріо також був вдівцем, мав дорослу доньку. Він теж шукав собі пару і з’ясувалося, що в нас багато спільного. Єдине, що було перепоною – спілкування. Я трохи знаю англійську, але одразу ж почала інтенсивно вчити іспанську, а він досить непогано говорив російською. Та коли переїхала до нього, а це сталося через два роки після знайомства, зрозуміла, що мова там інша і вона від іспанської відрізняється так само, як закарпатська говірка від української. Довелося знову вчитись, вчитись і вчитись. Загалом у Каталонії зараз такі ж настрої, як були в Україні після розпаду Союзу. Про політику з людьми краще не говорити. У когось меланхолія за часами, коли вони жили в одній державі з Іспанією, а хтось радіє від’єднанню».

За словами жінки, Каталонія – країна досить цікава. Там дуже шануються місцеві традиції і існує культ сім’ї, якого немає в Європі, але який схожий на закарпатський. У гості один до одного каталонці не ходять, зустрічаються в кафе, кінотеатрах, зате часто їздять батьки до дітей, а діти до батьків. І такі візити там є справжньою радістю для всіх.

«Діти там – усе і навіть більше. Їм дозволено все. Якщо в ресторані дитя гасає залами, на це ніхто не звертає увагу, якщо щось розіб’є – не біда. А от якщо посуд розіб’ється в дорослого – треба оплатити вартість та ще й заплатити штраф. Мені спочатку це видавалося дивним, а потім навіть шкодувала, що в самої немає малих дітей, – наголосила закарпатка. – Свою мову в Барселоні обожнюють. Спілкуються тільки нею і дуже цим пишаються. Загалом цей народ дуже оптимістичний і чесний, із ними легко вести справи. Оскільки чоловік працює у туристичній сфері, а я – офіціанткою, хочемо незабаром відкрити кафе для вихідців з України і Росії. Займатися підприємництвом тут легко, головне – мати для цього хорошу ідею. Тож оскільки місцева кухня дуже відрізняється від нашої, хочу готувати бограч, шашлик, голубці, пельмені для емігрантів».

Як запевнила Лариса, живуть каталонці не так багато, як вона думала, і манна небесна там нікому в рот не падає.

«Я заробляю 800 євро на місяць, чоловік – 1400. Загалом середня зарплата – 1000 євро. 1500-2000 вважається вже високою. Житло тут багато хто винаймає. Якщо орендуєте на рік і більше, за трикімнатку квартиру можна сторгуватися 550 євро на місяць, комунальні послуги обходяться приблизно в 60 євро на місяць. Електроенергію тут дуже заощаджують, а оскільки клімат теплий, газу не випалюється багато. Власне житло придбати теж не проблема, але хто його купує, бере в кредит, відсоткова ставка становить всього 2% річних», – стверджує 64-річна жінка.

Місцеве меню їй подобається не надто, каже що там готують багато смачних страв із риби, але більшість наїдків загалом нашим емігрантам не смакують.

«Там взагалі не можна купити закарпатський творог, дуже мало молочних продуктів взагалі. Їжу вдома майже ніхто не готує, люди їдять у кафе та ресторанах. Ціни високі. Наприклад, сніданок – кава і круасан коштують 2 євро (63 гривні), яєчня з беконом, кава і сік – 7 євро (220 гривень), сандвічі, гамбургери – 4-6 євро (125-188 гривень), шматок піци – 2,30 євро (72 гривні), тарілка мідій – 8 євро (252 гривні), кава – 1 євро (31,50 гривень), капучніно – 1,80 євро (56 гривень), стакан фрешу – 3,50 євро (110 гривень), смузі – 4 євро (125 гривень), соку – 3,20 євро (100 гривень), пляшка вина – 15 – 25 євро (472-787 гривень), місцевого пива – 0,75 євро (23 гривні)», – наголошує Лариса.

Отже, вона як справжня закарпатська ґаздиня готує їжу вдома самотужки. Утім продукти в Барселоні теж недешеві.

«За кілограм яловичини треба викласти 11 євро (346 гривень), салямі – 18-25 євро (566-787 гривень), твердий сир – 15 – 20 євро (472-630 гривень), креветки – 20-30 євро (630-944 гривні), свіжа риба – 10-16 євро (314-503 гривні), молоко – 0, 60 євро за літр (19 гривень), помідори – 2 євро (63 гривні), огірки – 1,80 євро (56 гривень), цибуля -0,7-1,4 євро (22-44 гривні), картопля – євро (31,50 гривень), яблука, апельсини – так само, груші, ківі – 2 євро (62,97 гривні) за кілограм, хліб – 1, 25 євро (40 гривень) за буханець», – поділилась думками Лариса Томишин.

Щодо транспорту, то автомобілі тут є в кожного і громадським користується мало хто. Проїзний на 10 поїздок на будь-якому транспорті коштує 10 євро, тобто євро за поїздку, літр дизпалива коштує євро, бензину – 1,17 євро (36 гривень). Але в Барселоні активно пропагується екологічна чистота довкілля та активний відпочинок, тож там модно орендувати велосипеди. За 10 євро (314 гривень) на ровері можна покататись 4 години і за 15 (472 гривні) – цілу добу.

Одяг, як стверджує закарпатка, у Барселоні дорогий. Наприклад , кросівки коштують 15-25 євро, светр – 10-20, джинси, штани, шорти – 5-20, футболка – 3-10 євро. Тож багато хто з каталонців неперебірливий у одязі і купує речі в секонд-хендах або дочікується сезонних знижок і полює на акції.

Та все ж Лариса почувається щасливою. І не тому, що живе у теплій сонячній європейській країні, а найбільше через те, що поруч із нею дуже близька серцю кохана людина.