"Вдома все досі на нього чекає": Як переживають свій біль вдови бійців АТО

Волонтер Дар'я Бура написала на фейсбук-сторінці "Повенрись живим" про те, як складно розмовляти з дружинами загиблих бійців. Бо біль їх втрати - це, напевно, найсильніший біль. У них забрали найголовніше, незамінного коханого чоловіка. Допис Дар'ї передають Патріоти України.

"Коли дзвонить номер людини, що нещодавно загинула, за секунду, поки натискаєш зелену кнопочку, в голові пролітає купа думок.

Але найсильніше б'ється одна: може тоді помилились і загинув не він. А зараз він дзвонить і скаже, що фігня якась сталась, що живий, просто завдання було, тому кілька тижнів не виходив на зв'язок.

А ще чомусь страшно брати трубку. Чому б це дзвонив номер людини, яку кілька тижнів тому поховали?

Ще здається що це жарт, глюк, збій в телефоні...

Береш слухавку і все виявляється простіше. Дзвонить його дружина. Просто, вона переглядала телефонну книжку чоловіка і вирішила "познайомитися з незнайомим номером".
І по голосу чути як їй складно і важко. Я й сама не знаю що говорити, бо що б я не сказала, їй не стане легше.
Вона картає себе, бо він завжди її слухав, крім того, останнього разу. Вона розпитує в мене як ми познайомилися і що він робив під час нашої зустрічі. Вона тяжко дихає і говорить, що ніяк не звикнеться з думкою, що його немає.
Я розказую все що знаю, хоча і знайомі ми були кілька годин.
Її щось смішить зі спогадів про нього, бо таким він був справжнім. Вона ділиться тим, що дочка складно переживає те, що тата вже немає. Говорить, що ніяк не наважиться перебрати і прибрати його речі. Вдома все досі на нього чекає. Ми говоримо майже годину. Але це така важка розмова. Я навіть не хочу уявляти, що вона відчуває…

В кінці вона запитала: "Правда, мій чоловік був не схожий ні на кого?". І в цьому питанні весь біль її втрати. Війна забрала в неї того, хто був її світом, хто був для неї найкращим і незамінним. І мені не залишилося нічого, окрім як погодитися з нею", - пише Дар'я.