"У 2006-му на кіностудії Довженка ми побилися з одним російським артистом, який зневажав Майдан 2004 р. І відтоді я в кіно, окупованому росіянами, не знімався", - Орест Лютий

На сайті "Главред" відбувся чат із письменником, актором, телеведучим, шоуменом, співаком, музикантом і просто харизматичною особистістю Антіном Мухарським, також відомим під сценічним ім'ям Орест Лютий. Патріоти України пропонують вам ознайомитися із його стенограмою.

Спілкуючись із читачами, він розповів, чому десять років не знімався в кіно, які враження від першої після тривалої перерви акторської роботи — в серіалі "Співачка", що спонукало його знову повернутися до кінозйомок; чому його книга "Антисоветские повести и рассказы" вийшла російською мовою, які книжки має прочитати кожен українець; як в Одесі народився Орест Лютий, і за яку вельми несподівану дякувала інтелігентна літня жінка після концерту в тій же Одесі. Окрім того, Антін розповів, чому вважає, що Україні і Донбасу не по дорозі, з якими проявами російського великодержавного шовінізму у виконанні російських акторів-заробітчан, що приїздили до Києва на зйомки, йому доводилося стикатися ще в 90-х роках, а також, які спогади про радянські часи лишаються найбільш яскравими і досі.

"Десять років я принципово не знімався в кіно, бо наш кінематограф було окуповано російськими заробітчанами…"

Natalie: Антіне, роль у "Співачці" стала для вас першою після кількарічної перерви, коли ви не знімалися, не грали на сцені. З чим була пов'язана ця акторська пауза — не бачили для себе гідних проектів, просто не було пропозицій, не кликали? Ви задоволені тим, яким у вас зрештою вийшов Гарі Король?

Антін Мухарський: Я не знімався 10 років принципово, бо наш кінематограф було окуповано російськими заробітчанами. Дав собі слово, що коли у нас почнуть знімати українське кіно, я повернуся. І ось, здається, такий час настав. Поки що серіали здебільшого знімають російською. Але, зауважте, актори — українські, локації — українські, гроші — українські. Ми зараз стоїмо на порозі створення першого повноцінного україномовного серіалу, який створить прецедент на нашому телебаченні. Продюсери хвилюються — це їхні гроші, їхні борги, їхні головні болі. Якщо серіал відіб'є ці кошти, будуть продовжувати знімати українське. Якщо — ні, повернуться до російської мови. Виробники і глядачі — в одному човні.

Inga: Які у Вас враження залишилися від зйомок у "Співачці"? Що вважаєте найбільшою перевагою цього серіалу? Чим вас привабив сценарій, і ви погодилися брати участь у цьому проекті?

Антін Мухарський: Оскільки я не знімався 10 років, мене вразила професійність команди, яка працювала над серіалом. Все, починаючи від деталей костюму і ставлення знімальної групи до артистів, від дисципліни і спланованості кожного робочого дня, було майже досконалим. Це надихає і дає сподівання, що ми стоїмо на порозі великих якісних змін в українському кінематографі, який нарешті стане спроможним видавати на гора справжнє широкоекранне кіно високого рівня.

Natalie: Антіне, на знімальному майданчику на цьому проекті вам довелося працювати і з зовсім молодими акторами, для яких ці роботи були першими великими ролями, і з російськими акторами. То як працювалося, наскільки комфортно?

Антін Мухарський: Працювалося вкрай комфортно. Відчувалося, що всі віддаються справі на 100%. А це — головне.

Inga: До речі, часом здавалося, що Ви і Гарі Король дуже схожі, причому навіть за стилем одягу. Вам тяжко було вжитися в роль?

Антін Мухарський: Скажу вам по-секрету, Гарі Король і Антін Мухарський зразка 2002-2012 років — одна й та сама особа. :)))

Inga: Скажіть, за вашими спостереженнями й власним досвідом, ті замальовки про шоубіз, які знайшли відображення в серіалі "Співачка", наскільки вони відображають реальний український шоу-бізнес, його правила? Чи в житті все виглядає ще менш оптимістично?

Антін Мухарський: Якість сценарного матеріалу серіалу "Співачка" доволі висока, принаймні існування агенції Гарі Короля змальовано майже зі стовідсотковою відповідністю до оригіналу. Приблизно так само все відбувається і в реальному шоу-бізнесі.

Vega: Антіне, великою несподіванкою стала Ваша роль у "Співачці", а точніше навіть не роль, а те, що Антін Мухарський заговорив російською мовою. Як Вас умовили на це?:) І, якщо серйозно, це був для Вас принциповий момент, складно було тимчасово відійти від власних принципів для ролі, заради мистецтва? Дякую.

Антін Мухарський: На початку 2016 року я знову став на облік в одній із акторських агенцій. Не через страшне бажання зніматися в кіно, а через елементарну фінансову скруту. Я не маю іншої професії, окрім акторської. Книговидання, книгописання, видавання дисків — це все витратні статті. Тому роль у 100-серійному серіалі трохи виправила моє катастрофічне матеріальне становище. Кажу як є. Але цей досвід був дуже позитивним у плані того, що я побачив і познайомився з купою професіоналів найвищого ґатунку, які, знімаючи серіали, мріють і прагнуть колись зробити справжнє велике кіно. Будемо над цим працювати.

З приводу мови — це ж персонаж розмовляє, не я. :) Наступна роль буде англійською, я не жартую.

Kleo: Чи є у ваших планах нові роботи в театрі або кіно? Якщо так, то де й коли вас можна побачити?

Антін Мухарський: Все життя мріяв зіграти Гамлета. :))) Зараз ведемо перемовини з одним театральним продюсером — може, наступного року мрія здійсниться.

Kleo: Яка у вас кіномрія? З ким із режисерів ви хотіли б попрацювати?

Антін Мухарський: Хотів би зняти зі Спілбергом фільм за моєю повістю "Дніпровські щелепи", де теплокровний радіоактивний крокодил-бандерівець пожирає на берегах Дніпра слухачів "Руського радіо". З Тарантіно попрацював би над повістю "Орден смерті" — у жанрі кримінально-містичної драми. Ну, і з Ларсом фон Трієром обов'язково зняв би автобіографічний роман "Розрив" — про події на Майдані і війні, які співпали з активною турбулентністю у моєму особистому житті.

Kleo: У вас за плечами досвід роботи на театральній сцені. Розкажіть, а яких персонажів вам легше і цікавіше грати — позитивних чи негативних?

Антін Мухарський: У мене завжди краще виходили комедійні ловеласи. Але й драматичні ролі доводилося грати, наприклад, Раскольнікова. За цю роль я отримав приз критики на Единбурзькому фестивалі.

Kleo: Які у вас враження від геть свіжої картини "Століття Якова"?

Антін Мухарський: На жаль, я не встиг подивився цей фільм, бо в останні два місяці був у постійних роз'їздах. Обов'язково це зроблю найближчим часом.

strozhuk_k.: Що, на ваш погляд, заважає розвиватися українському кіно зараз?

Антін Мухарський: Відсутність якісних сценаріїв, сценаристів і всього того, що пов'язане з літературною історією — основою будь-якого якісного кіно.

Terenko_S.: Останнім часом потихеньку почали з'являтися картини українського виробництва — чи то фільми, чи то серіали. І не секрет, що все нове, що виходить, одразу потрапляє під шквал критики і фукання від наших же співвітчизників. Чому так? Чому у нас така публіка, що ладна заклювати своє ж, коли воно тільки-но робить перші кроки, тільки-но намагається сформуватися чи відродитися (як тут правильніше сказати). Адже зрозуміло, що одразу не народяться шедеври.

Антін Мухарський: Всі вміють критикувати — робити мало хто вміє.

"Книга десакралізує "духовниє скрєпи", демотивує імперські міфи, б'є в пах адептів "руського міра"…"

Malinka: Коли, в якій атмосфері, умовах вам найкраще за все твориться як письменнику?

Антін Мухарський: В тиші і абсолютній самотності. Мої близькі знають: коли я починаю писати нову книжку, до мене краще не підходити — стаю агресивним і непередбачуваним.

danylo_kruk: Про що будуть, тобто вже є, "Антисоветские повести и рассказы"? Книга — російською?

Антін Мухарський: Так, книга видавалася в одеському видавництві Stellar, і на прохання замовника робилася на одеський ринок. Щоб із різних боків атакувати місцеву "вату". Книга десакралізує "духовниє скрєпи" та демотивує імперські міфи, б'є в пах адептів "руського міра" і дає під дих всім тим, хто мріє знову полетіти з Гагаріним у космос і посцяти на руїни Берліну. :)))

"У цьому залі висять портрети Чайковського, Мусоргського, Бородіна й Римського-Корсакова, проте слово "п…ц" тут так гарно ще ніхто не співав…"

Panianka: Що стало поштовхом для народження образу Ореста Лютого? І це є суто образ, чи Ви, як людина, як особистість маєте з ним чимало спільних рис? Взагалі, не виникає відчуття роздвоєння особистості?:)

Антін Мухарський: Орест Лютий народився в Одесі 11 травня 2011 року. На одному з корпоративів, який я вів, був гість, що розмовляв українською мовою. Він виголосив тост, я вступив із ним у діалог... В перерві до мене підбігла організаторка і зашипіла: "Чтобы вы никогда, слышите, никогда не смели больше разговаривать на нашем мероприятии на этом собачьем языке". Ну, от, зрештою, після того випадку в готелі "Моцарт" і було написано перші пісні Ореста Лютого. Тоді я зрозумів: це — війна. Не мир, але меч приніс я.

Panianka: Розкажіть, чого чекати від концерту Ореста Лютого 29 жовтня?

Антін Мухарський: Ооооо!!! Це буде абсолютно нова програма — "Росіян в Донбасє нєт". Нове звучання і нова якість проекту. У другому відділенні — найкращі улюблені хіти на замовлення публіки. Ми дуже готуємося. Чекаємо — Будинок офіцерів, 29 жовтня, початок о 19.00.

Odessit: Шановний Антін! Дякую за пісню "Про підарасню"! Як кажуть росіяни: "Не в бровь, а в глаз!" Щось подібне ще є? Був на Вашому концерті в Одеській філармонії. Маса позитивних емоцій! Творчих Вам успіхів!

Антін Мухарський: Після концерту в Одесі до нас підійшла дуже красива одеситка пенсійного віку і з притаманним одеситам гумором сказала таке: "Сыночек, в этом зале, где висят портреты Чайковского, Мусоргского, Бородина, Римского-Корсакова, слово "п…ц" так красиво никто не пел. Спасибо Вам!". В новому альбомі "Росіян в Донбасє нєт" таких пісень багато — замовляйте на сайті "Українського культурного фронту".

Panianka: А куди подівся Анатолій Рапс? Про нього якось не чутно.

Антін Мухарський: Орест Лютий його вбив. Так і сказав: "Нах... нам цей агрошансоньє! Є Орест Лютий, який також може співати пісні про любов!" :))) Тож на наступний рік готуємо сюрприз — новий альбом Ореста Лютого "Пісні любові".

Іван Купар: Чому не відновлюєте "Зелену лампу"?

Антін Мухарський: Дєнєг нєт... :)))

Smilik: Антіне, за яких таких unreal умов ви здатні погодитися виступити у Москві?:)

Антін Мухарський: Я в Росії нев'їздний. Проти мене там відкрито кримінальну справа за статтею 282 УК РФ — розпалювання міжнаціональної ворожнечі, екстремізм, заклики до повалення існуючої влади.

Smilik: Як гадаєте, як Україна має прийняти наступного року на "Євробаченні" конкурсанта від Росії?:)

Антін Мухарський: Кожен в міру своїх сил і умінь: хто — хлібом-сіллю, а хто — "коктейлем" Молотова. :))) Слава Богу, живемо в демократичній країні — хто як хоче так і приймає.

Valentyna: З вашої точки зору, чи повинне мистецтво бути понад і поза політикою? Чи повинні митці говорити тільки про "високе і прекрасне", оминаючи гострі соціальні й політичні теми, аби нікого не дратувати?

Антін Мухарський: Якщо коротко, для мене мистецтво розділяється на дві основні категорії: мистецтво, що розважає і задовольняє певні естетичні потреби, і мистецтво, що досліджує соціум, час, людей, які в ньому живуть, — соціально активне мистецтво. Я належу до його адептів. Але будь-яке мистецтво в будь-якій формі має право на життя, і вже вам вирішувати, з яким мистецтвом мати справу.

"Моя позиція по Донбасу не змінюється — стіна і тільки стіна…"

Inga: Те, що у українців змінилася свідомість за останні два-три роки — не секрет. Але чи завжди, відмовляючись від радянського, російського та вважаючи все українське най-найкращим, ми чинимо з розумом? Як не перегинати палку, не ставати сліпим у любові до України, не перетворюватися як то кажуть на "вишиватника", тверезо бачити вади, які є в нашого суспільства, а не кричати на кожного, хто на них вкаже, що він — "зрадник"? Поділіться Вашими міркуваннями. Дякую за відповідь.

Антін Мухарський: Те, що відбувається зараз, — це природний процес, коли люди прокидаються і у своєму ура-патріотизмі готові бити направо й наліво, аби довести свою належність до українства. Я бачив таке на початку 90-х, у 2004-2005 роках, у 2013-му. Нічого нового. Серед неофітів, які включилися в українські визвольні змагання, це дуже розповсюджене явище. З часом вони стають спокійнішими, розважливішими, поміркованішими, але на їхнє місце приходять нові "вишиватники", і все починається знову. До цього треба ставитися з гумором та іронією. Головне — процес іде правильно.

"Моя позиція по Донбасу не змінюється — стіна і тільки стіна…"

Inga: Те, що у українців змінилася свідомість за останні два-три роки — не секрет. Але чи завжди, відмовляючись від радянського, російського та вважаючи все українське най-найкращим, ми чинимо з розумом? Як не перегинати палку, не ставати сліпим у любові до України, не перетворюватися як то кажуть на "вишиватника", тверезо бачити вади, які є в нашого суспільства, а не кричати на кожного, хто на них вкаже, що він — "зрадник"? Поділіться Вашими міркуваннями. Дякую за відповідь.

Антін Мухарський: Те, що відбувається зараз, — це природний процес, коли люди прокидаються і у своєму ура-патріотизмі готові бити направо й наліво, аби довести свою належність до українства. Я бачив таке на початку 90-х, у 2004-2005 роках, у 2013-му. Нічого нового. Серед неофітів, які включилися в українські визвольні змагання, це дуже розповсюджене явище. З часом вони стають спокійнішими, розважливішими, поміркованішими, але на їхнє місце приходять нові "вишиватники", і все починається знову. До цього треба ставитися з гумором та іронією. Головне — процес іде правильно.

polit_ua: Антоне, як ви вважаєте, наскільки Майдан, втрата Криму, нинішня війна змінили українців? Стали вони чистішими, розумнішими, більш усвідомленими, патріотичними? Не буває у вас відчуття, що "щось пішло не так" після Майдану?

Антін Мухарський: Все йде так, як має йти. Звісно, хочеться, щоб зміни були радикальнішими, сміливішими, відчутнішими. Але неможливо народити дитину за три місяці, а дерево не може вирости за рік. Так і держава будується десятиріччями, а покоління змінюються щодвадцять років. Приходять молоді, затяті, активні, і їх дедалі більше. На початку 90-х на мітинги виходили десятки тисяч людей, в 2004-2005 роках були вже сотні тисяч, у 2013-2014 — вже мільйони. Українці прокидаються, і це процес незворотний. Це дає надію.

Tomas: По вашим наблюдениям, вражда в России по отношению к украинцам возникла только сейчас, в последние годы, или с их стороны всегда было высокомерное и пренебрежительное отношение? И как думаете, сколько времени уйдет на то, чтобы восстановить добрососедские отношения между двумя народами, или как поссорили пропагандой в медиа за несколько месяцев, так быстро и помирят? Спасибо за ответ.

Антін Мухарський: Ще наприкінці 90-х років я зі здивуванням відкрив для себе побутовий російський великодержавний шовінізм у виконанні російських акторів-заробітчан, що приїздили до Києва зніматися у кіно і серіалах: "Вы че, хохолики, какая нах... незалежность? Да мы вам газ перекроем — будете тут, как обезьяны, задницы в вату кутать! Какая там украинская мова? Галицайское наречие! Да и вообще, нет никакой Украины — есть Малороссия!". Таке чулося не раз і не два.

У 2006 році на кіностудії Довженка ми побилися з одним російським артистом, який зневажав Майдан 2004 року. І відтоді я в кіно, окупованому російськими артистами, не знімався. З огляду на нашу історію, зараз маємо визначальні часи — або Україна стане дійсно незалежною, і Російська імперія остаточно розвалиться, або імперія знову (не відомо, в який спосіб) придушить, приборкає, приспить нашу волю до незалежності і знову, як уже було в історії, проковтне нас.

polit_ua: Раніше у вас була доволі категорична позиція щодо вирішення проблеми Донбасу — тільки стіна. Інколи й наші політики, на кшталт того ж Кравчука, говорили про те, що Донбас слід відпустити у вільне плавання. Що, по-вашому, слід із цим регіоном робити сьогодні, коли ситуація зайшла аж надто далеко?

Антін Мухарський: Моя позиція з цього питання не міняється — стіна і тільки стіна.

Petro: Антіне, яка ваша суб'єктивна думка, чи сприяють всі останні й нинішні дії київської влади тому, щоб мешканці Донбасу прагнули назад, в Україну, а не в РФ?

Антін Мухарський: Мешканці Донбасу завжди будуть прагнути в РФ. Кількість "руського міра" на одиницю площі там критично велика. Так було ще й до 2013 року. Я часто бував у Донецьку і сам стикався з тим, як там ненавидять усе українське. Це ментальна, ідеологічна та цивілізаційна прірва. Нам не по дорозі.

Bonapart: Ви є людиною з активною громадянською політикою. Не плануєте спробувати себе в політиці, наприклад, у парламенті? Так або ні — чому?

Антін Мухарський: Не планую. Часто запрошують, але я відмовляюся. Політика — це мистецтво компромісів. А я поки що цікавлюся радикальним мистецтвом.

Bonapart: Останні дні тільки й обговорюється, що знищення "Мотороли". Що ви думаєте про реакцію нашого суспільства на цю подію? Чи не занадто ми захопилися злорадством?

Антін Мухарський: Злорадство — природна реакція обивателя на подію, яку він довго передбачав. А є ще неприкрита радість. Є захват. Є відчуття поновлення справедливості. Є тривога. Знищення "Мотороли" викликало багато почуттів. Все йде своїм шляхом. Найбільш одіозні фігури ОРДЛО підуть у небуття вже дуже скоро. Чиїми руками то робиться — ще належить розібратися.

Tomas: Антон, ведь вы родились еще в Советском Союзе. Поделитесь, какие самые яркие впечатления хранит ваша память о советских временах? Вы всегда были бунтарем, как Орест Лютый? Как вам жилось в тисках массы правил, идеологии и кучи "нельзя", которые были тогда?

Антін Мухарський: "Совок" я ненавидів із дитинства. Спершу на несвідомому рівні, роздивляючись яскравих жирних німецьких "ковбойців" та індіанців, яких привозили мені батьки з Німеччини, і наших вбогих пласких солдатиків, ставив питання: якщо СРСР — найкраща країна у світі, то чому наші дитячі іграшки такі уйо...щні? Цей цивілізаційний розрив призвів до того, що у свої 15 років я став київським фарцівником і вимінював у іноземців джинси Lewis і кросівки New Balance на афганську форму, ордени й медалі. В армії займався валютними махінаціями:))) Міняв радянські червонці на дойчмарки і т.д. і т.п.

"Совок" — тупикова гілка розвитку людства. Я не хочу повертатися в неандертальські часи, де люди лише нагадували людей, а номінально були рабами держави.

Константин Романчук: Скажіть, будь ласка, чи змогли б Ви одружитися з етнічною росіянкою або з громадянкою РФ?

Антін Мухарський: Після двох попередніх шлюбів у моїх найближчих планах не стоїть пункт "одружитися", а тим більше — з росіянкою. :)))

MistF: Часто складывается впечатление, что чтобы прославить Украину, надо отсюда выехать, например в ту же Россию. Это мы видим по примеру большого количества артистов, которые, только прославившись в России, стали востребованы и тут. Для актеров, наверное, тоже срабатывает такая штука. Вот почему так? Не умеем ценить своих? Не умеем развивать свое? В чем беда? Спасибо.

Антін Мухарський: Це наша велика біда. Ми не вміємо аплодувати живим артистам. От коли він помре, всі розуміють, кого ми втрачаємо. А поки живий і ходить поміж нас, можна й плюнути, й послати, і гадість якусь сказати або зробити. Французи пишаються і підносять, носять на руках своїх артистів, письменників, художників. Так само італійці, німці, поляки. А ми в цьому сенсі якісь варвари, заздрісні, чорнороті, невдячні. Біда просто...

Smilik: Як ви гадаєте, чи можлива зараз лагідна українізація у нас, чи буде вона ефективною? Чи вже впорається тільки сувора, жорстка?

Антін Мухарський: Більше українізацій, різних і активних. Лагідна, сувора, жорстка, непримиренна, фізична, романтична — кожен випадок треба розглядати окремо. Кожному хворому — окремий рецепт українізації. Слава Україні!