Цілуйтеся з вашим "Гобліном" самі: Кримська молодь залишає "потопаючий корабель"

Практично щомісяця дізнаюсь про переїзд із окупованої території чергового кримського знайомого. Когось змушує виїхати гостра нестача кисню, когось – безперспективність розвитку в умовах ізоляції від світу. Про це пише на сайті Крим.Реалії кримський оглядач Іван Сергеєнко, інформують Патріоти України.

Останній приклад дуже красномовний – кваліфікований айтішник і успішний приватний підприємець вибрав для своєї родини краще майбутнє в одній із країн центральної Європи. Втеча з Криму набуває все більш масового характеру. І для цього явища є чимало соціальних і економічних причин. Спробуємо розібратись, що спонукає молодих кримчан залишати батьківщину і чи варто Києву заохочувати цей процес.

Знайомий 31-річний айтішник каже про кращу долю для своїх дітей, якісну медицину, освіту і кращі умови для професійного зростання. Працювати в Криму стає все складніше.

Адже левова частка замовників перебувають за кордоном, а з урахуванням різних санкцій доводилось постійно придумувати нові шляхи взаємних розрахунків і обходу обмежень. Для деяких клієнтів перебування в Криму було стримувальним фактором для співпраці, пояснює він.

Тисячі фахівців переїжджають до України, де, з урахуванням високої відкритості ринку та європейської інтеграції, люди бачать значні перспективи для застосування своїх знань. Підприємці, викладачі, науковці, студенти, журналісти та правозахисники вибрали великі міста України своїм новим домом.

Сьогодні вони є найважливішим елементом найбільш активного прошарку громадянського суспільства України і, безсумнівно, зроблять величезний внесок у її майбутнє процвітання.

Але потрібно сказати, що з Криму виїжджають не лише проукраїнськи та проєвропейськи налаштовані люди. Активні та здібні з нових російських патріотів переїжджають до Москви та до інших великих міст Росії у пошуках кращої долі й гідного застосування своїх знань і здібностей. Навіть Краснодар вважають куточком відносного добробуту на тлі безперспективного і бідного Криму.

Особливе слово потрібно сказати про студентів. За інформацією Міністерства освіти, до українських вишів перевелись 20% від загальної кількості студентів, які навчались у Криму. Непоганий показник для регіону, в якому нібито підтримка російської влади зашкалює.

Сумнівний правовий статус кримських університетів і припинення наукових та освітніх контактів з інтелектуальними центрами Європи роблять кримську освіту неліквідом навіть у російських умовах.

І, на превеликий жаль, замість прогресивного європейського майбутнього (молоді) взамін Крим отримує минуле – заможних пенсіонерів. Ті, хто виросли в дусі демократії, на Цої та «Океані Ельзи», поступаються місцем тим, хто починав робити кар'єру ще за Брежнєва.

Подібний обмін був активний з часів СРСР, ще тоді почесні пенсіонери з-поміж силовиків і номенклатури вважали престижною справою провести останні роки життя в Криму. Багато в чому через такі тенденції Крим занурився в 25-річний період застою та консервації найгірших зразків «совка».

І зараз, не без зусиль пропаганди, такі люди готові платити за шматок кримської нерухомості завищену ціну. Подібного роду обмін населенням – це трагедія для майбутнього півострова, один з найбільш драматичних наслідків «кримнашу».

Перед Україною в цьому контексті стоїть вкрай складний вибір. Чи варто займатись активною підтримкою міграції активних кримчан до інших регіонів країни, чи, навпаки, завдання полягає в тому, щоб зберегти на півострові базу з найбільш лояльного населення для подальшої реінтеграції, коли стане питання повернення?

Європейська держава означає, насамперед, турботу про конкретну людину. У цьому контексті вивезення з Криму десятків тисяч своїх громадян можна прирівняти до рятувальної операції з корабля, який повільно, але невтомно тоне.

До того ж, на території материкової України колишні кримчани якраз і є найважливішою рушійною силою і генератором нових ідей з питання Криму. Кримчани постійно шарпають забудькувату і неповоротку владу. Багато в чому саме завдяки їм тема відновлення суверенітету над півостровом ще остаточно не забута, а права переселенців не стисли до нерезидентів.

Також кримчани є найважливішою частиною основи, з якої складається європейське майбутнє України. Залишаючись в Криму, під пильним наглядом спецслужб і в агресивному пропагандистському середовищі, головні їхні права – це мовчання і бездіяльність.

Що може зробити Україна? Як тут не згадати потрібну ініціативу з перенесення Таврійського національного університету на територію материкової України. Вже зараз можна впевнено говорити, що на Володимира Казаріна та його колег попереду чекає складна, але дуже цікава і важлива робота.

Для школярів є плани максимально спрощеного складання програми за старші класи, без чого неможливе отримання атестата українського зразка.

Києву в умовах гострого дефіциту коштів також потрібно максимально активізувати роботу з міжнародними інституціями, які допоможуть в організації професійних і бізнес-тренінгів, розвитку доступного бізнес-кредитування та іпотеки для переселенців. Україна і без того загрузла в кредитах, скажуть критики.

Але не варто забувати, що Європа, налякана непередбачуваністю Кремля і кризою біженців, готова зараз інвестувати значні кошти у стабільність і розвиток на своїх кордонах. Це можуть бути навіть не кредити, а гранти.

Питання не в тому, що у Заходу немає грошей на Україну, питання в тому, як продати йому цю ідею. Окремі успішні ініціативи, до речі, вже проводять ООН, ОБСЄ та інші міжнародні організації.

І головне, звісно, – країні необхідно змінюватись. Перші успіхи реформ стануть найбільш очевидним доказом того, що Україна на правильному шляху і гостро потребує хороших фахівців.